Їй лише п'ятнадцять. Та вона вже добре знає, чого хоче від життя. Цілеспрямована та наполеглива, талановита та різнобічно розвинена. Пише картини, випікає бісквіти, грає на гітарі та розбирається у веб-дизайні. Хто вона і як вдається поєднувати непоєднуване? Дізнавайтеся з проєкту «Ранкова КітКава з Наталею Клименко».
Анастасія Теслюк
Від авторки
З героїнею сьогоднішньої розповіді у мене перша така творчо-дружня зустріч. До цього моменту ми знайомі були через її родину, тоді дівчинці було чи не сім рочків. Зараз вона юнка, ніжна і світла. З приємним тембром голосу та дещо сором’язливою усмішкою. Знайомтеся — Анастасія Теслюк. Вона з творчої родини, де всі — від бабусі й дідуся до мами і тата — неординарні особистості. Причому коло їхніх захоплень настільки широке, що диву даєшся, коли їм вдається все встигати.
Анастасія — гімназистка десятої гімназії, вихованка ансамблю «Зернятко» ДЮЦНВ, переможниця різноманітних конкурсів, в тому числі всеукраїнських та міжнародних.
На зустріч Настя прийшла з власноруч приготованим смаколиком — бісквітом, випікати який навчила мама ще у дитинстві. «З семи років, — пригадує Анастасія, — ми з мамою випікали тістечка та різноманітні десерти, а уже в дев’ять я готувала самостійно. Найбільше люблю бісквіт. Він у мене завжди виходить дуже вдалим. Ось для вас приготувала».
На зустріч Настя прийшла з власноруч приготованим смаколиком
Переді мною — апетитний десерт у привабливій упаковці та з витонченими прикрасами. Поруч — горнятко з кавою та світлини багаторічної давності, які передав спеціально для мене дідусь Анастасії. Фото з мирних часів, коли організовувала фест «Пісенна моя Україна». На душі стало так тепло й гарно від спогадів і від енергетики родини Теслюків. Я трішки ніяковію від такої уваги, дякую за турботу і ми починаємо розмову.
— Ти завжди такою була активною? — найперше, чим цікавлюся.
«Крок за кроком — і я уже дещо можу»
— Ми з дитинства з мамою, — починає розповідь Настя, — співали українських народних пісень. Як зараз пам’ятаю «Цвіте терен», «Ой, у вишневому садочку». Напевне, звідти у мене потяг до співу. А ще у мене була вчителька Наталія Головань, якій я завдячую своїми творчими здобутками.
— А коли ти почала займатися грою на гітарі? — запитую. — Хтось надихнув?
—Це сталося півтора роки тому. Мені просто захотілося. От, знаєте, буває: «Просто хочеться». Бачила багато відео у Тік-Тоці і захотілося самій навчитися. Тато тоді мені сказав: «Хочеш — пробуй, бо якщо не спробуєш -- то не дізнаєшся». От я і почала займатися. Тато мені відреставрував стару гітару, ми налагодили їй акустику — і розпочалися заняття. Крок за кроком — і я уже дещо можу. Сама собі акомпаную і співаю.
Анастасія Теслюк на Артмарафоні ВінграновськийФото: з особистого архіву
— Чи пам’ятаєш, яку пісню першу виконала? — цікавлюся.
— Якщо не помиляюся, це пісня групи «Нерви». Це українська група, на жаль, раніше вони співали російською, зараз переходять на українську.
— Що переважно в твоєму репертуарі?
— Переважно пісні українські, англійські, як сучасні, так і народні. Російські я принципово не співаю, мову ворога не визнаю.
— А загалом, що для тебе є мова? — запитую.
— Без мови немає країни. Ми завжди в родині говорили українською. Мова має велике значення, особливо сьогодні, коли війна. Прикро, що далеко не всі це розуміють. От навіть в школі діти: то суржик, то російська. Вчителям весь час доводиться нагадувати про мову.
— До речі, чи пам’ятаєш, як розпочалася повномасштабна?
«Наша родина прийняла рішення залишатися тут, на місці»
— Звісно, це був ранок. Я прокинулася десь о шостій. Пам’ятаю, як мама метушилася, бігала, не знала, що робити. Прокинувшись, я не могла зрозуміти, що відбувається, а тоді вже наступного дня була перша тривога, заняття онлайн та підвали. Було страшно, ми всі переживали, але наша родина прийняла рішення залишатися тут, на місці. Згодом звикли жити з цим новим відчуттям. Зараз кожен займається своєю справою.
