День журналіста в Україні відзначається щорічно 6 червня. Ця дата вибрана не випадково. Саме в цей день в 1992 році у Брюсселі українську Спілку журналістів було прийнято до Міжнародної спільноти журналістів. З тих пір і відзначаємо. Кожен рік по-різному. Цей рік — в умовах війни, яка змінила нас та змінила Україну. Сучасна журналістика — це про правду та про об’єктивність. Це про чесність і неупередженість. Це про незалежність та якість. Це протистояння російській пропаганді. Це про сміливість та перемогу. Перемогу на всіх фронтах, і на інформаційному теж. До Дня журналіста ми поставили 14 питань працівникам медіа. Чому чотирнадцять? Бо це ж гармонія з Всесвітом. Тож пропонуємо вам пройтися рядками коротких думок медійників. У бліц-опитуванні взяли участь журналісти різних видань та різних журналістських напрямків. Тож знайомтеся!

Відповідають:

Оксана Хлєбус, «Суспільне. Херсон»

Оксана ХлєбусОксана Хлєбус

— Чи дійсно журналіста ноги годують?

— Так.

— Це правда, що журналістам для роботи потрібне натхнення?

— Часом натхнення є, часом приходить під час роботи, часом потрібно просто попрацювати — у журналістиці теж є своя рутина.

— Чи правда, що журналістика повинна бути незалежною?

— Так, незалежна журналістика — це цікаво, корисно, правдиво та об'єктивно.

— Чи справді журналісти нахабні люди?

— Серед журналістів є різні люди, як у будь-якій професії. Нахабство — це скоріше риса характеру людини, а не риса професійна. Я б сказала: гарний журналіст — це наполегливий журналіст.

— Чи обов’язково журналісту добре володіти мовою?

— Так, бажано кількома.

— Чи має журналіст під час війни знати, як допомогти людині?

— Обов'язково. Знання, як надати першу медичну допомогу, врятують життя журналіста, його колеги чи людини поруч.

— Журналістика — дуже добре оплачувана професія?

— Дивлячись, як працювати, де працювати, на кого. Але не бачила серед журналістів мільйонерів. Часом працюєш за невеликі гроші та живеш від зарплати до зарплати. Знову ж таки — тут годують ноги.

— Журналістика — це творчість та популярність?

— Це творчість, але не завжди популярність. Часом невдячна робота, а часом буває приємно, коли ти знаєш людей, яких ніхто не знає.

— Журналістика — це професія для сміливих?

— Скоріше для допитливих, а ще — здатних до ризику.

— Журналісти пишуть фейки за грошову винагороду?

— Справжній журналіст — ні. Але є й такі люди, які на цьому добре заробляють.

— Який стандарт журналістський вас найбільше дратує?

— Стандарт роботи? Жодний.

— Журналістська робота цікава (нецікава)?

— Цікава, ти маєш можливість дізнатися багато нового і пізнати нових людей, побачити більше, це спосіб життя і постійні зміни. Але часом є нудна паперова робота, як і всюди.

— Війна змінила журналістику?

— Журналістика стала більш відкритою, гострою, соціальною.

— Продовжіть фразу: Я журналісТка — бо...

— Мені це подобається.

Валерія Мікульська, тревел-журналістка, авторка та ведуча проєкту «Україна вражає»

Валерія МікульськаВалерія Мікульська

— Чи дійсно журналіста ноги годують?

— Як на мене, це дещо якесь архаїчне висловлювання. Можливо, таке було в часи середньовіччя, на зорі журналістики, або трохи пізніше. Власне тоді, коли бігали «глашатаї», але, на мою суб’єктивну думку, сучасного журналіста годує мозок і швидкість його роботи, принаймні, мені так хочеться думати і в це вірити.

— Це правда, що журналістам для роботи потрібне натхнення?

