19 грудня у Первомайську, в артхабі Вінграновський, відбулося засідання спільноти «Мовосвіт», присвячене поетесі та громадській діячці Галині Педченко. 16 грудня 2024 року минуло 98 років від дня її народження.
Засідання спільноти «Мовосвіт» у Первомайську: шана Галині Педченко
19 грудня. Перша половина дня. Артхаб Вінграновський. Тут зібралися пошановувачі творчості Галини Педченко. Посередині — столик з фотографією поетеси, її збірочками та запаленою свічею. Серед присутніх — літератори, поети, музиканти, громадські діячі, педагоги, журналісти, краєзнавці, художники та друзі поетеси. На телеекрані спливають фото Галини Педченко у музичному супроводі (прем’єра пісні «Журавка» на слова авторки). Засідання клубу модерує поетеса Наталія Терещенко. Вона наголошує, що попри тривожні часи в країні, авторка гуртує навколо себе однодумців. Пригадує, як на початку повномасштабного вторгнення, саме на день народження Галини Педченко, в країні було випущено 80 ракет, але люди прийшли, щоб вшанувати її пам'ять. Прийшли і сьогодні всі, хто пам’ятають та цінують.
— І в цьому, напевне, — каже Наталія Терещенко, — і криється її унікальність та феномен. Вона не чекала ні регалій, ні подяк, не була членом Спілки письменників, не мала ніяких премій, нагород, не була Почесним громадянином міста, але має велику шану і вплив на громаду.
Тож в чому феномен Галини Педченко?
Відповіді на це питання пробують знайти усі, хто був знайомий і близький з поетесою. Слухають її голос з документальної стрічки, зафільмованої редакцією ТКМ «Твій Всесвіт», бачать її в кадрі та реагують на спогади присутніх.
Григорій Усатюк – один із тих, хто був близький і дружній в творчості з поетесою. Його поетичні доробки-посвяти розкривають її внутрішній світ та величезну любов до усього, що її оточувало.
Не бачив вас тисячоліття, востаннє не згадаю й де.
Нині ваше віршопісневіття, мов у Мавки, зовсім молоде.
Вам би зараз у Волинській пущі, скинувши умовності усі.
З Перелесником, як завше невсипущим, в нетрях потонути у грісі.
Хай там світ комп’ютерами править, автольоти зорі дістають.
Ви ж любові, предковічній славу, щебетіть, бо поступу каюк.
Людяність як ключ до сердець
У артхабі Вінграновський
Тетяна Андреєва, освітянка, каже: «Вона була світла, щира, може, в цьому її феномен. Я спостерігала за реакцією студентів під час зустрічі з поетесою і бачила їхню щиру зацікавленість. Напевне, приваблювала її людяність і справжність. Я і досі зберігаю збірочку поетеси з її автографом.
Я щаслива, мені соловейко співає,
З ним удвох народили ми пісню нову.
А уранці на плечі ковдру я натягаю,
І всміхаюсь — назло всім неправдам живу.
Спогади про поетесу підхопила подруга й посестра по слову Лоріна Лисогурська, яка розповіла історію їхньої дружби й знайомства.
Лоріна Лисогурська
— Ми познайомилися з Галиною Педченко, — пригадує Лоріна Лисогурська, — на творчій ниві, в літературній студії «Зажинок». Ми подружилися, знайшли спільну мову у своїй залюбленості в природу та людей. Вона дуже любила і шанувала кожну людину, тому ми весь час знаходимо у її творчості, кому присвячений вірш. Вона кожну людину сприймала як особистість, і для кожного знаходила слова, щоб кожен відчув себе неповторним. І в цьому її особливість. Чому вона подобалася всім, хто знайомився з нею? Бо вона була типовим представником свого покоління, бо вона пережила все те, що пережили її ровесники, вона бачила і знала те, що і вони, просто вона уміла знайти слова, щоб їхні чуття і спогади виразити поетичним словом. Вона була виразником свого покоління. В цьому її цінність. В житті вона дуже уміла цінувати людей і любити, і дуже любила свого чоловіка Костянтина Григоровича. Це була незвичайна та рідкісна любов. Треба пам’ятати всіх, хто зустрічався на нашому шляху, бо кожна людина — це як зірочка в небі, для чогось вона прийшла у цей світ, була народжена і відбулася.
Народження пісні «Осокори»
Продовжила історію спогадів співачка Ольга Попова. Вона розповіла історію народження пісні «Осокори».
— Спочатку, — каже пані Ольга, — це була пісня про Лису Гору. Ми колись їздили з нею на концерт у Лису Гору і вона каже: «Добре було б заспівати пісню про це село» і дає мені слова «Лисо Горо, моя Лисо Горо». Я складаю пісню, ми її тут же вивчили її — і поїхали на концерт. І ця пісня вийшла концертною. Тоді я попросила, щоб пані Галина переробила слова, щоб пісня була для всіх. І вийшла пісня «Осокори» — філософська така.
Осокори мої, осокори, стали в ряд край моєї дороги,
А дорога веде в невідоме і заводить далеко від дому.
Все відбудеться, чи відбулося, побіліло від болю волосся.
Почекайте, мої осокори, я назавжди повернуся скоро.
В моїй милій старій Лисогорі лиш застигнуть на мить осокори,
Згубить крапельку росяна чаша і шелесне: навіки ти наша…
Вшанування пам'яті через проєкти та особлива симетрія дат
Серед присутніх і Олена Константинова (ГО «Ольвія»). Вона пригадала, як був започаткований проєкт «Відомі невідомі жінки», завдяки йому вдалося привернути увагу громадськості до важливості відновлення пам’яті про видатних особистостей нашого міста.
Ще довго звучали спогади про поетесу, про її людяність і щирість. Дмитро Єребакан, Валентина Немченко, Галина Самойлова, Олександр Пітерман, Юлія Балабан, Тетяна Хмара — і це далеко не повний перелік тих, кому було що сказати і згадати творчу і феноменальну Галину Педченко. Присутні обмінювалися думками, читали поезії і мали можливість познайомитися з книгою-присвятою Галині Педченко видавця та журналіста Анатолія Коваленка, який чи не єдиний, хто помітив в датах народження та смерті Галини Данилівни Педченко симетрію: 16.12.1926 — 26.12.2016.
До речі, Анатолій Коваленко готує до друку сто примірників нової книги про Галину Педченко. За попередніми підрахунками на це потрібно 20 000 гривень. Краєзнавиця Тетяна Хмара виступила з ініціативою допомогти видавцю у зборі коштів.
- Підтримати видання та зробити передзамовлення книги можна через видавця Анатолія Коваленка: +38 (067) 736-47-45; номер картки: 5168 7451 7277 7903.
