«Наші рідні в полоні, не маємо права мовчати», — під таким гаслом у Первомайську 27 липня пройшла чергова акція «Полон вбиває. Не мовчи!».
«Ми залишились на полі болю»
Акція традиційно відбулася у середмісті, і традиційно вона зібрала десятки рідних військовополонених та тих, хто пропав безвісти, побратимів, друзів, волонтерів. Зібралися ще до дев’ятої, а вже рівно о дев’ятій присутні завмерли у хвилині мовчання за загиблими.
Після хвилини мовчання та гімну України люди з портретами, прапорами та плакатами шикуються вздовж вулиці Грушевського.
Історія братів-близнюків
Анастасія Рудніцька на акції у Первомайську
«Ми тримаємо прапор із портретами побратимів мого чоловіка, Станіслава та Владислава Чугуєнків, — розповідає Анастасія Рудніцька. — Буквально за місяць до повномасштабного вторгнення їх перевели у 36-ту бригаду морської піхоти. Вони втрапили в полон на заводі Ілліча, і вже четвертий рік у полоні, з квітня 2022-го року».
Станіслав та Владислав Чугуєнки
«Ми знаємо, що хлопці живі, — продовжує Анастасія. — Відразу, як здалися в полон, було відео з росіянських каналів про те, що вони в полоні. Брати-близнюки, але їх розділили. Один знаходиться в росії. Наскільки нам відомо, він проходить там по статті як російський злочинець, в СІЗО. Інший — у Горлівці як український військовополонений. У нас є знайомі з тих, хто вже був обміняний з цієї бригади. І вони кажуть про те, що брати там, живі, це єдине, що ми знаємо точно».