— Правда, натхнення надзвичайно важливе, адже кожен матеріал, коли він не передрукований і не злизаний у когось (не люблю і не поважаю цього тренду) — це авторський витвір. І якщо натхнення присутнє, це, безумовно, відчувається в результаті. Однак журналіст, передусім, — фахівець своєї сфери. І незалежно від того, є натхнення чи немає, а за базовими принципами та стандартами має скласти до купи факти і судження об’єктивно та в певних часових рамках, що від нього вимагаються. Тут уже справа не в натхненні, а в досвіді та кмітливості.

— Чи правда, що журналістика повинна бути незалежною?

— Я не вірю в незалежну журналістику. Принаймні, як в масове явище. Це вже вплив досвіду певно, але журналістика була і залишається керованою власниками капіталів і холдингів, політичними силами, редактором, суспільством тощо. Річ у тому, що журналістика — це і є суспільство, а воно завжди кимось кероване і спрямоване. Я не зустрічала в своєму житті незалежного журналіста, принаймні такого, який ніколи не був залежним. Гадаю, незалежними журналісти стають лише з часом і з власним, в більшості неприємним, досвідом.

— Чи справді журналісти нахабні люди?

— Це міф. Але так, якщо називати нахабністю фахову потребу виконати свою роботу якомога якісніше та дістати більше фактів і коментарів. Буває часто так, що особи, які не прагнуть давати коментар, обливають «компліментами» колег. Однак це — ніщо інше, як перешкоджання діяльності і доступу до інформації за законом. Хоча дійсно трапляються і журналісти, за яких соромно по-іспанськи. А загалом нахабність, як риса, залежить від того, яка конкретна людина перед вами і входить у сферу журналістики. Я зустрічала неймовірно сором’язливих журналістів, яким заважало виховання. І, водночас, зустрічала так багато людей не своєї професії, але страшенно нахабнючих. Таким би не завадили певні курси етикету. Все відносно.

— Чи обов’язково журналісту добре володіти мовою?

— Принаймні державною на 200%, адже журналіст не лише подає інформацію, він подає приклад. Чи то в статті, чи в пості, чи з екрану в прямому ефірі. Не важливо, де журналіст працює, важливо пам’ятати, в якій країні та що він несе в маси. Звичайно, в сфері журналістики надзвичайно важливо володіти й міжнародними мовами спілкування, англійська нині — це прохідний бал в резюме і «квиток» до найважливіших та цікавих подій в Україні та за кордоном.

— Чи має журналіст під час війни знати, як допомогти людині?

— Безумовно. Журналіст — це людина-подія. Війна розкидала наших колег по всім куточкам країни, в тому числі — на найгарячіші кордони. 56 наших колег загинули під час цієї масштабної війни. Тож це питання, швидше за все, риторичне. Однак я вважаю, що не лише журналісти, нині, вже за 9 років воєнних дій в Україні, кожен громадянин має знати, як допомогти тому, хто поряд і собі.

— Журналістика — дуже добре оплачувана професія?

— Ох… Тут, певно, буде в кожного своя цікава історія. Пам’ятаю свій перший рік роботи і зарплатню в 600 гривень. Більш-менш придатного рівня виживання особисто я досягла вже на році 5-му у професії. Але тут як пощастить, і в кожного часу свої пропозиції та вимоги. Як на мене, сучасним молодим журналістам значно легше йти шляхом початківця, ніж було раніше. Принаймні, значно більше відчинених «дверей» і можливостей для вибору. Але все ж, вважаю, що праця журналіста в нашій країні дуже негідно оплачується. Багато колег прямо-таки змушені виживати. Звичайно, це стосується тих, хто береже свою гідність. І це дуже сумний сюжет нашої сфери.

— Журналістика — це творчість та популярність?

— Не завжди і не в усіх нішах. Не можна так зопалу оцінити всю сферу. Вона має стільки напрямів і розгалужень! Творчість, безумовно, присутня у всіх її проявах, однак не завжди на першому місці, а популярність знаходить тих, хто її шукає, і прямує до мети. Чимало журналістів прагнуть творити в тіні, це залежить від людини. Але що точно, то більшість колег так чи інакше потребують визнання. Людське, глядацьке/читацьке, чи масштабніше, або просто у вузькому колі колег. Але це потрібне кожному з нас. Це ніби пальне для журналіста і водночас орієнтир, що він на вірному шляху, чи навпаки.

