За успіхом будь-якої громади завжди стоять люди: активні, цілеспрямовані, небайдужі й віддані своїй справі. Саме вони є локомотивом усіх досягнень, які має громада чи організація. На Кіровоградщині майже двадцять років поспіль свою програму успішно реалізує ГО «Пресклуб реформ». Журналістці пощастило познайомитися з колежанкою Вікторією Талашкевич — експерткою, тренеркою та однією із засновниць клубу. Далі про історію створення клубу, про його діяльність та про формулу успіху. Матеріал створений у рамках проєкту «Медіатори громад».
Вікторія ТалашкевичФото: з особистого архіву
Довідково
Кропивницький «Пресклуб реформ» функціонує з 2005 року як громадська організація і слугує інтересам журналістів, молоді та громадського сектору Кіровоградщини. Громадська ініціатива «Пресклуб реформ» була створена ще в 1994 році як частина загальнонаціонального проєкту «Український освітній центр реформ». Пізніше, вже у 2005-му році пресклуб було зареєстровано юридично як громадську організацію. Для медійників та медійниць це платформа для професійних зустрічей та можливість отримання всебічної інформації. Результатом засідань пресклубу є чисельні публікації та репортажі в місцевих друкованих та електронних засобах масової інформації. Це і є основним ресурсом для медіа — доступ до доповідачів, експертів та експерток. Пресклуб надає журналістській громаді такі можливості, як професійне навчання, участь у міжнародних програмах, ресурсна підтримка. Окремий напрямок роботи пресклубу — це співпраця із навчальними закладами, громадськими ініціативами у сферах впровадження гендерного балансу, протидії мові ворожнечі, поширення толерантності, різноманіття та інклюзії.
Вікторія Талашкевич: «Це був одним із варіантів стати спроможними»
— Як виникла ідея створити пресклуб? — запитую у Вікторії Талашкевич.
— Пресклуби в Україні були створені в 2000-х роках в кожній області за американською моделлю. В США дуже багато і давно працюють пресклуби як майданчики для об’єднання журналістів різних медіа і підтримки медіаспільноти. У 2000-х роках Український освітній центр реформ започаткував створення пресклубів у кожній області. Було отримано великий грант від американських донорів і пресклуби запрацювали як майданчики, де проводилися пресконференції, семінари, презентації, на які приходили всі журналісти і журналістки. В 2004 році мене запросили на посаду координаторки пресклубу в Кропивницькому. Я почала там працювати і вже через рік ми зареєстрували свою громадську організацію. Це був один із варіантів стати спроможними. Тому що будь-які проєкти закінчуються. Було наше київське керівництво, яке підтримувало нас ресурсами для проведення заходів для журналістів, але водночас воно казало: будь ласочка, проєкт закінчиться, і вам потрібно думати про майбутнє. Тоді більшість пресклубів зареєструвалися в громадські організації. Це і Волинський, і Вінницький, і Житомирський пресклуби. Вони і досі працюють, успішно живуть, процвітають, підтримуючи місцеву журналістську спільноту.
Тренінг для журналістів: працює пресклубФото: Пресклуб реформ
— Ви прийшли з журналістики до пресклубу?
— Я не маю професійної журналістської освіти, як мабуть і 90% всіх, хто працює в Кропивницькому, та й в області. Я навчалася на факультеті іноземних мов і ходила в юнацьку бібліотеку, а там наше обласне телебачення, тоді воно називалося канал «Кіровоград», записувало молодіжне ток-шоу. Вела його Людмила Лозова. Нас, молодих, було багато, але мене тоді запримітили. Може, запитання ставила непогані. Тоді Людмила Миколаївна мене запросила на телепрограму «День за днем». Це була щоденно-інформаційна програма. Я почала працювати з журналістикою мабуть чи на другому, чи на третьому курсі. Відразу стала кореспонденткою телевізійної програми. Працювала на радіо, записувала авторські програми, в новинах працювала і паралельно почала працювати тоді ще в тижневику «Наша газета», який очолювала Олена Нікітіна. Зараз вона працює в «Україна-центр». Тож, коли випускалася, уже мала роки досвіду журналістики на телебаченні, на радіо і в газеті. А далі ми з колегами та колежанками створили перший на Кіровоградщині інформаційний сайт. Це був час, коли ще не було сайтів, і він називався «Кіровоград». Він багато років залишався лідером в інтернет-інформаційному середовищі області.
Пресклуб реформ
«Ми більше переключилися на підтримку журналістів: тренінгову та навчальну»
— Які задачі ставилися перед пресклубом тоді і які сьогодні? Чи сильно вони різняться?
