25 листопада 2022 року відбулася прем’єра вистави «Над прірвою» первомайського зразкового театрального колективу «Атомс». Показ провели в МЦКіД, оскільки там є укриття. Глядачам, які потрапили на виставу, неймовірно пощастило — вони споглядали вражаючу постановку.
Вистава «Над прірвою», побудована на відвертих монологах підлітків, перенизана експресивними музично-хореографічними відступами, торкнулася емоцій та почуттів як дітей, так і дорослих.
«Те, що ви зараз побачите, — це зовсім новий крок, це зовсім новий щабель розвитку нашого зразкового художнього колективу «АТОМС», — зазначила у вступному виступі директорка ДЮЦНВ Наталя Капацина. — Адже ця вистава створена в деяких моментах на основі класики — творів Мартіна Мак-Дона та Селінджера, а деякі моменти взяті з відвертих розмов саме наших гуртківців. Хочу звернутись до вас, будь ласка, не ототожнюйте акторів з тими монологами, які вони читають. Тут дуже багато відвертих сцен, але Тетяна Пилипівна (Гаврилюк, режисерка — авт. прим.) зробила саме так, щоб той, хто розповідав про своє життя, не говорив ці слова».
Забігаючи наперед, зазначу, після перегляду вистави «Над прірвою» ще довго залишається післясмак переживань та бажання думати й аналізувати. Коли ж дорослі перестають розуміти внутрішню боротьбу дітей, хоча ще самі нещодавно були такими ж?
На сцені — відверті монологи 16 акторів про конфлікт зовнішнього і внутрішнього, конфлікт дорослого світу та світу підлітків. Про істинні бажання, не навіяні рамками та вимогами дорослих. Про невиправдані очікування батьків щодо дітей. Про сприйняття себе у дорослому світі та розуміння свого місця серед однолітків. Про самотність і невпевненість. Про «поганих дітей» і «поганих батьків». Про пошук відповіді на одвічне запитання: як бути щасливим. По суті, вистава тривалістю майже півтори години — це концентрат самого життя. Без прикрас і сантиментів. Певно від того подекуди емоції не стримувались і окреслювались на обличчях глядачів то мокрими очима, то мимовільною усмішкою.
Монологи вистави можна розібрати на цитати: «Я більше не відчуваю солодкого присмаку життя. Будь ласка, допоможіть мені!» або «Ніколи не бачила стільки яскравих сигналів тривоги»... Сильний сценарій, потужна режисерська робота, талановита акторська гра, а до того — неймовірно влучно підібраний музичний супровід, сценічні образи, гра світла та візуальний фон. Вражаюче видовище!
Режисерка Тетяна Гаврилюк розповіла про те, як створювалась вистава та що мали на меті учасники колективу:
«Роботу над виставою ми почали в минулому році. В такий важкий час ми створили повноцінну роботу тривалістю більш ніж година. Впродовж місяця діти записували свої відеосповіді. Вони обрали декілька тем, які заважали їм бути щасливими. Ми підняли питання: чому вони не літають, що заважає їм літати. Діти самі назвали теми: це дорослішання, стосунки з батьками, школа, самотність, невпевненість. Більшість монологів побудовані на сповідях дітей. Є такі монологи, де нічого не змінювалось. А є такі, які складаються з декількох. Назву нашої вистави ми взяли з Селінджера. Фінальний монолог — теж уривок з його твору. Початок взято з Річарда Баха. Монолог про школу — з Мак-Дона. Форму обрали документальну — це форма сповіді, відвертості, тут не треба нічого грати, потрібно жити. Можна сказати, що для дітей, які вчаться акторській майстерності, це своєрідний етап, тренінг.
Прем’єра пройшла добре. Глядачі були відверті, говорили, що їм сподобалося. Але ця вистава мала за мету не стільки сподобатися, вона більше для того, щоб спонукати задуматись. Ми не хотіли сказати, що в наших дітей погані батьки. Ми хотіли привернути увагу до того, що це якесь коло: наші батьки свого часу мали такі ж переживання, а потім вони переносять свої моделі поведінки на своїх дітей. І це коло потрібно розірвати. Тобто задача наша бути вільними і бути собою. Ми не можемо змінити батьків, ми не можемо змінити школу, але ми прийшли сюди для щастя. І от саме ці крила залежать від нас — не від оточуючих, а від нас і наших дій».