— Журналістика – це професія для сміливих?

— Так, однозначно. Боягузи в ній просто надовго не затримуються. Бо журналістика — це не просто професія, це — життя. Вона вимагає віддачі тоді, коли потрібно, а не тоді, коли ви знайдете сміливість. Адже сміливість — сказати правду і дістатись її в складних умовах, інколи з ризиком для життя (я так собі уявляю сміливих журналістів) — це все певні людські якості. Вони або є, або шлях не той, а ви псевдожурналіст.

— Журналісти пишуть фейки за грошову винагороду?

— Є такі індивідууми. І нині, в час війни, ми в цьому переконались наочно і потужно, адже йде окрема інформаційна війна. А ми і колеги на не менш важливому інформаційному фронті та вже навчились ті фейки лузгати, як насіння. Утім все-таки я би не рівняла людей, що пишуть фейки, із журналістами. Адже справжні люди професії жертовні та гідні за будь-яких умов і в найтяжчій скруті.

— Який стандарт журналістський вас найбільше дратує?

— Дотримання редакційної політики. Це те, що завжди обмежує і часто деформує матеріали. Адже незалежних редакцій у світі обмаль. Так чи інакше, вони залежні від обставин, суспільства чи можновладців. Можливо, саме тому я вже певний час не можу і не прагну повернутись до редакції котрогось медіа.

— Журналістська робота цікава (нецікава)?

— Одна з найцікавіших, на мою думку. Бути однією/им з очевидців та свідків значущих подій, потрапляти туди, куди «простим смертним» зась, знайомитись і говорити з людьми, до яких має доступ обмежене коло, відкривати світу і людям те, що він не помічає, бути провідником у майбутнє. Це надзвичайно захоплива пригода — бути журналістом.

— Війна змінила журналістику?

— Я би сказала, очистила і загострила. На роздоріжжі майбутнього кожен свідомо робить вибір і обирає шлях. На передовій цієї інформаційної війни найсильніші і найфаховіші. І я нині кажу не лише про колег, що нон-стоп у студії марафону та редакціях видань. Так в усіх регіонах. Дуже хочеться для всіх гідної відплати, визнання і підтримки від держави.

— Продовжіть фразу: Я журналісТка — бо...

— Бо це моя доля. Щаслива, я вважаю. Слово — моя зброя. Сильна, красива, дієва. Ми з професією завжди в гармонії і знаємо, до чого прямуємо і якою є наша гідна місія.

Юлія Савва, інтернет-видання Гард.City (Первомайськ)

Юлія СавваЮлія Савва

— Чи дійсно журналіста ноги годують?

— Можна й так сказати, бо інколи доводиться об'їздити чи оббігати чи не все місто, щоби зібрати потрібну інформацію.

— Це правда, що журналістам для роботи потрібне натхнення?

— Звісно. Якщо пишеш без натхнення, це перестає подобатись. Проте трапляються такі речі, про які треба писати.

— Чи правда, що журналістика повинна бути незалежною?

— Стовідсотково. Журналіст має об’єктивно висвітлювати питання із усіх боків.

— Чи справді журналісти нахабні люди?

— Ні, то не журналісти вам трапились. Журналісти цілеспрямовані та наполегливі, але тактичні.

— Чи обов’язково журналісту добре володіти мовою?

— Рідною – неодмінно, іноземною – круто.

— Чи має журналіст під час війни знати, як допомогти людині?

— Аякже, це одна з місій журналіста — не просто доносити інформацію, але й допомагати у тому, в чому є можливість.

— Журналістика – дуже добре оплачувана професія?

— Це залежить від якості роботи, працелюбності та підтримки партнерів і спонсорів.

— Журналістика це творчість та популярність?

— Творчість — так, популярність — це побічний ефект професії, на мою думку. Я інтроверт і не люблю популярності.

— Журналістика – це професія для сміливих?

— Так, і сміливість варіюється від просто підійти до людини і заговорити до поїхати туди, де небезпечно, щоб розповідати світові про події, які відбуваються. А ще — можливість писати правду.

