Йшла на концерт арт-волонтерки Руслани Лоцман, а потрапила на день народження ГО «Ніхто крім нас». Відразу й не збагнула, а тоді, коли вже події почали розвиватися, зрозуміла, що концерт не просто так, а з приводу. Тож про все по-порядку: що, де, коли, як і для чого?
- Руслана Лоцман у Первомайську, бо запросили лідери організації «Ніхто, крім нас», зокрема, Лариса Позняк та Анатолій Биков.
- Концерт відбувся цієї суботи в центрі міського дозвілля та відпочинку імені Єфросинії Зарницької.
- Зібралися волонтери організації та пересічні первомайці.
- У фойє — фотовиставка робочих моментів та виставка продукції: борщові набори, вареники, тушкованка, чаї та інші роботи членів організації «Ніхто крім нас».
- Окремо — плетені сітки та прапори з автографами бійців.
Бачу Анатолія Бикова — одного із керівників організації. Він щойно з поїздки — втомлений, та на оптимізмі. Говорити не дуже хоче, втім, сфотографувався.
Знаходжу Ларису Позняк, вона в клопотах. Стисло говорить про подію і веде до Руслани Лоцман в гримерку.
Хто така Руслана Лоцман?
Заслужена артистка України, співачка, арт-волонтерка, дружина, матір трьох дітей. Волонтерством займається з 2014 року. Співає, пише поезії, дає благодійні концерти та збирає на потреби військових.
Перше враження. Дуже мила, щира й відкрита. Без усього зайвого, що притаманно співачкам, відразу розпочала розповідати про себе та своє арт-волонтерське життя.
Руслана Лоцман: «Моя професія — співати для людей»
— Я плету косички, тому що іду до сцени, але це звичайне життя наше — поєднувати хороше, корисне і з тим, що ми можемо робити для України. Моя професія — співати для людей. Вже з війною з 2014 року я зрозуміла, що треба не просто співати, а й треба допомагати Україні. Наша пісня завжди допомагала боротися з ворогами, які на нас нападали і хотіли нас знищити, завоювати. Сьогодні ми переживаємо війну, і от з 2014 року я стала арт-волонтером, і не просто співаю, а також збираю багато матеріальної допомоги хлопцям на передову. Почалося це в квітні 2014 року. 23 квітня виповниться дев’ять років, як я практично з цієї теми не виходжу. У мене уже була думка, що я хочу співати про щось інше — про дітей, про життя, писати про щось інше, але поки ми не маємо Перемоги, ми не маємо права бути осторонь цієї теми. Тому я сьогодні привезла до вашого міста, для вашої громади свою книгу, яку я писала дев’ять років. Бо я не тільки співаю, а й пишу вірші, пісні.
Сьогодні будуть звучати пісні, які вперше звучали у Волновасі у березні 2014 року, які я співала в Дружківці неодноразово і на фронтових концертах. Це був колосальний досвід, і коли я зайшла в цей красивий ваш зал... Я, напевне, давно забула, коли в такому красивому залі виступала. Знаєте, війна нас збила з того щастя — радіти життю, з тої миті — захоплюватися красою, і хочеться, щоби ми з цією красою жили в собі всередині, розповсюджували по світу.
Якраз українська пісня нам допомагає утверджувати бойовий дух. Книжка моя називається «Переможемо з Піснею». Там двісті п’ятдесят сторінок віршів, пісень а також історії справжніх героїв — тих, яких я бачила впродовж цих дев’яти років, тому що це основна аудиторія. Я буду сьогодні співати пісню-візитівку — це «Комбат Маруся». Це історія про дівчину, яка їздила по військових частинах і в кожній частині шукала собі жениха. І так вона виходила заміж там, там, а потім врешті вийшла. Це була реальна історія, тому що ми мандрували Україною, у нас був всеукраїнський тур. До речі, ми були в Миколаївській області також. Ми виступали для льотчиків та моряків, які вийшли з Криму і опинилися в Очакові, Миколаєві, для Юлія Мамчура (Юлій Валерійович Мамчур — український військовий льотчик 1-го класу, полковник Повітряних Сил ЗС України — ред.). Ми співали також в Одесі, на судні «Гетьман Сагайдачний». І я буду також співати ті пісні, які були створені після повномасштабного вторгнення. Це колискова «Хай закінчиться війна». Коли мої діти кожен вечір просили: «Мама, розкажи таку казку, щоб там була Перемога, щоб не було війни». І ось з’явилася ця пісня, ну і звичайно, сьогодні я поспіваю трохи народних пісень, наших козацьких пісень. Знаю, що ваше місто має неповторну козацьку історію, далеку, але про фортецю Орлик ми маємо знати, пам’ятати. Можливо, колись ці історичні назви повернуться до нас, теж дуже було би гарно, щоб ми пізнавали свою історію через пісню, через те, що нас оточує сьогодні.
Я рада, що мене запросили волонтери, люди, з якими ми познайомилися ще в Карпатах три чи чотири роки тому. Просто випадково, на фестивалі військово-патріотичної пісні. Вони мене почули і кричать: «Ніхто крім нас!», ми тут, ми хочемо вас запросити до нас». Це нарешті сталося. Для мене це перший концерт у вас.
— Вся програма у вас буде у супроводі оркестру?