— Я б сказала, що відрізняються суттєво. Бо тоді, в 2000-х роках, пресклуби слугували майданчиком для інформування журналістів або широкого загалу через журналістів та журналісток про реформи, які втілювались в життя. До речі, і досі називаються багато де саме «пресклубами реформ». Ми тоді інформували, наприклад, про адміністративну територіальну реформу, про реформу системи охорони здоров'я, реформу освіти. Щоп’ятниці у нас проводилися пресконференції й присвячені вони були якомусь аспекту реформ, бо це була наша загальна лінія по всій Україні. І фактично ми підпорядковувалися певному стратегічному баченню. Але коли цей великий проєкт закінчився і ми залишились з командою сам-на-сам, то могли обирати теми і напрямки, які нам до вподоби. Ми більше переключилися на підтримку журналістів: тренінгову та навчальну. Ми почали писати і вигравати проєкти, пов'язані з навчанням журналістів, для прикладу, з питань сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, сторітелінгу. Підтримки журналістів у якихось програмах, мінігрантах. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з нашими естонськими колегами зробили грантову підтримку для районних редакцій. Там невеликі були гроші — по 100-200 €, але тоді це були суттєві кошти, які могли допомогти редакції залишитись на плаву. Плюс окремий напрямок у нас пішов по роботі з молоддю. У нас є чудові партнери і партнерки в професійно-технічній освіті. Ми зрозуміли, що досить часто молодь у журналістику приходить не з факультетів журналістики, а з дуже різних професій, то нам хотілося, щоб ця молодь була більш освічена, більше знала, могла себе проявити. І тому ми багато співпрацюємо саме з техосвітою, де дуже багато молоді. Вона дуже цікава і часто мало залучена до громадського сектору.
— Як війна вплинула на діяльність вашого пресклубу?
— У перші тижні та перші місяці, мабуть, як і більшість, ми були більше залучені до гуманітарного реагування. Наша команда долучилась до великої спільноти патріотів-годувальників, які робили сухі супи та борщі для ЗСУ. Всі наші ресурси, які у нас були, які ми залучали через міжнародних партнерів, донати, які ми збирали — все це було направлено на допомогу воїнам. І, мабуть, вже в 2023-му році ми зрозуміли, що залишати журналістів і журналісток без інформаційно-методологічної підтримки не варто. І ми відновили нашу проєктну діяльність, яка спрямована на навчання. Почали проводити тренінги для медіа з питань сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, протидії мові ворожнечі, дезінформації, розпізнаванню фейків разом із благодійним фондом «Гендер Зед» та іншими нашими партнерами. Зокрема, у нас є партнери в США, жіночі організації, які підтримують жінок, які працюють у сфері інформаційних технологій. Я тішуся, що нас запросили у Вільнюс на тренінг, який був для українських жінок, де я могла поділитися нашим досвідом. Розповідала про важливі моменти комунікації, про значення сторітелінгу.
«Пресклуб свою роль в об'єднанні журналістів і журналісток виконав»Фото: Пресклуб реформ
«У вузькому колі професійної спільноти можна було видихнути, вдихнути, перевірити та отримати реакцію»
— До речі, як ви здійснюєте комунікацію? Чи вдається вам налагодити її з органами державної влади, іншими громадськими організаціями?
— Що стосується комунікації з журналістикою, то я би сказала, що найяскравіший приклад такої комунікації проявився в часи повномасштабного вторгнення. Це те, що в перші тижні все населення, в тому числі журналісти, редакторки були в такому емоційному стані, коли важко було контролювати панічні атаки якісь, не говорячи вже про фейки. Я досить оперативно створила групу в телеграм-каналі, долучила туди максимальну кількість діючих журналістів та журналісток, представниць пресслужб МНС, поліції, ОДА, міської ради — для того, щоб швидко реагувати на появу будь-якої інформації, щоб була можливість обговорити її серед професійної спільноти, отримати підтримку, заспокоїтися, провести фактчекінг. В перші дні, в першій тижні це було дуже дієво та дозволяло редакціям не поширювати фейки, а у вузькому колі професійної спільноти видихнути, вдихнути, перевірити та отримати реакцію. Я дуже вдячна Євгенії Шустер, яка працює у військовій обласній державній адміністрації, за оперативне реагування. Вона має величезний авторитет та критичне мислення, яке не втрачала у найважчі моменти. Плюс до всього комунікації у нас здійснюється через фейсбук. У нас є група «Журналісти Кропивницького», де журналісти всієї Кіровоградщини. Ми там поширюємо матеріали, важливі для навчання журналістів, запрошуємо на навчання, ділимося пресрелізами. І в цій спільноті близько двохсот людей, які працюють або комунікаційниками, комунікаційницями, або в редакціях, або в громадських організаціях, дотичних до цієї сфери. Тому комунікація, мені здається, гарна. Я без зайвої скромності скажу, що за ці 20 років, особливо коли ми мали постійні щотижневі пресконференції, все-таки пресклуб свою роль в об'єднанні журналістів і журналісток виконав. Тому що це були не просто пресконференції, а це були ще й дружні зустрічі після з чаюванням. Люди продовжували спілкуватись, ставали друзями чи подругами, партнерами чи конкурентами.
«Ми слугуємо майданчиком для комунікації представників всіх трьох секторів суспільства: влади, бізнесу і громади»
— Чи ви можете поділитися формулою успіху своєї організації?