— Журналісти пишуть фейки за грошову винагороду?

— То, знов таки, не журналісти. Журналісти спростовують фейки.

— Який стандарт журналістський вас найбільше дратує?

— Ніякий стандарт мене не дратує; дратує, що інколи потрібно рано вставати. Я люблю працювати ночі і потім довго спати.

— Журналістська робота цікава (нецікава)?

— Цікава, непосидюча, мінлива.

— Війна змінила журналістику?

— Війна змінила все. Увесь світ, усіх людей, і журналістську сферу також.

— Продовжіть фразу: Я журналісТка — бо...

— Бо мені це цікаво.

Олена Івашко, журналістка всеукраїнського видання «Голос України»

Олена ІвашкоОлена Івашко

— Чи дійсно журналіста ноги годують?

— Раніше насправді так було. Я в журналістиці з 2002 року. В області завжди працювала одна. Доводилося за один день побувати на кількох заходах та у відрядженнях. Тоді «годували ноги». Зараз, у час розвинутих комунікацій «кормлять вуха, очі та чуття».

— Це правда, що журналістам для роботи потрібне натхнення?

— По-різному. Для написання новинної замітки потрібно не натхнення, а оперативність. Коли ж матеріал емоційно складний, мені потрібне натхнення. Інколи і вночі можна прокинутися, бо на думку спала гарна назва та просто в голові склався текст. Взагалі, мене, наприклад, завжди надихала наша українська, миколаївська природа, особливі місця. Місця сили та натхнення: Кінбурнська коса, Мигія, Бузький Гард та інше.

— Чи правда, що журналістика повинна бути незалежною?

— Незалежними сьогодні є лише блогери та фрилансери. Кожне видання, телеканал, інтернет-сайт має свого «господаря». Від його побажань і будує свою інформаційну політику.

— Чи справді журналісти — нахабні люди?

— На жаль, у суспільстві склався такий стереотип. Нахабність — слідство погоні за гарячими резонансними новинами, які підвищують тиражність або розширюють контент видання. На жаль, інколи нахабністю та безграмотністю «страждають» молоді журналісти. Я категорично проти нахабства в журналістиці.

— Чи обов’язково журналісту добре володіти мовою?

— Однозначно! Обов’язково! І бажано – людською українською, без новомодних сленгів та нецензурщини, яка, на жаль, за часи повномасштабної агресії буквально атакувала ЗМІ.

— Чи має журналіст під час війни знати, як допомогти людині?

— Має знати, як мінімум, куди звернутися по допомогу та підказати людині. В тому випадку, якщо не може зробити сам (написати матеріал, здійснити розслідування, створити сюжет). В такому випадку соціальний статус журналіста лише підвищиться.

— Журналістика — дуже добре оплачувана професія?

— Добре оплачуються лише рекламні замовні статті, статті чи телематеріали під час виборів. Журналістика — це важкий труд за невеликі гроші, які часто доводиться самим і заробляти.

— Журналістика — це творчість та популярність?

— Є така думка. Але спочатку певну частину життя треба працювати над тим, аби твій журналістський почерк завдяки твоїй творчості впізнавали би. А потім, коли прийде популярність, не розслаблятися. Якщо постійно не удосконалювати свою майстерність, «почивання на лаврах» буде дуже коротким.

— Журналістика — це професія для сміливих?

— Так. Особливо в цьому суспільство переконалося під час повномасштабної ворожої агресії, коли журналісти, зокрема, воєнні журналісти бувають на передовій та на окупованих і деокупованих територіях, аби донести правду з місця подій. Втім, і «тиловим» журналістам слід бути сміливими, аби, наприклад, розвінчувати незаконні дії з боку влади, виявляти корупційні схеми, доносити правду.

— Журналісти пишуть фейки за грошову винагороду?

— Можливо. Сама цим ніколи не займалася, але знаю тих, хто цим «грішить»

— Який стандарт журналістський вас найбільше дратує?

