Журналісти знову приїхали до селища Підгородна — колись затишного й живого, а нині, за словами місцевих, забутого куточка Первомайської громади. Люди вкотре зібралися, щоб говорити про темні під’їзди, прориви комунікацій та відсутність реакції служб. Цього разу з’явилася надія: представники влади погодилися на тристоронню зустріч. Чи стане вона початком реальних змін?
Лунає докір: «Ви вже приїздили, а де результат?»
Недільний ранок. Журналісти-медіатори знову вирушають до Підгородної. Нас запросили люди. Розуміємо, що більшість проблем ті самі, що були й у попередні візити. Переважно комунальні. Але ігнорувати не можемо. Журналістська відповідальність не дозволяє.
Заїжджаємо на вулицю Шкільну. Біля п’ятиповерхівки — перша зупинка. На першому поверсі бачимо покинуті квартири, забиті дошками вікна. Контрастують із цим доглянуті клумби поруч.
Наприкінці будинку, поруч із занедбаними бараками, нас зустрічає група мешканців. Дехто просить не знімати, дехто відходить подалі. Залишаються найбільш відчайдушні. До речі, частина з них була і на попередніх зустрічах.
Лунає докір: «Ви вже приїздили, а де результат?» Ми визнаємо: проблеми озвучені, але не вирішені. І пояснюємо: журналісти — це медіатори, а не виконавці рішень.
«Живемо, як у темному кутку»: що розповідають мешканці
Люди знову говорять про найболючіше. Про занедбаний стан будинку, про темні під’їзди, перебої з водою, аварійну каналізацію, неприбрані території та відсутність реакції відповідних служб.
Пенсіонери, які становлять більшість мешканців будинку, кажуть, що живуть у постійному напруженні.
«Прорвало каналізацію — скидаємося на машину. П’ять тисяч гривень. А ми щомісяця платимо за водовідведення», — розповідає Олена Комонова.
«Колись тут було чисто й красиво. У 95-му Підгородня була квітучою. А зараз? Анархія», — згадує Наталія Мельник.
«Раніше був ЖЕК, тепер ми, як бездомні: ні світла, ні порядку, ні відповідей», — додає Катерина Опенько.
Люди кажуть, що самі вимушені прибирати селище. У під’їздах темно, і швидка вночі відмовляється їхати через погану видимість. «А ми тут майже всі — люди літнього віку», — кажуть мешканці.
За їхніми словами, звернення до влади та відповідних служб залишаються без реакції.
«Це вже п’ятий раз журналісти тут». Навіщо ми приїжджаємо?
Підгородня стала тим місцем, куди журналісти приїздять частіше, ніж комунальні служби. Це вже п’ята спроба донести голос людей до влади. І цього разу ми почули й обурення, і розчарування. Тому важливо розставити точки над і, про що, в принципі, ми нагадуємо під час кожної зустрічі.
Роль журналістів — бути медіаторами. Ми фіксуємо проблеми, підсилюємо голоси тих, кого не чують, виносимо локальну проблему на рівень громади та захищаємо людей прозорістю й правдою.
Але журналісти не будуть облаштовувати освітелння, чистити каналізацію чи ремонтувати трубу — це сфера відповідальності влади та самих мешканців.
Так що мала б робити влада?
На відміну від журналістів, влада має повноваження, ресурси, бюджет і юридичний обов’язок діяти. Її місія — організувати роботу комунальних служб, забезпечувати порядок, освітлення, чистоту, контроль за житловим фондом, реагувати на звернення та підтримувати людей, які цього потребують.
Чи є зрушення?
Цього разу нам вдалося залучити до діалогу виконувача обов’язків старости Олександра Бадеру. У телефонній розмові він запевнив, що не уникає контактів із мешканцями.
«Я не раз зустрічався з людьми, але мене жодного разу не запрошували на такі збори», — сказав він.
Після розмови пан Олександр спільно з міським головою Олегом Демченко узгодили ініціювання тристоронньої зустріч за участі представників громади, керівництва міста та журналістів.
Тепер м’яч на полі влади
Журналісти зробили свій крок. Люди теж. Тепер черга влади. Чи буде реакція? Чи підніме громада селище з руїн? Чи повернуть людям світло у під’їзди, а надію — в життя? Запитань багато.
Поки що сказати точно можна одне: цього разу голос Підгородньої нарешті почули. А ми, журналісти, продовжимо бути поруч, щоб кожне звернення мало відгук.
Публікація стала можливою за підтримки уряду Великої Британії в межах проєкту «Посилення інформаційної екосистеми в малих громадах України шляхом підтримки незалежних локальних медіа», що впроваджується ГО «Агенція розвитку локальних медіа АБО». Погляди, висловлені в цій публікації, є позицією автора(-ів) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії.
