Чому ви любите своє місто? Із таким запитанням звернулася до первомайчан журналістка Гард.City. Відповідають люди різного віку та фаху, ті, хто народився у місті і ті, хто переїхав до нього з інших місць. Що ж кажуть містяни, читайте.
«Первомайськ! Моя юність обвітрена, —
здрастуй.
Тепле місто на зливі замріяних рік.
Берегами крутими проходило щастя
Босоніж чебрецем в світанковій порі…»
Валерія Джулай про Первомайськ
«Я люблю своє місто, тому що воно є»
Більшість первомайчан щиро дивувалися, почувши таке запитання: як — за що? Хіба треба любити за щось? Просто тому, що наше місто є. Бо воно рідне, бо тут дім, бо тут близькі люди. А ще найчастіше відзначали мальовничість природи та самобутню історію.
— Тут рідні люди. Тут надзвичайно гарна природа. Тут улюблена робота. Тут вдома.
— У нас спокійно. Багато АТБ і піццерій. Добрі люди, які можуть допомогти незнайомій людині. Смачна шаурма. Автобуси ходять по всьому місту.
— Бо воно моє рідне, я тут народилась, виросла і живу донині.
— За його мальовничість. В якому ще місті одна річка впадає в іншу, та ще й у центрі.
— Перш за все люблю за чудові краєвиди степів, порізаних трьома річками. І, звісно, за незвичайну, не схожу на жодне місто історію. Хоча Первомайськ не моя батьківщина, але в Первомайську народилася моя донечка.
— Я люблю своє місто, це моя маленька батьківщина, люблю за красу межиріччя, за козацький дух минулого, за героїчних земляків, які боронять нашу державу сьогодні.
— Вітаю! Відразу так і не скажеш. А чому людина любить свій дім? Чи своїх батьків? Я тут народився, виріс, живу... Як його не любити?
— Я в ньому народилася, тут моє коріння, мій рід. Місто неповторне річками та Бузькими порогами, культурою, людьми, традиціями, друзями та спогадами юності. Повертаючись із закордонних відряджень, щоразу переконуюся, що не проміняю його на інше. Це моя історія, моє життя, мій Первомайськ.
— Люблю своє місто, бо я тут народилась, тут мій дім. Люблю краєвиди, які є в моєму місті, приємно літом відвідати наш новий пляж і парк, який став ще гарнішим.
Алла:
— Я люблю своє місто, тому що воно є. Це так добре, що воно є. Я просто його люблю. За те, що я тут народилася і прожила найкращі роки свого життя, за те, що воно рідне, за ті приємні та позитивні моменти, які я пережила у цьому місті.
У моєму місті найгарніші заходи сонця, найчарівніші світанки та найблакитніше небо, тому, що я люблю своє місто. Люблять не за щось, а тому, що ти є.
Наше місто не ідеальне, а яке ідеальне? І яка різниця, ідеальне чи ні? Це просто моє місто.
І ще ми багато на що ми закриваємо очі, бо любов прощає все.
Кожному з нас потрібно робити все, щоб наше місто ставало все кращим і кращим та просто берегти те, що ми маємо.
Андрій:
— Я народився та виріс у іншому місті, але у Первомайську я прожив найкращі роки свого життя, тому це місто стало моїм, тому його й люблю. А ще за красу природи та неймовірні краєвиди.
Природа завжди допомагає нам зрозуміти самих себе та надає сил. Ми маємо зберегти цю красу та передати нащадкам.
— Привіт. Якщо чесно, то понад 10 років тому, коли я переїхала в Первомайськ, він мені не сподобався. Як зараз пам'ятаю: це був листопад, і місто здалось мені похмурим і нудним. Але зараз це моє рідне місто, яке я люблю. За його простоту, зручну інфраструктуру, постійний поступовий розвиток. Тут є чарівний баланс між досить багатим (як для невеликого міста) культурним життям та можливістю поблукати на природі просто в межах міста. Усе, що тобі може бути потрібно, — в межах години руху будь-яким транспортом. Та найбільше люблю наше місто за людей, яких я тут зустріла, і які стали частиною мого життя.