— Відокремлення фактів від коментарів. Я людина емоційна. І, коли тема мене насправді «чіпляє», складно втриматися, аби не висловити свої коментарі до окремих фактів. Намагаюся виходити із ситуації. На жаль, не завжди вдається. Для власних коментарів частіше використовую можливості соцмереж. Там вже можна «розгулятися».

— Журналістська робота цікава (нецікава)?

— Вважаю, що дуже цікава. Бо маєш можливість дізнатися більше про події та людей, здобути нові знання та досвід, саморозвиватися, вдосконалюватися, пізнавати навколишній світ із журналістської точки зору.

— Війна змінила журналістику?

— Безумовно. Журналістика стала більш жорсткою та безкомпромісною. На жаль, закрилося багато друкованих видань, журналісти виїхали за кордон, інтернет-видання, телеканали та газети виживають лише за допомоги грантів. Складна фінансова ситуація впливає і на журналістські орієнтири. Заради того, аби платити співробітникам зарплату та залишатися «на плаву» власники ЗМІ готові «продавати» свої послуги будь-кому. Про незалежність і мови немає.

— Продовжіть фразу: Я журналісТка — бо...

— Це цікаво, творчо, пізнавально. Журналістика допомогла мені змінити життя. Радію від того, що в моїх силах допомагати людям, впливати опосередковано на владу, доносити правду про Миколаївщину та її мужніх людей на сторінках всеукраїнського видання «Голос України».

Юлія Голокоз,«Суспільне. Миколаїв», студентка кафедри журналістики, реклами та PR технологій НУК імені адмірала Макарова

Юлія ГолокозЮлія Голокоз праворуч

— Чи дійсно журналіста ноги годують?

— У сучасному світі інформацію можна брати будь-де, але варто пам’ятати, що журналіст — це людина, яка має поїхати, перевірити факти, дізнатися деталі події та інше. Журналіст завжди «в дорозі» та «в полях», відповідно так — журналіста годують ноги. Але, разом із тим, він працює головою, адже попри фізичне навантаження, йому завжди треба опрацьовувати шалені об’єми інформації, що іноді дуже непросто.

— Це правда, що журналістам для роботи потрібне натхнення?

— Правда. Журналісти, які на межі вигорання, — це страшно. Наша професія дуже творча, тому, аби журналіст міг створити якісний та креативний контент, йому треба натхнення. Якщо робота здатна надихати, то шансів на «перегорання» в нього значно менше, ніж у тих, кому ця робота доставляє неприємні емоції. Журналістику треба любити.

— Чи правда, що журналістика повинна бути незалежною?

— Так, журналістика має бути незалежною. Про це навіть у стандартах зазначається. Чи завжди вона незалежна? З власного досвіду скажу, що ні. Переважно вона контрольована місцевою владою або над ЗМІ стоїть така особа, яка обмежує або занадто контролює робочий процес. Дякувати, в нашому місті є незалежна журналістика та журналісти, що працюють за усіма стандартами. Радію, що нещодавно долучилася до команди «Суспільне. Миколаїв». Впевнена, тут про незалежність не треба й говорити – тут вона є.

— Чи справді журналісти — нахабні люди?

— Журналісти — це люди, які працюють з інформацією. Розумію, до чого ви ведете, нахабними нас вважають «деякі», оскільки ми незручні. Журналісти, у своїй більшості, занадто справедливі та прагнуть дійти до істини. Через це бажання іноді політичні представники «недолюблюють» нас за це. Проте нахабством це не назвати. Це скоріше прагнення до справедливості, відкритості та чесності.

— Чи обов’язково журналісту добре володіти мовою?

— Однозначно. Журналіст має вправно володіти державною мовою тієї країни, в якій він працює. На мою думку, журналіст — це особа, яка працює з інформацією, як зі «зброєю» — обережно та професійно. Проте ця робота спрямовується на певну громадськість (місто, селище, країна або світ). Відповідно, журналістика — це про відповідальність та про широкий кругозір. Людина, яка елементарно не володіє державною мовою, не може бути представником, як-то кажуть, «четвертої» влади.

