12 лютого у краєзнавчому музеї за сприяння Товариства Івана Павла ІІ у Первомайську відкрилася виставка, присвячена Героям України та Польщі, які загинули за свободу і незалежність нашої держави. Серед тих, хто боровся і загинув, — Віталій Ясінський, член польського товариства, житель Первомайська. На презентацію виставки прибули голова спілки поляків України, військовослужбовці, народний депутат України, очільники місцевої громади, служб та управлінь. Виступили музиканти, вокалісти Андрій Нестеров, Фреда, Ірина Відмиш, ліцеїсти. Серед поважних гостей — і рідні Віталія Ясінського.
На відкритті експозиції-реквієму
Що представляє собою експозиція?
Експозиція-реквієм — це чотирнадцять стендів, на яких увічнена пам'ять героїв, етнічних поляків, які загинули за Україну. Серед них і первомаєць, член Товариства Івана Павла ІІ Віталій Ясінський. Виставка двомовна: усі матеріали подаються українською та польською. На стендах — історії мужності та героїзму наших захисників. Перша презентація виставки відбулася в приміщенні Сенату Республіки Польща та в Одесі. У Первомайську експозиція працюватиме з 12 по 22 лютого.
Кому належить ідея створення експозиції та презентації її в Первомайську?
Виставка підготовлена Центром польської культури та європейського діалогу в Івано-Франківську за підтримки Генерального консульства Республіки Польща у Львові з ініціативи Фонду «Свобода та демократія». У Первомайську виставка відбулася завдяки співпраці місцевого осередку Товариства Івана Павла ІІ, зокрема, настоятеля римо-католицької парафії Первомайська, капелана польського товариства, ксьондза Павла Станяшека спільно з одеським відділом.
Хто такий Віталій Ясінський?
Захисник України, етнічний поляк, який пішов боронити Україну з перших днів російсько-української війни. Боєць загинув за незалежність Держави у грудні 2022-го року. Віталій — уродженець м. Городок, що на Хмельниччині, проживав у Первомайську та був членом Товариства польської культури ім. Яна Павла ІІ. У родині Ясінських четверо синів. Всі боронять Україну.
Віталій ЯсінськийФото: Городок.City
«Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров’ю на своїй землі»
Два стяги, два гімни, дві мови, два братніх народи, але один біль на дві країни і тяготи, розділені навпіл. Україна і Польща мають багато спільних сторінок історії, пов’язаних з боротьбою за незалежність, свободу та правом жити власним життям.
Максим Дирдін, народний депутат України: «24 лютого 2022 року стосунки між Польщею та Україною стали ще міцнішими. Ми відчули плече справжнього друга. Хотів би згадати, що перші місяці була допомога від Польщі дуже потужна. Вона і досі зберігається. І саме такі заходи, коли ми можемо відати шану тим, хто загинув за Україну, дуже важливі для нас усіх, бо маємо берегти пам'ять про всіх, хто боронить нашу Україну».
Сергій Саковський, очільник Первомайської військової адміністрації: «Польща одна із перших зустріла наших біженців, які шукали прихисток, допомагала, допомагає і буде допомагати. За це ми щиро дякуємо».
Олена Красіна, директорка краєзнавчого музею: «У кожному із нас переплелися моменти з історії наших родин, які складають історію нашої країни. Польський та український народи мають потужу історію свого співіснування. Якийсь час ми були ворогами, і це правда, бо складалися так історичні події, якийсь час ми були друзями і воювали разом проти московської імперії. І це продовжується сьогодні. Тому саме Польща першою підставила нам своє плече, в перші дні війни, коли ми були дуже розгублені. Ми не розуміли, що робити, куди бігти. Польща відкрила свої кордони для наших переселенців, надала їм величезну підтримку. Бо Польща як ніхто розуміє ризики, як ідуть з московії, адже вони теж відчули в своїй історії цю «дружбу».
