26 вересня у Центрі культури у Первомайську відбулася вистава «Перші гулі, або Побачимо!». За задумом режисерки Тетяни Гаврилюк класичний текст Степана Васильченка постав у новому прочитанні — крізь призму сучасних тем, музики та сценічних рішень. Виставу бачили і журналістки Гард.City.
«Хотілося піти від шароварщини» — режисерка про задум
Тетяна Гаврилюк у розмові після вистави поділилася своїм баченням:
— Це ж така п’єса для 50-х років. Вони тоді були більш м’які, такий час, таке життя. А ми перевели її в сон. Це вже наше, сучасне. Хотілося піти від шароварщини й показати Україну інакшою — із сучасною музикою, з новими сенсами. Бо діти тепер сприймають світ по-іншому. Вони вміють за себе постояти.
Постановка народжувалася протягом чотирьох місяців. Режисерка зізналася, що спочатку колектив не погоджувався брати цю п’єсу, мовляв, дуже класична, але ідея оновлення сюжету, додавання містичних елементів та містифікацій переконала акторів.
— Я обирала ролі просто: хто хоче — той грає. У нас два склади головних ролей. А в цілому більше 20 учасників на сцені. І знаєте, вони самі один одного тримають. Я лише підлаштовуюсь під їхній склад, — розповідає режисерка.
У виставі звучали композиції від «ДахаБраха» до «ВВ» та навіть сучасні переспіви пісень Івасюка. Це стало несподіваним і свіжою ноткою, що повністю змінила відчуття від класичної історії.
«Сцена — це момент розвитку»
Катерина Корнацька
Своїми враженнями поділилася молода акторка театру Катерина Корнацька:
— Для мене сцена — це момент самовираження та розвитку. Я в захваті від гри у цій виставі. Тут усе по-іншому: більш сучасно, більш гостро. І водночас у цьому є наша правда — правда життя, молодості, перших почуттів. Це величезний заряд енергії. Дуже приємно брати в цьому участь.
«Сучасний український хоррор»
Саме так, напівжартома, Тетяна Гаврилюк назвала свою постановку. Адже «Перші гулі» Степана Васильченка в її прочитанні — це не лише сміх і гумор, а й легкий присмак тривоги, містики, сну. І водночас — історія про коло життя, де покоління за поколінням повторюють ті самі переживання, де минуле стає дзеркалом сучасності.
Успіх вистави підтверджують і нагороди театрального колективу — від перемог на обласних фестивалях до всеукраїнських. І хоча режисерка зізнається, що попереду — ще складніші постановки («Над прірвою в житті» Джером Девіда Селінджера уже в роботі), «На перші гулі» вже стали подією, яка довела, що сучасний український театр здатний дивувати.
Від авторки
В очікуванні вистави
Такі матеріали не можуть бути без оціночного судження, бо журналісти — в першу чергу живі люди, а театр — це завжди емоції. Тож для мене вистава Тетяни Гаврилюк — це свіжий подих у культурному житті міста, а ще приклад того, як класика може стати актуальною, а театр — живим і захопливим. Я побачила справді нове й живе, де класику української драматургії режисерка сміливо перенесла у сучасний контекст. Музичний супровід, дійства на сцені, де перепліталися реальність і сон, блискуча гра акторів, їхнє перевтілення в свої ролі — все це давало відчуття причетності до чогось більшого, ніж просто вистава. Це було про нас сьогоднішніх, про наші пошуки й вибори, про покоління, яке вчиться жити у власному часі.
