2 березня 2025 року Первомайська федерація кіокушин карате відзначила ювілейну дату. Святкували скромно — в спортивній залі організації, в дружньому колі спортсменів-каратистів. Про підсумки, сьогодення та плани журналістка Гард.City розпитала у тренерів організації Юрія та Анастасії Галімон.
Юрій та Анастасія Галімон
Первомайська федерація кіокушин карате святкує 20-річчя своєї історії. За цей час спортсмени федерації неодноразово підіймали прапор України на найвищі сходинки чемпіонатів світу, Європи, здобували трофеї у всеукраїнських, обласних та місцевих змаганнях.
- А ще: 25 чемпіонів та призерів Кубків та чемпіонатів Європи з кіокушин (Польща 2011, Сербія 2012, Польща 2013, Болгарія 2016, Польща 2016, Польща 2017, Німеччина 2019, Польща 2021, Болгарія 2024, Польща 2024).
- 232 чемпіони та призери чемпіонатів та Кубків України з кіокушин.
- 14 чемпіонів та призерів відкритих міжнародних змагань з кіокушин (Польща 2011, Чехія 2011-2013, Молдова 2016-2017, Білорусь 2018).
- 3 золота чемпіонату світу з кіокушин карате (Болгарія 2018, Казахстан 2018, Польща 2021).
- 4 срібла чемпіонату світу з кіокушин (Японія 2017, Польща 2021, Нідерланди 2023).
- 2 бронзи чемпінату світу з кіокушин (Польща 2021, Нідерланди 2023).
- 1 бронза Кубка світу з кіокушин (Болгарія 2019).
«Сьогодні, як і раніше, ми продовжуємо слідкувати за розвитком федерації»: від авторки
Про Первомайську федерацію кіокушин карате та історію розвитку цього спорту на теренах Первомайщини ми розповідали на сторінках Гард.City неодноразово. Багато років поспіль разом зі спортсменами раділи успіхам, сумували про невдачі, вболівали, коли вони захищали честь України на міжнародних змаганнях, честь Первомайська — на всеукраїнських та обласних, бачили їх виснажених на тренуваннях та щасливих на спортивних подіумах, разом із ними вчилися вимовляти слова кіокушин карате та підніматися на наступний дан цього бойового мистецтва. Сьогодні, як і раніше, ми продовжуємо слідкувати за розвитком федерації.
На розмову тренери Юрій та Анастасія Галімон прийшли удвох. Таке буває рідко, бо зазвичай хтось залишається на тренуваннях. Цього разу вивільнили. У перерві між розмовою завезли до спортивної зали святковий торт для каратеків і пригадали дещо з історії створення організації.
«Кіокушинкай — це характер, це сила, це спорт»
— Нумо пригадаємо, як все розпочиналося? — ставлю перше питання тренерам.
— Хоч організація створена у 2005 році, тренувальний процес, — пригадують тренери, — розпочався задовго до офіційної реєстрації. Тривалий час ми не мали приміщення, тож доводилося займатися в спортивних залах різних закладів. Тренувалися в поліцейському відділку, в четвертій та одинадцятій школах. Звісно, що умови для тренувань були непрості, тому підшуковували варіанти, де можна було б здійснювати тренування на належному рівні.
— І лише в 2006 році, — каже Юрій, — завдячуючи моєму татові, ми винайняли підвальне приміщення по вулиці Коротченка, 4, де, власне, сьогодні і знаходимося. Був укладений договір оренди тоді ще з ЖЕО, тато мій виступив спонсором і закупив перше татамі — і ось, власне, з того все і розпочалося. До речі, нове татамі ми змогли придбати лише у 2018 році за допомоги депутатів. Отож, все починалося непросто, але ми знали, що ми зможемо. Коли згадуєш ці моменти, то навіть не віриться, що стільки всього позаду. Я на той час працював начальником юридичного відділу у виконкомі. Поєднувати тренування та роботу було неймовірно важко. Тренування були пізно увечері, ніхто не хотів ходити так пізно. А тут ще напруження на роботі. Чесно, я уже думав завершувати спортивну кар’єру.
— Що ж спонукало залишитися в спорті? — запитую.
