28 грудня у селі Богемка на Миколаївщині на будівлі церкви з’явиться пам’ятна дошка Йосипу Янчику — пастирю чеської євангельської громади, воїну корпусу Людвіка Свободи та людині, яка багато років поспіль була духовним провідником місцевих чехів. Ініціатором вшанування до 100-річчя від дня його народження став племінник — Милослав Янчик, який сьогодні продовжує справу дядька у Первомайську.
Про пам’ять, віру, служіння та шлях родини журналістка поспілкувалася з Милославом Янчиком.
Милослав Янчик
«Він не мав духовної освіти, але мав покликання»
— Пане Милославе, розкажіть ким для вас був Йосип Янчик?
— Він був звичайною людиною. Працював трактористом, потім бригадиром тракторної бригади в колгоспі Богемки. Освіта — 10 класів і училище механізаторів. Але з моменту незалежності України він узяв на себе місію бути пастирем для нашої чеської громади. Не формально, не за посадою, а по совісті. Він понад десять років був провідником чеської євангельської церкви в Богемці. Після відновлення відносин з Чеською Євангелійською Церквою (7.10.1991) Йосип Янчик 28 серпня 1994 року був ординований у клубі (бо церкви ще не було) Богемки Синоднім сеньором ЧЄЦ Павлом Сметана, який приїхав з Праги. Його називали в селі, за екзгулантською традицією, «стрейчек Йозеф». Працював проповідником до кінця життя.
Довідково: стрейчек — дядько, екзгулантська традиція — певна усталена практика або звичай у середовищі чеських емігрантів
Воїн, пастир, чех із Богемки
— Відомо, що ваш дядько був у війську.
— 27 березня 1944 року Богемка була звільнена Червоною Армією і вже 30-31 березня пройшла мобілізації чоловіків у 1-й Чехословацький армійський корпус генерала Людвига Свободи та Червону армію. Йосип Янчик був призваний до 3-ї чехословацької стрілецької бригади. 5 червня 1944 року брав участь у Карпатсько-Дуклінській операції Червоної армії та 1-й частині армійського корпусу (8.09-15.11.1944); потім звільнення Чехословаччини та Праги. Він також брав участь у святковому параді на Староміській площі в Празі 17 травня 1945 року.
За хоробрість у боях нагороджений найвищою чехословацькою відзнакою «Чехословацький військовий хрест 1939», який порівнюється до радянської нагороди «Герой Радянського Союзу». Поіменну грамоту підписав особисто командир 1-го Чехословацького армійського корпусу генерал Людвіг Свобода. Отримав також ряд інших чехословацьких, радянських, а із 1991 року — нагороди України, у тому числі медаль «За визволення Праги».
Фото: з родинного архіву
Пам’ять, яку хочуть зберегти
— Як родина Янчиків опинилася в Богемці?
— Наш прадід у 1876 році виїхав із Моравії. Спочатку родина жила на Волині, яка тоді була територією Польщі, потім переселилися далі — вже на землі, що згодом стали частиною СРСР. Прадід був репресований та розстріляний у 1937 році, йому встановлена пам’ятна дошка «Остання адреса». Тут рід і залишився. Чеський євангелічний проповідник Йосип (Людовікович) Янчик народився 29 грудня 1925 року в хуторі Миротин у родині Людвіка (Франковича) Янчика (1901-1976).
Довідково: село Миротин утворилося в ході Нової економічної політики (НЕП) в СРСР (1921-1928) на відстані близько 350 м на південь від Богемки і зображене на російських топографічних картах. Після 1945 року село офіційно стало частиною Богемки, але назва вже як місцевий топонім використовується в Богемці досі.
— 29 грудня виповнюється 100 років від дня народження Йосипа Янчика. Як саме вшановуватимуть цю дату?
— У Богемці на будівлі церкви буде встановлено пам’ятну дошку. Відбудеться богослужіння, під час якого говоритимуть про його життя і діяльність. Паралельно служба проходитиме і в Празі, в євангелійській церкві, яку найбільше відвідують чеські емігранти з України (вихідці з Богемки). Де також про його життя буде розповідати емігрант Олександр Дрбал та буде співати пісні уроженка Богемки Анастасія Гарт, дочка голови чеської спілки села Богемка.
Я ініціював цей процес, узгодив усе з головним офісом Євангельської церкви в Празі та з Старшинством Богемської Євангельської церкви. Пам’ятну дошку виготовило об’єднання чехів у Первомайську «Нова Богемка». Ми делегацією поїдемо на її відкриття.
Фото: Наталія Клименко
«Ми продовжуємо його справу»
— Ви сьогодні також проводите богослужіння. Можна сказати, що продовжуєте його шлях?
— Так, продовжуємо. Я не коронований, а просто аматор. Мені пропонували, але я відмовився. Ми збираємося здебільшого вдома, інколи орендуємо приміщення. Читаю я або моя племінниця Світлана Криворученка. Раніше часто їздили в Богемку, але батьків уже немає, тому продовжуємо тут, у Первомайську.
— Євангельська віра — це родинне виховання чи особистий шлях?
— Швидше це прийшло від дядька. Батьки вірили, але тихо, бо такий тоді був час. Уже з роками, після смерті матері й відкриття церкви в селі в 1996 році, з’явилося відчуття, що хочеться надолужити спілкування, розуміння, сенс.
— Про що говорите сьогодні з громадою?
— Ми беремо біблійний текст (під свята або події сьогодення), читаємо, обговорюємо, пов’язуємо з часом, у якому живемо. Співаємо, молимося, говоримо про те, з чим люди мають піти після зустрічі. Збираємося раз на місяць.
— Наскільки це важливо зараз, у час війни?
— Людям потрібне спілкування. Не фанатизм, не пафос, а спокійна, жива розмова. Це відволікає, дає опору. Ми молимося за мир, за перемогу, за воїнів і за мудрість для керівництва держави.
Вифлеємська каплиця у БогемціФото: Вікіпедія
Про простір і майбутнє громади
— Чи мрієте про власний простір для чеської громади?
— Пропозиції були, навіть фінансові, але ми бачимо на прикладах інших сіл, де є простір, а людей стає менше. Багато хто виїхали, зокрема, до Чехії. Простір — це відповідальність і витрати. Поки що головне — не стіни, а люди. Ось зараз готуємося до Різдва Христового. То збиратимемося в орендованому приміщенні.
Вшановуватимуть пам’ять Йосипа Янчика 28 грудня в селі Богемка, що на Врадіївщині. Їде туди й делегація з Первомайська. Кому цікаво, можуть долучитися.