— Чи має журналіст під час війни знати, як допомогти людині?

— Так, журналіст повинен володіти базовими навичками не лише самозахисту, але й знати, як надавати домедичну допомогу іншому. Звісно, якщо говорити про психологічну підтримку, то журналіст і до війни був для спікера тим, хто розрадить, підтримає та не осудить. Журналіст надто відповідальний, аби не знати, як допомогти собі та людині, що перебуває поруч.

— Журналістика – дуже добре оплачувана професія?

— Не завжди. Нам в університеті говорили, що працювати у журналістиці можливо лише тоді, коли дуже любиш цю роботу. Чому не завжди це дуже добре оплачувана робота? Не секрет, що кожна з редакцій має різне фінансове становище. Дехто виживає за рахунок підтримки західних партнерів (грантів), дехто — за державні кошти, а дехто — за кошти власника. Третій варіант має найбільше фінансових проблем. Сказати, що в журналістиці не заробиш грошей — ні, заробиш. Але їх буде не так багато, як очікуєш, коли тільки-но починаєш занурюватися у професію. А ще чимало залежить від професійності журналіста та його вміння комунікувати. Якщо ти класний спеціаліст — тебе будуть хапати «з руками та ногами» у різноманітні проєкти. А це непогана можливість мати додатковий заробіток. Тобто, журналістика — це професіоналізм, який оплачується по-різному, і на це впливають різнобічні фактори.

— Журналістика це творчість та популярність?

— Впевнено скажу, що журналістика — це творчість. Популярність? Не завжди. Власне, вона журналісту не зовсім і потрібна. В деяких випадках журналісту краще бути непоміченим. Творчість журналіста у його матеріалах, у його підході до розмов та іншому. Зауважу, що кожен журналіст має свій ритм роботи, а також свій стиль, який ніколи не буде притаманний його колезі. Іноді журналісти стають популярними, але це жодним чином не впливає на їхню роботу (її не стає ані менше, ані більше, якщо ти стаєш впізнаваним, наприклад, у своєму місті). Так, журналіст завжди «на виду», тому про нього знає широке коло людей.

— Журналістика — це професія для сміливих?

— Я вважаю, що так. Журналістика — це про впевненість у собі, певною мірою впертість та сміливість. Знаєте, колись почула такі слова у пісні нашого українського виконавця Xassa, який сказав: «І не стукай скромно в двері — вибивай їх ногами». Можливо, занадто відкрито, але це правда. Журналіст має не боятися почати розмову першим або поїхати у «невідомість», не має соромитися поставити питання та рішуче підходити до інших подекуди незручних моментів. Треба звикнути до того, що страх не допоможе у нашій професії, а навпаки — може все зіпсувати. Впевненість у своїх силах — найголовніше.

— Журналісти пишуть фейки за грошову винагороду?

— Справжні журналісти не писатимуть брехню, знаючи про це. Так, є ті, хто пише. Але журналістами їх, особисто я, не вважаю. В першу чергу, задача журналіста — турбуватися про суспільство. Думати, що ти йому подаєш та з якою метою, і яких результатів прагнеш досягти. Навіщо дезінформувати людей, якщо вони нерідко ненавмисно самі це роблять. Навпаки, журналіст має «ввести людину в курс справи», подавши інформацію об’єктивно та правдиво. Ті, хто пише неправду, отримуючи за це кошти — просто дилетанти, не більше.

— Який стандарт журналістський вас найбільше дратує?

— Я не можу сказати, що мене дратують стандарти. Жоден із них не викликає таких емоцій, проте під час війни я вважаю не зовсім доречним стандарт «оперативність». Не завжди треба бути оперативним, головніше закон — не нашкодь. Наприклад, краще опублікувати матеріал із затримкою, аніж виставити його раніше за усіх колег з конкуруючих редакцій, тим самим завдавши загрози життю респондента, який вам давав коментар тощо. Тож це єдиний стандарт, поруч з яким треба ставити «не нашкодь».

— Журналістська робота цікава (нецікава)?