— Скоріш за все, — розмірковує Юрій, — це характер, загартований в бою. Я був діючим спортсменом, чемпіоном України, призером чемпіонату Європи серед чоловіків, та і в принципі, все, що відбувалося в моєму житті, було зав’язане саме на карате. Знаєте, якби мій батько в 1997 році не наполіг на тому, аби я розпочав займатися спортом, то невідомо, що з мене було б. Бо насправді я був зухвалим та дуже імпульсивним. Тож спорт почав формувати моє ставлення до життя та тих обставин, які були. Я відвідував секції боксу, рукопашного бою, а потім зупинився на кіокушин карате, яке дуже круто змінило моє життя. Всі життєві ситуації, які були в моєму житті, вони тісно пов’язані саме з цим видом спорту. Бо коли поставало питання: так чи ні, дух карате завжди мене повертав в сторону так. Тому все, що є моєму житті сьогодні, — завдячуючи карате.
— Пам’ятаю часи, коли ми всі мало розуміли, що це за вид бойового мистецтва. Пройшов час і відбулася така собі трансформація: від нерозуміння до прийняття. Що, на вашу думку, вплинуло на визнання цього виду спорту в нашому регіоні? — запитую.
— Знаєте, не дуже люблю, коли треба говорити про заслуги, але вважаю, що дуже багато залежить від людей, які розвивають певний вид спорту, — відповідає Юрій. — Це має бути освічена та професійна людина, у якої є ідея. А якщо є ідея, буде й колектив. У нас ідея — це карате. А вже після цього у людей, які вірять в цей напрямок, приходить розуміння. І в першу чергу розуміння відбувається, завдячуючи результату. Пригадую, коли на початку спортивної кар’єри моє прізвище на змаганнях плутали весь час, то уже з часом стали правильно вимовляти й прізвище, й назву організації. Це вже виникала повага. Вже до мене підходили, дізнавалися, якої категорії, з якого міста. Бо в принципі в дев’яностих дорослих було не так багато. Тож якщо узагальнити відповідь на це запитання — то це буде особистість, ідея та результат.
«Наша організація — це про досягнення високих цілей і високих результатів»
— Не всі залишаються в карате, — вступає в розмову Анастасія, — великий відсоток іде в інше життя, бо є неспівпадіння очікувань. Не всі готові, тому ще це велике напруження, постійний тренувальний процес. Але ті, хто залишаються, вони досягають результату. І знаєте, батьки гуртують навколо себе таких же батьків, котрі хочуть працювати і досягати спортивного результату. Тому що наша організація — це не просто про здоровий спосіб життя, не просто про тренування для задоволення, а все ж таки про досягнення високих цілей і високих результатів. І, можливо, спочатку була невелика кількість усвідомлених батьків спортсменів, але, починаючи десь з 2010 року, кількість таких почала збільшуватися. Це як сніжний ком, який почав накатуватися і більше вже працювала не реклама по радіо чи в газеті, більше — спілкування людей між собою. Це як про сарафанне радіо, яке підтверджує велику результативність організації. Як не дивно, але більше об’єднуються батьки. Вони спілкуються між собою, знаходять однодумців, створюють свої батьківські коаліції. Вони навіть під час свят говорять про карате. Коли ми були на чемпіонаті України в 2023 році, то там виникла навіть сварка, бо хтось неправильно висловився щодо результатів змагань. Наші батьки уже відстоюють інтереси нашої організації, бо ми маємо спільні цінності, й завдання у нас не лише спорт, а й результативність.
«Сам по собі успіх по не приходить»
— Поговоримо про формулу успіху вашої організації, — продовжую розмову. — Можливо, дасте поради іншим?
— Найперше, — починає Анастасія, — це дисципліна. Все починається з неї, а тоді вже все інше. Бо не можна так сказати: щоб стати успішним спортсменом, треба три рази на тиждень займатися спортом і правильно харчуватися. Всі спортсмени, які зайшли в організацію, вони починали з того, що прийшли займатися просто для себе. Батьки кажуть: «Ми хочемо, щоб дитина була розвинена, спортивна, мала гарну фізичну форму». Хтось приходить із запитом, що дитина не може постояти за себе фізично, чи психологічно не може витримати якісь ситуації в житті. А потім вони починають займатися три рази на тиждень — і це є першим пунктом дисципліни, а потім з’являється систематичність. Тоді вони бачать, що інші приїздять зі змагань з кубками та медалями і їм теж хочеться результативності. Ось тоді з’являється мотивація, коли уже хочеться досягнень. Знаєте, іноді батьки більше хочуть, аніж самі діти. Бо коли дитина займається, то чому ж вона не може брати участь у змаганнях? І тоді батьки зважуються на додаткову підготовку, а вона починає давати їм стимул до інших справ. Це додаткові тренування, це зміна харчування, бо ж тренер контролює, що їсть спортсмен, інформує про користь їжі. Потім ранкові тренування — і все це дисципліна, яка допомагає виконувати всі настанови тренера. Бо якщо говорити про дітей, то вони більше виконують настанови та дотримуються чіткого тренерського плану. А ось коли вони стають дорослими і самостійними, то ця дисципліна, яку вони виховали в собі, допомагає їм в житті.