— Формула успіху нашої організації криється в її місії. Ми слугуємо майданчиком для комунікації представників всіх трьох секторів суспільства: влади, бізнесу і громади. І від самого початку й досі ми це робимо максимально незалежно. Особливо це яскраво проявлялося під час виборів. Ми на кожних виборах робили інформаційний марафон, причому на цілий день, а іноді й на два. Ми запрошували всіх представників партій, всіх кандидатів і пропонували спілкування без будь-яких утисків, заборон. Всі, хто мав важливу інформацію про перебіг виборів, могли прийти до нас, отримати доступ до мікрофону, поговорити, виступити і це, мабуть, оця формула успіху, що наша команда, навіть маючи певні політичні вподобання та свої інтереси, завжди надавала майданчик для виступів всім, хто того потребував, хто хотів. І це завжди було безкоштовно. Оце і є формула успіху.
— Наскільки важливими для вас є лідерські якості?
— Лідер чи лідерка — це важливий момент, особливо в невеличкому місті, або в такому середньому, як Кропивницький.
І той соціальний капітал, який маю я особисто у плані знайомств, довіри, допомоги — він надзвичайно дієвий. Якщо людина, як я, намагається максимально інформаційно підтримати тих, хто до неї звертається, дати контакти, допомогти якимись посиланнями, щось організувати, поширити, зібрати інформацію — то згодом цей соціальний капітал накопичується і дає той результат, який, власне, ми маємо зараз. Коли комусь якась потрібна допомога в інформаційному плані, вони звертаються до нас. Коли нам потрібна допомога, я знаю, до кого з журналістів звернутися. І цей соціальний капітал, він, на жаль чи на щастя, накопичується тільки з роками. От я думаю, що якби я народилась в Кропивницькому, а не в Новоукраїнці, що якби я тут ходила в школу, дитсадок, якісь гуртки відвідувала, то, можливо, щось було б по-іншому. Іноді я про це шкодую, але з іншого боку я маю власний досвід, коли приїхала з Новоукраїнки і скільки зусиль лідерських доклала, щоб стати тим, ким стала А хтось їде з Кропивницького до Києва і мають там стимул, щоб стати кимось.
— Ми сьогодні дуже багато говоримо про відновлення України та про відбудову. На вашу думку, чи варто про це говорити зараз?
— Відновлення вже відбувається, починаючи з молодіжної програми, яка так і називається «ВідНова». Це коли молодь збирається і приїжджає в якесь невеличке містечко чи велике місто і разом щось відбудовується. Не тільки щось, що було знищено внаслідок війни. У нас на Кіровоградщині, на щастя, небагато таких закладів, але є те, що було занедбане багато років поспіль. Тому варто про це говорити і робити, тому що без відбудови немає майбутнього. І людина в процесі створення, творчості, в тому числі будівництва, облаштування — вона сама розвивається. Це дає терапевтичну дію, це дає результат. Я можу сказати про себе, що зараз, саме під час війни, ми з чоловіком удома почали ремонт, тому що нас це заспокоює. Нам це дарує якусь надію і впевненість. Якщо це справедливо для нашої родини, то це тим більше справедливо для всієї країни.
— Що б ви побажали б українцям у цей час?
— Побажати хочеться тверезого погляду на ситуацію. Мої друзі не дадуть збрехати, я в перші тижні казала, що це на 2-3 роки, як мінімум. Всі такі: «Та що ти, Віко, через два тижні закінчиться». Тверезий погляд на життя і розуміння того, що, очевидно, нам, як людям кому 40-50 років, не факт, що за нашого життя ми зможемо насолоджуватися перемогою. Тому що забагато ворога на нашій землі. Але це не означає, що треба зупинитися і перестати жити. От і все.
— І наостанок про перспективу для вашого пресклубу? Так і будете продовжувати співпрацювати з медіа?
— Звичайно, ми так і будемо продовжувати. Будемо продовжувати працювати для медіа, ми будемо продовжувати придумувати і втілювати проєкти, які можуть дати медіа якусь перспективу навчання, або дати медіа цікавих героїнь чи героїв. Ось зараз у нас великий естонсько-український проєкт для жінок, котрі хочуть відновити свою справу, або створити щось нове — певний бізнес. І це тридцять як мінімум жінок-героїнь, про яких я зробила буклет, розіслала в усі редакції і кажу: «Дівчата, хлопці, дивіться — ось класні героїні. Про кожну з них можна написати книгу, от будь ласка». Тобто ми як пресклуб створюємо інформаційні приводи. І ми будемо продовжувати це робити.
— Дякую за розмову і бажаю вам успіху!
Від авторки
- Досвід інших — надихає. Шукайте там мотивацію.
- Беріть приклад з кращих і рівняйтеся на них.
- Знайомтеся з крутими колегами. Дослухайтеся до них.
- Найкраще з їхнього досвіду беріть собі. Використовуйте їхні поради.
- Пам’ятайте: за будь-якими досягненнями стоять звичайні люди, їх віддана робота та вірність місії.