Помічник режисера Едуард Козачок розповів про форму та ідею цієї роботи: «Я підключився до роботи над виставою, коли вже потрібно було робити форму. Важко визначити стиль та жанр цієї вистави. Я б назвав це «пластично-символічний вечір відвертостей». Тому що все базувалося саме на такій вправі, на такому форматі акторського навчання, коли всі сідають в коло і відверто розповідають про свої проблеми, про те, чим вони хочуть поділитися. Сюди вкраплені пластичні етюди — між монологами. Мета цієї вистави — це рефлексія батьків, взагалі людей, які це побачать. Ми хотіли зламати код циклічності проблем батьків і дітей. Тому що зараз такий час, коли все змінюється, велика депресія настане після війни. І треба це все ламати, якось розбиратися і жити прекрасним, щасливим, добрим життям».
Учасники постановки поділились своїми враженнями від роботи та розповіли, як вдалося досягти такого результату.
Даша Паланюк: «Я дуже задоволена. Мені було дуже страшно, але все дуже добре. Це найважчий спектакль з усього мого репертуару. Написаний з наших слів, це те, що ми пережили. Там є трохи з книг, а більшість — те, що ми відчуваємо. І дуже приємно показати це все глядачу і бачити ці справжні емоції в залі».
Богдан Ставратій: «Ми почали готувати цю п`єсу в минулому році, але через карантинні умови, а потім повномасштабне вторгнення, ми на деякий час припинили репетиції. А взагалі, по суті, ми зробили цей спектакль за три місяці. Ініціатором була Тетяна, наш режисер. Вона нас запитала, чи не хочемо ми зробити документальний спектакль. Ми погодились. Під час карантину учасники нашого «Атомсу» скидали Тетяні відосики, де ми розповідаємо про свої проблеми, і з цих відео ми, по суті, зробили спектакль. Ми хоч і різні, але кожен монолог стосувався кожного із нас. Ось так».
Катя Сабліна: «Хочу сказати, що це все дуже-дуже актуально, багато хто це переживає і ця п`єса поставлена була для того, щоб більше батьків зрозуміли, що, мабуть, вони роблять щось не те, що потрібно щось змінювати. Щоб підлітки розуміли, що вони не самі у своїх проблемах».
Андрій Мігай: «Я дуже радий, що ми поставили цю п’єсу, ми її готували в таких складних умовах: карантин, війна. І я дуже радий, що в нас все вийшло. Востаннє от так ми були на сцені десь півтора роки тому. Ми досить довго готували саме цю п’єсу, ми постійно щось змінювали, щось додавали, і зараз я дуже радий, що все вдалося».
Олександра Матвієнко відкривала виставу — читала перший монолог: «Це дуже відповідально, але я достатньо довго займаюсь. Я була дуже рада, що мені довірили таку відповідальну роль, і я щиро вдячна нашій Тетяні Пилипівні, вдячна нашому колективу, що всі мене підтримують і за кулісами відчувається неймовірна енергія підтримки, і в мене не було ні краплі сумнівів, що я впораюсь, я знала, що в мені всі впевнені».
Злата Козловська про те, як читати зі сцени чужу історію: «Це було дуже цікаво. Я думаю, що в цьому й прикол, що ми можемо пережити багато різних історій і все одно це якось буде стосуватися нас, бо це все наша вистава, наша історія, наша робота. Це все наше».
Андрій Сидоренко: «Взагалі це моя найперша вистава, я ніколи ще не виступав у «Атомсі». Велика дяка Тетяні Гаврилюк, що мене взяла сюди і довірила мені такі дуже важкі слова — це заключні слова, вони дуже емоційні. Було дуже важко їх відіграти, але ми змогли. І я впевнений, що далі буде тільки краще».
Вистава справила враження на глядачів, викликала бурхливі обговорення та яскраві емоції.
«Неймовірні враження. І в мене з`явилась ідея, щоб показати цю виставу більшій кількості батьків і дітей. Тому що тут стільки емоцій. Дійсно, найголовніше — бути справжнім, бути собою. Якщо б в нашому житті не порівнювали нас з іншими, ми б дійсно досягали великих успіхів. Тому це неймовірна робота. Викликає емоції, порівнюєш зі своїм досвідом. І взагалі в моїй роботі (психолога — авт. прим.) до мене якраз і приходять з тими проблемами: травми дитинства залишають слід», — поділилась мати однієї з акторок Наталія Сабліна.
Чи будуть інші покази вистави «Над прірвою», залежить від обставин (не забуваймо, в який час ми живемо). Втім, режисерка Тетяна Гаврилюк зазначає, що колектив із задоволенням це зробить за наявності дозволу.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