— Сам по собі успіх по не приходить, — підхоплює нитку розмови Юрій, — він не може сам прийти. По-перше, щоб вимагати чогось від вихованців, потрібно самому бути взірцем. Та категорія людей, яка розуміє, чого вона хоче досягти, має обрати людину, яка буде розвивати той успіх в дитині. Батьки мають прискіпливо подивитися на тренера, якому вони довірятимуть виховання своєї дитини. Зараз все доступно в інтернеті, тож не важко дізнатися про особистість. Батьки мають проаналізувати все і зважити, щоб потім не стати заручником якоїсь непевної ситуації. По-друге, тренеру треба бути самому дисциплінованим. Якби у нас з Анастасією були шкідливі звички, навряд чи до нас прийшли би батьки і довірили нам тренувати своїх дітей. Хотів би зараз достукатися до батьків: не віддавайте дітей аби куди-небудь, заради того, аби дитина десь була. Треба, щоб дитина звикала трудитися. Звісно, що дітям більше подобається просто отримувати емоції й ніхто не хоче працювати. Тому дитину треба привчити трудитися.
— Якщо ви хочете зрозуміти дитину, зрозумійте в першу чергу себе, — продовжує Юрій. — Вам подобається важко працювати? Ні, але ж ви знаходите мотивацію, щоб іти на роботу. От і дитині треба знайти мотивацію, щоб вона хотіла вставати зранку, займатися спортом. Якщо не можете знайти мотивацію — ідіть найжорсткішим шляхом: примушуйте. І тоді у дитини напрацюється звичка. А на це потрібен 21 день, не менше. Треба просто на своєму стояти — і тоді дитина почне просто звикати до того, що відбувається. І ще. Коли ти дисциплінуєш себе, ти дисциплінуєш і інших. Важливо, щоб у тренера була освіта. Ми постійно з Анастасією підвищуємо свій кваліфікаційний рівень. Наразі Анастасія навчається на факультеті фізкультури НУК імені адмірала Макарова, у мене освіта вчителя фізичної культури і реабілітації, маємо сертифікати підвищення кваліфікації. На підставі наказу управління молоді та спорту Миколаївської ОДА ми здобули перші тренерські категорії, кваліфікації. Постійно рухаємося далі, намагаємося розвиватися як тренери, продовжуємо тримати фізичну форму. Скажу, що Настя без проблем пробіжить шість кілометрів, сто разів відіжметься і десять — підтягнеться. Вона у прекрасній спортивній формі. Тож для того, щоб виховувати у дітей дисципліну, треба бути в першу чергу самим дисциплінованими. Тому, як поради: обирайте тренера, мотивуйте дитину, дотримуйтеся дисципліни та будьте наполегливими. Тоді вже й можна говорити про результати.
— Розкажіть, як святкуватимете ювілей? — цікавлюся наостанок.
— Підбиваємо підсумки скромно, — кажуть тренери, — в спортивній залі. Дітям замовили торти в стилі ретро, привітаємо усіх — та й працювати далі. А ось увесь 2025 рік буде присвячений 20-річчю організації. Всі змагання, всі заходи, всі наші досягнення — до цієї дати. І перший захід під цим гаслом — це буде чемпіонат міста Первомайська, який призначений на 29 березня. Це закритий турнір для членів нашої організації, який більше присвячений першому кроку юних каратек. Ми його проводимо щорічно, щоби молодші спортсмени могли спробувати себе на татамі й замотивуватися для подальших змагань. Буде два етапи чемпіонату. Перший — молодші спортсмени, другий — це категорії спортсменів, де уже є конкуренція. Тут буде більше трьох спортсменів і уже визначатиметься склад збірної на чемпіонат України, який буде проходити 14 квітня в Дніпрі. Там уже буде формуватися збірна України на чемпіонат Європи і на Кубок Європи — 2025. За результатами цих чемпіонатів, за поданням Національної федерації та наказу Міністерства молоді й спорту України, формується склад збірної України на наступний рік. І хочемо зауважити, що цей склад збірної України братиме участь у всіх змаганнях, які будуть відбуватися за межами території України уже в статусі національної збірної. Чому акцентуємо на цьому вагу, щоб розуміли, що ми працюємо в правовому полі, дотримуючись певних правил, законів та постанов.