Світлана Зайцева, голова Спілки поляків України відділу ім. Адама Міцкевича в Одесі: «На жаль, ця війна забирає найкращих. Моя подяка родині за синів, бо кожний із них — це справді є герой. Задум про виставку виник ще в березні 2022 року, і я отримала пропозицію, щоб її зробити. Але я не була готова морально, щоб слухати ці історії. Я відмовлялася. Коли я сказала «так», це був грудень 2022 року, і це був той день, коли я дізналася про зникнення Віталія Ясінського. Тоді і прийшло усвідомлення, що ці люди мають назавжди залишилися в нашій пам’яті. Перший раз виставка проходила в приміщенні Сенату Республіки Польща і того дня, а це було 23 лютого, я дізналася про те, що Віталія не стало. Тоді ми дали собі обітницю, що зробимо все, аби про подвиги етнічних поляків знало якомога більше людей.
Україна в 1991 році отримала свою незалежність, як подарунок. Вона не боролася тоді, вона не до кінця розуміла, що з цим робити. Якщо ми подивимося на польський прапор, то ми маємо там два кольори — червоний та білий . Червоний — це кров, що віддали поляки за свою незалежність та свою державність. Сьогодні Україна, на жаль, так само віддає свою кров. Цього не мало би статися, але є, як є. Сьогодні для мене всі загиблі, як Ісус Христос, якого розіп’яли живим. Ми грішні і маємо собі це визнати і маємо змінити своє відношення до життя, до країни, щоб це більше ніколи не повторювалося. І всі щоб розуміли, що є такий народ, який складається не тільки із етнічних українців, а й з поляків, вірменів, болгарів. Бо ми всі живемо в цій країні».
Валентин, брат Віталія Ясінського: «Ми виховані в сім’ї українців. Кожен із нас, із чотирьох братів, пішов на війну. Ми з Віталієм були в 128-й штурмовій бригаді, пліч-о-пліч воювали. Але так сталося, що його не стало. Він не хотів, щоб за ним плакали. Він завжди говорив: «Не треба плакати, не бійтеся смерті, бо по ній прийде життя». Пам'ять про тих, хто загинув, має бути увічнена, бо кожен із них є героєм, який залишив сім’ю, кожен із них на фото є усміхненим, ніхто із них не плакав, бо знали, за що ішли. Пішли, щоб вберегти життя своїх рідних. Наша доля — жити. Кожен із нас має робити все, що від нас залежить: воювати, допомагати, щоб ми могли жити незалежно. Все буде Україна!»
Марія Ясінська, мати загиблого героя: «Дякую вам за пам'ять про мого сина і не тільки. Ці люди, які загинули, вони всі для мене рідні мої люди, бо вони всі захищали нашу Батьківщину. Хочу подякувати кожному із вас, що ви пам’ятаєте про мого сина. Коли почалася війна в 2014 році, його призвали. Сталося так, що він тоді не потрапив у те пекло, а допомагав тут усім, чим міг. Він тут, у Первомайську, намагався бути корисним. Він був доброю і світлою дитиною. Але жорстока війна відібрала у нього життя».
Павло Станяшек, настоятель римо-католицької парафії Первомайська, капелан Товариства Івана Павла ІІ: «Україна сьогодні бореться за своє майбутнє, майбутнє Польщі та всієї Європи. Я дуже вдячний всім, хто допоміг мені в організації цієї виставки, хто зі мною співпрацює. Це Ларисі Качуровській, директорці ліцею Наталії Качурі, депутату ВРУ та всім, хто підтримує. Знаєте, це для нас велика честь: чути, як наші народи ідуть разом. І хоч у кожного із нас свій характер, своя історія, але я бажаю, щоб наша дружба і надалі була міцною. Маємо подолати усі негаразди, і як би росія не намагалася посварити нас, ми маємо рухатися уперед».
- Підписуйтесь на нас у Telegram: канал Гард.City або Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook.
- А ще ми є у Instagram.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