— Ти відвідуєш якісь гуртки, заходи? — знову запитую
«Нещодавно брала участь в Артмарафоні Вінграновський»
— Так, я ходжу на хор до Олени Гордієнко. Прекрасний педагог. Ми співаємо, беремо участь в конкурсах, іноді в концертах. Зараз не так часто, як би хотілося, але все таки бувають виступи. Зараз вчимо багато колядок. Як все вдасться, то в цьому році обов’язково колядуватимемо, бо минулий рік нам погодні умови завадили. А ще ми збираємо кошти на ЗСУ. Виставляємо в інеті свої виступи і оголошуємо збори.
Робота мами Анастасії, Олени ТеслюкФото: з родинного архіву
Нещодавно брала участь в Артмарафоні Вінграновський. Це якесь дивовижне явище. Мене все там зачарувало: організатори, дружність, комфортність. Було так легко й на підйомі все. Я була не лише на заході в нашій школі, а й в артхабі Вінграновського та краєзнавчому музеї. Це такі потужні заходи, які мене надихнули на подальшу творчість та діяльність. Навіть самій захотілося щось організувати. Та і в гімназії у нас проходить дуже багато усіляких заходів. Нещодавно робили сувеніри українські. Ми з мамою зробили монетну пляшку. А в молодших класах проводили цукерний день. Цікаво було спостерігати за витворами мистецтва.
— Що для тебе сьогодні найважливіше?
«Все, що я роблю, мені приносить задоволення»
— Найважливіше — це навчання та саморозвиток. Я дуже люблю англійську, математику, українську. Це зі шкільних предметів, а щодо захоплень, то це графічний дизайн. Це мені дуже до душі, я розвиваюся в цій сфері. Роблю відео, портфоліо. Почала з логодизайну, лого, айдентики. Розробляю логотипи, емблеми для компаній. Все таке поки базове. В майбутньому буду переходити на UX/UI-дизайн, дизайн сайтів. Це уже більш глобальне. Та й взагалі в майбутньому я мрію стати графічним дизайнером.
— Уже визначилася, де навчатимешся далі?
— Так, у нашому первомайському коледжі. Цей заклад закінчували мій тато та мій старший брат. Тож свій вибір я зробила уже кілька років тому. Уже побувала на Дні відкритих дверей, мені дуже сподобалося. Тож навчатимуся саме там.
— Ти говорила, що від мами у тебе любов до пісні, до кулінарних витворів. А що від тата? — цікавлюся.
— Мій тато уміє гарно малювати. І ось я рік тому теж взяла пензлика до рук. Спочатку боялася, що зіпсую фарби чи полотно. Але знову татова фраза: «Не спробуєш — не дізнаєшся». Загалом у всіх починаннях мене дуже підтримують батьки. І це дуже важливо. До речі, уже маю невеличку колекцію картин. Дві подарувала школі, над двома зараз працюю. Написання картин — дуже захоплююча справа.
— Дівчинко, коли ти все встигаєш? – запитую.
— По-всякому буває. Іноді не сплю до двох годин ночі, але мені все це в задоволення. Декотрі думають, що мене примушують, але то все моє бажання. Все, що я роблю, мені приносить задоволення. Я просто кайфую від усього, чим займаюся.
— А чи спілкуєшся з однолітками? Чи вистачає у тебе на них часу?
— Маю подругу, з якою у нас спільні інтереси. Ми захоплюємося аніме, азіатською культурою, обговорюємо музичні новинки, жартуємо, проводимо спільно час. У мене є друзі по всій Україні, з якими я комунікую уже кілька років: з Харкова, Чернівців, Вінниці. Так що спілкування мені вистачає.
— А чи важливо для молоді, щоб був простір, де б вона могла проводити час?
— Звісно, важливо. І дуже добре, що є у нас в місті ось такі кав’ярні, де можна посидіти, поспілкуватися, попрацювати. Мають бути такі затишні місця в нашому місті.
— А яка твоя думка щодо перейменування міста?
— Під час Артмарафону Вінграновський я почула думку щодо перейменування Первомайська у Вінграновськ. Мені дуже сподобалася ця ідея. Дуже б гарно було, якби так сталося. Це ж і можливості для нашого міста нові, скажімо, туристичні.
— А що б ти побажала нашим містянам?
— Найперше – миру та перемоги. Дуже хочеться, щоб нарешті ми могли жити в мирній Україні. Думаю, що це найважливіше.
А ще Анастасія поділилася зі мною своєю мрією: щоб Первомайськ усією дружньою родиною на центральний площі на Різдво заколядував. Здійсниться вона, як думаєте?