Від авторки статті
— Я киянка. Моя історія схожа на попередню, тільки переїхала у Первомайськ 20 років тому. Тільки тоді був червень, і я закохалася у місто з першого погляду: невеличке, тихе, і скрізь на вулицях, у садках — море квітів, що квітнуть до самісіньких холодів. Проте через деякий час, як буває, перша закоханість минулася, і в око стали впадати недоліки, які спочатку не бачиш. Бездоріжжя, бруд у дощову пору року, відсутність місць, куди можна було б піти (окрім ринку та бібліотеки). Сумувала за вогнями київських проспектів і за неповторним запахом метро, за столичними закладами культури (концерт, театр, різноманітні музеї, кіно, ковзанка), та найбільше — за парком над Дніпром та за сосновим лісом на берегах озер. Звісно, було чимало класних моментів, особливо як виїздили на природу. Але то було зрідка, а в основному — робота, дім, ринок, АТБ. Так тривало деякий час, а точніше декілька років. А потім я відкрила для себе Місто заново. І це було завдяки роверу, другу-велосипедисту та краєзнавству.
Коли ходиш день у день одними й тими ж вулицями — дім, робота, ринок — звісно, бачиш небагато, і місто може здаватися нудним та сірим. Але, щойно відкриваєш для себе нові маршрути, воно раптом чарівно змінюється. Виявилося, що у нашому місті безліч вулиць, провулочків, стежок і доріг, а довкола Міста — ще більше. Що на кожному з цих шляхів чекають цікаві речі: нова кав'ярня, старий будинок ще з тих часів із загадковими монограмами на стінах, дерево незвичайної форми, старі скульптури у шурхітливому парку, місток на річці. І все те — майже рукою подати. Що зовсім поруч є такі цікаві речі, як старі млини, річкові пороги, чабрецевий степ і сосновий ліс, дуже схожий на київський (хоча й не такий, бо тут немає озер). Зате є обривчасті кар'єри із водою неймовірного кольору. Що Місто має цікавезну історію і купу таємниць, які відкриває тому, хто ним щиро захоплений. Чого лише вартий наш старий парк, і млини на Бузі та Синюсі, і старі будівлі, кожна з яких має свою історію.
І от я заново закохалася у це Місто. І це вже була не перша закоханість, а щира любов. І знаєте що?
Зверніть увагу, коли ви йдете містом: що довкола вас? Змініть звичний маршрут. Ходіть на роботу чи на ринок і додому щоразу іншою дорогою. Місто неодмінно приготує вам сюрпризи, і не треба казати, що то, мабуть, буде відкритий люк чи зграя собак. Так, у нашому місті є проблеми, але хто має їх вирішувати, як не ми, містяни?
Із понад 2 десятків респондентів тільки двоє заявили, нібито не люблять місто. Перший є приїжджим та нарікав на те, начебто це місто «бруду і хаосу». Другий слушно зауважив, що причиною є історії на кшталт тої, про яку нещодавно був допис у фейсбуці, коли людина лежала на вулиці годину, і нікому не спадало на думку їй допомогти. Але хіба такі речі не залежать від від нас — людей, котрі живуть у цьому місті? Простіше скинути все на емпірічне «місто» і ремствувати, що воно «не таке». Змінити його — складніше. Але все можливо.
Кожен може щось зробити для свого міста, замість сидіти та нарікати. Що можете зробити саме ви? Подумайте, і відповідь знайдеться. Місто змінюється, і ми, містяни, можемо йому допомогти. 20 років потому, як я переїхала сюди, тут з'явилося чимало гарного: нові кафе та кінотеатр, арт-об'єкти, можливісті для дозвілля та навчання, маршрутки та човен на переправі. Порівняйте місто із ним самим раніше та побачите, що воно розвивається, хай і не так стрімко, як великі міста. Але ж у міст, як і в людей, свій темп, свій характер. І наше місто — то не нудний Первомайськ, а гордий Орлик, благословенний Богополь, старовинна Голта, щасливий Ольвіополь.
Ось три історії первомайчан, котрі роблять наше місто кращим: про яскраві барви, котів та каву.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