— Журналістська робота цікава, оскільки ти щоразу спілкуєшся з різними людьми та відвідуєш різні локації. Але варто відзначити, що в журналістиці, як і в будь-якій професії, є рутинні задачі. Наприклад, написання синхронів, монтаж відео та багато іншого. Проте це ніщо у порівнянні із тим, скільки нового та цікавого ти дізнаєшся щодня.

— Війна змінила журналістику?

— Стовідсотково. Журналістка під час війни, особливо у Миколаєві, змінилася повністю. Різні безпекові заходи, різний підхід до подачі інформації, певна обережність у словах — це все, що з’явилося у нас, у журналістів прифронтового міста. До війни журналісти не переймалися за своє життя та життя тих, з ким щойно говорили. Для цього просто не було необхідності. Все було логічно та передбачувано. А зараз журналістика змінилася потужно, а це означає, що додалося більше відповідальності та певних обмежень заради безпеки. Чи змінилася вона у гіршу сторону? Ні, навпаки. З журналістики пішли ті, хто не гідний цієї роботи, а також приходить молоде покоління, яке прагне до змін у суспільстві. І вони, безсумнівно, будуть.

— Продовжіть фразу: Я журналісТка — бо...

— Йду за покликом серця. Я знаю, що зможу доносити широкій аудиторії правдиву та виважену інформацію. Журналістами не народжуються, ними стають, але не всі люблять цю справу. Я люблю свою роботу, тому маю шалене бажання та натхнення рухатися вперед!

Галина Давидова, головна редакторка Гард.City

Галина ДавидоваГалина Давидова

— Чи дійсно журналіста ноги годують?

— Дійсно. Журналістика — це про рух.

— Це правда, що журналістам для роботи потрібне натхнення?

— Так, а ще наполегливість та купа знань та навичок.

— Чи правда, що журналістика повинна бути незалежною?

— Так, якщо це журналістика, а не заробітчанство.

— Чи справді журналісти нахабні люди?

— Ні, знаю багато гарних журналістів, які відрізняються чим завгодно, крім нахабства.

— Чи обов’язково журналісту добре володіти мовою?

— Так, тут без варіантів. Бо інакше то не про журналістику.

— Чи має журналіст під час війни знати, як допомогти людині?

— Як і будь-який громадянин.

— Журналістика — дуже добре оплачувана професія?

— В цій професії, як і в будь-якій іншій, є люди, які заробляють більше, а є ті, що ледве зводять кінці з кінцями.

— Журналістика — це творчість та популярність?

— Так, фах зобов'язує. Однак не завжди та популярність позитивна.

— Журналістика – це професія для сміливих?

— Для різних.

— Журналісти пишуть фейки за грошову винагороду?

— На жаль, так. Журналісти — теж люди, і ніщо людське їм не чуже. В тому числі, жадібність та безпринципність.

— Який стандарт журналістський вас найбільше дратує?

— Жоден. Бо ті стандарти написані досвідом. Звісно, якщо матеріал не стосується терористів.

— Журналістська робота цікава (нецікава)?

— Так, якщо тобі ця робота не цікава, ти не втримаєшся в професії.

— Війна змінила журналістику?

— Ні. Хіба що оголила слабкі місця та показала нові можливості.

— Продовжіть фразу: Я журналісТка — бо...

— Так склалося життя.

Від авторки

Наталія КлименкоНаталія Клименко

Я журналістка — бо це моє життя. Люблю людей, люблю правду, ненавиджу брехню і підлість. Журналістика дає мені можливість бути самою собою, бути на вістрі подій, бути на одній хвилі з Україною!

Зі святом, мої любі колеги! Я неймовірно вдячна долі за кожну із вас. Дякую вам за принциповість, за віру і правду, за можливість бути в професії і разом з вами!

Читайте також: Є така професія — військовий журналіст: В’ячеслав Головченко про особливості фаху
Читайте також: «Робота для мене в час війни — це порятунок і терапія»: Оксана Філатова про журналістику і не тільки
Читайте також: «В окупації у кожного своя роль»: Оксана Хлєбус в проєкті «ЖурналісТка»
Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися