Колись, навесні 2019 року, ми наважились на найдовший тоді для нас піший похід. Пройшли за день обабіч Південного Бугу від Грушівки до Мигії, через міст біля Іванівки. Треба дякувати фейсбуку за його функцію спогадів. Завдяки цьому тепер є змога глянути, яке гарне тоді світило сонечко, квітнули первоцвіти і яка була тепла поруч компанія. А головне, це було ще до. Ще у минулому житті.
Від берега до берега
Маршрут нашої групи пролягав уздовж Південного Бугу: від Грушівки до Іванівського мосту, і далі назад, але вже протилежним берегом, до Мигії.
Сумарно ми пройшли понад 30 кілометрів у той день, тож стартували доволі рано вранці.
Тоді, у 2019-му, весна була волога, і доволі рання, тож день видався теплим, а обабіч Бугу вже було чимало зелені.
Окремий вид задоволення — споглядати червонокнижні першоцвіти. Магія і годі. Тож, ми не тільки йшли, а частенько робили привали, аби подихати, насолодитись. пофоткати цю красу і відчути її кожним подихом і поглядом.
Ніде правди діти, по обіді ноги кожного з нас вже відчували пройдені кілометри, але дороги назад вже не було. Точніше, вона була, але рівно такою ж, як і дорога вперед. Тому, відпочивши трішки, ми рушали далі.
Захід Сонця зустрічали вже у Мигії, дякуючи цьому дню, що потішив нас погодою, і одне одному за компанію. Дуже хочеться зараз, аби колись знову вдалося зібратися отак, і піти на цілий день милуватися красою рідних місць. А поки маємо теплі спогади шестирічної давнини.