— Ні, з оркестром я буду сьогодні знайомитися, але ми, можливо, ще заспіваємо разом. Просто військова тема, військовий оркестр, для мене близькі. Я працюю також як солістка з різними колективами, і у мене є пісні, які я, до речі, буду сьогодні презентувати, «Україна Переможе», пісня, яку я записала з ансамблем ЗСУ, у мене є пісні, які я виконую також з іншими військовими оркестрами, Національним оркестром України, але з вашим оркестром у мене ще не було досвіду виступати. Я бачу, що вони вже підготувалися і ми таки разом заспіваємо.
Володимир Кісюк та Руслана Лоцман
— Трошки розігрієте?
— Ну, можливо, вони мене розігріють, чи я їх, головне, щоб все це йшло під девізом «Переможемо з піснею», тому що наш заклик до світу — ми просто сьогодні маємо допомагати підтримувати бойовий дух.
Ми також будемо збирати гроші на потреби війська, так, як ми завжди це робили, а за цей рік з лютого 2022 ми зібрали з родиною через свої інтернет-блоги уже на 15 тепловізорів для військових. І ось знову ми збираємо і маємо відправляти нашим хлопцям на передову. Це наша щоденна праця, кожен з нас робить внесок у Перемогу, яка обов’язково буде. І я знаю, що ми ще тут будемо робити переможний концерт, і в Миколаєві, і в Криму, скрізь, по всій Україні.
— Як ви долаєте психологічні бар’єри, коли зустрічаєтеся з бійцями, у яких не завжди дух на висоті. Як ви особисто це переживаєте?
— Уявіть собі, якщо троє дітей, ти не можеш просто так їх залишати. Але в моєму досвіді більше п'ятисот концертів, які ми давали на передовій. У мене є чудові відміксовані відеореакції в моїх кліпах документальних, які ми разом із моїм чоловіком знімали. Він знімав хроніку АТО ще з 2014 року і якраз «Комбат Маруся, «Гастролі в полі» — видно просто реакцію хлопців. Ти стаєш не просто артистом, ти стаєш психологом, піднімаєш рівень духу не лише свого. Вони тебе заряджають, а ти — їх. Якщо ти виступаєш на сцені, на такій військовій машині, ти розумієш, що це краще, що може бути. Треба вміти виступати і в гарних залах, але найвдячніша аудиторія — це наші військові. Сьогодні, я думаю, вони теж будуть в залі, і наші волонтери, які не покладають рук, також працюють на передовій, і це все єдина родина, тому для мене ці концерти мають велике значення. Все це я це роблю разом зі своєю родиною, зі своєю мамою. Вона постійно на передовій, їздить, кожен тиждень, знов їде, постійний рух. І таких, як моя мама, багато людей в країні, і ми повинні всім їм дякувати, і цей концерт сьогодні також буде моментом вдячності тим людям, які сьогодні допомагають нам Перемагати.
Волонтери «Ніхто крім нас» відсвяткували 9-ту річницю організації
Далі співачка знайомиться з керівником військового оркестру «Мілітарі бендс», який прибув на концерт у підтримку, і виходить на сцену. З перших хвилин вона залюбила у себе глядача. Проста, гуморна, легка у спілкуванні, вона зуміла поєднати надскладні військові теми і легко їх подати. Скажу: глядач у захваті. Разом з нею зал співав, розмовляв. Кордонів не було. Це було світло, сонце, бажання співачки обійняти всіх в залі і всім низько вклонитися. А в кінці зал дякував за неперевершеність, за неймовірно позитивну енергетику і час, проведений у піднесеному настрої.
Ось тут і стало зрозуміла причина запрошення. На сцену вийшла організаторка «Ніхто крім нас» Лариса Позняк разом із Тетяною Мусієнко і подякувала за знайомство, за подарунок, який Руслана зробила для організації.
9 березня «Ніхто крім нас» відсвяткувала 9-ту річницю. В такий спосіб організатори привітали усіх своїх колег-волонтерів. Бо приїхали на концерт і з сусідньої Кіровоградщини, з Кривоозерщини, Мигійщини, словом, географія широка, бо ж за свої роки діяльності «Ніхто, крім нас» назбирала біля себе цвіт нашої нації, людей, які віддано і щиро служать і допомагають Україні. Це вони сушили для наших бійців борщі і передавали на передову. Це вони своїми руками робили тушківку і годували бійців. Це вони ліпили ночами вареники і морозили їх. Це вони пекли смаколики і передавали своїм синочкам. Словом, кожна людина, яка прийшла на концерт, — це окрема історія, і ми домовилися з організаторами, що обов’язково про всіх розкажемо. А місце зустрічі призначили у Валентини Шушпаннікової (пам’ятаєте розповідь про «Пахлаву»?). Ось там, за філіжанкою кави, і поговоримо. Бо є про кого розповідати.
А поки можете переглянути світлини, які робилися після концерту. Тут усі волонтери, які причетні до великої благодійницької справи. Їм усім слава, усім честь!
Про Руслану Лоцман скажу: це рідкісна перлинка, яку треба берегти та шанувати. Таких світлих і чистих людей, як Руслана, не так вже й багато. Тож світло тягнеться до світла. І її книга — підтвердження тому. Вона зуміла поєднати те, що в звичайному житті не рідниться, — біль і радість, сльози і любов. Слава Україні! Слава нації! Ми обов’язково переможемо!
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
