У потоці офіційних звітів часом губляться історії про тих, хто залишився після смерті зовсім один. Це воїни-сироти. У них немає батьків, які б витерли пил з портрета, чи дружин, які б замінили вицвілий прапор. Але в Первомайську вони не залишилися самотніми — ними опікується спільнота родин загиблих та волонтери.
Не забуті
Ініціаторка цієї справи Олена Орляк розповідає: все почалося з простого усвідомлення — є могили, на які ніхто не приходить. Таких у громаді зараз близько восьми.
Спочатку йшлося про тих хлопців, які були сиротами з дитинства. Проте війна невблаганна: у когось мама померла через місяць після загибелі сина, у когось залишилася лише неповнолітня донька, яка фізично не може облаштувати місце спочину.
«З'ясувалося, що є ті, які стали сиротами вже після загибелі — рідних не лишилося... Ми кинули клич серед родин: давайте якось облаштуємо, купимо хоча б дерев’яні надгробки. Бо пам’ятник від міста буде не раніше, ніж за рік, а хлопці не мають стояти в забутті», — ділиться Олена.
Громада допомагає
Хоча міська влада забезпечує встановлення пам’ятників, бюрократичні процедури займають місяці. Крім того, не всі витрати покриваються програмами. Наприклад, якісний флагшток коштує сьогодні близько 7 тисяч гривень. Для багатьох це непідйомна сума, а для сиріт — і поготів.
Не чекаючи на офіційні рішення, родини загиблих почали збирати кошти самостійно. Хтось дає 100 гривень, хтось — кілька тисяч.
«Мене іноді запитують: чому це не робить влада? Я розумію, що влада не може зробити все одномоментно. Але ми маємо можливість допомогти зараз. Я замовила три дерев’яні опалубки на Західній Україні — там дешевше. Вже встановили. Домовилися за фотографії, вони вигорають на сонці й потрібно замінити».
Бігборд для тих, кого не дочекалися
Одне з останніх рішень спільноти — встановити бігборд із фотографіями саме цих хлопців-сиріт. Його планують розмістити на одній із головних вулиць міста, щоб кожен мешканець знав: ці воїни віддали життя, не маючи за спиною нікого, крім своєї країни.
«Дехто дорікає: треба допомагати живим. Я згодна, живі — це пріоритет. Але якщо ми не згадаємо про цих хлопців, то хто? У них нікого немає. Поки ми пам’ятаємо — вони живуть серед нас».
А як у інших
Подібні зобов'язання на себе взяли й волонтери міста Тернопіль: ініціативу з догляду за могилами віськовослужбовців, які не мають рідних, започаткував волонтер місії «На щиті» Юрій Кулик. В соцмережах створили тематичну групу, де домовляються про час і місце зустрічі. Стали волонтером може будь-хто.
Колектив як опора
Олена зізнається: іноді руки опускаються від великої кількості складних питань. Але підтримка колективу та інших рідних загиблих не дає зупинитися.
Активісти продовжують збирати інформацію про покинуті поховання військових. Головна мета — щоб кожен, хто загинув за Україну, мав на могилі гідне фото та чистий прапор, щоб пам’ять про кожного з них залишалася живою.
