Сім’я Наталії Браги з села з промовистою назвою Геройське змушена була залишити рідні стіни, рятуючись від російських окупантів. Їхній дім зруйнований і розграбований орками. Кінбурнський півострів досі під окупацією. Та навіть після деокупації повертатися туди не буде безпечно. Наталія розповіла журналістці, як вони втратили житло та як родина справляється з викликами життя нині.
Історія родини пані Наталії з чоловіком розпочалася саме тут, на Кінбурнській косі. Він працював водієм, вона — кухарем. 9 років спільного життя пройшли в селі Геройське Херсонської області. Жили та працювали, виховували донечку. Мали два будинки, ділянку землі, господарство.
Родина Наталії Браги в рідних краях до російського вторгненняФото: з особистого архіву Наталії Браги
Сталось так, що потрібно було тікати з власного дому. А потім вони дізналися, що їхня домівка зруйнована
«24 лютого, близько 10-ї години ранку, окупанти вже були у нас в селі. Поки була можливість там знаходитись і була переправа продуктів з Очакова, поки було тихо, поки наше село не чіпали, ще ми знаходились там. Але в травні вже почали забирати чоловіків, перекрили переправу, не було постачання продуктів, з маленькою дитиною було дуже непросто. А потім 1 червня в нас біля хати, за 10 метрів, орки встановили «Гради» і «Смерчі», і близько першої години ночі почали стріляти. Я це добре пам'ятаю. Тоді якраз була наша зміна чергувати: ми з сусідами чергували, сповіщали односельців про пересування колон орків на село, щоб люди ховалися», — ділиться пережитим співрозмовниця.
Наслідки обстрілівФото: з особистого архіву Наталії Браги
Після початку обстрілів родина на кілька днів переселилася до знайомих на край Кінбурнської коси, сподіваючись переправитися на Очаків.
«Ми з собою набрали продуктів, бо невідомо було, скільки доведеться там бути, і коли буде переправа. Через обстріли переправу відміняли два дні, на третій день вночі нас забрали кораблем. В Очакові ночували теж під обстрілами», — розповідає Наталія Віталіївна.
З Очакова волонтери доправили жителів Кінбурнської коси до Одеси. Там на них теж чекали неприємності: недобросовісні люди намагалися «здерти» плату за евакуацію і навіть погрожувати. З залізничного вокзалу родина Наталії Браги попрямувала на Хмельницький — евакуаційного потяга не було, однак були три квитки саме в це місто. Тож це і стало визначальним фактором, куди прямувати далі:
«З дому ми тікали в гумових тапках. Все залишилося вдома. В Хмельницькому нам волонтер допоміг знайти квартиру в смт Чорний Острів. Він нас попередив, що в квартирі 2 кімнати і кухня, всі зручності на вулиці, ванної немає. Але ми були раді. Поступово облаштувалися. Спочатку отримували гуманітарну допомогу, зараз вже не проходимо за категоріями. Інколи отримуємо речі. А потім нам запропонували роботу — мені в нічні зміни на нарізку хліба, а трохи згодом чоловікові — роботу водія. Тож ми, можна сказати, тут облаштувалися».
ПрильотФото: з особистого архіву Наталії Браги
«Ми дізнались про те, що наш будинок потрапив під обстріли, — розповідає Наталія, — через місяць після того, як виїхали. Коли ми дізнались це, були дуже засмучені. Але й були раді, тому що ми живі і вчасно звідтіль виїхали. Зараз, коли згадую дім, то хочеться херсонського тепла, моря, лісу, дуже багато грибів і відпочинку у своїй хаті. Сумую за своєю домівкою».
Потрощений будинок родини Брагів із села Геройського на ХерсонщиніФото: з особистого архіву Наталії Браги
Їхня дорога з дому в безпечне місце була довгою. Однак шлях назад, додому, буде ще довший
Рідна домівка в руїнах, а прекрасну оазу Кінбурнської коси російські військові перетворили на небезпечне для життя місце.
«Повертатися нам немає куди. В Геройському у нас був прильот, повибивало всі вікна-двері, тричі приходили орки, все вигрібали. В хаті не залишилося нічого, повиносили все, що можна, навіть килими зі стін познімали. В нас було два будинки, ділянка 25 соток, город, кури, качки — руки є, голова є, в нас все було. І машина наша там залишилася, і мотоцикл — його на третій день вкрали, як ми поїхали. В одному із будинків жили орки: прийшли, вибили двері, подивилися, що в нас там все є: три кімнати, ванна, каналізація, плита, груба, повний сарай дров, консервація — все для життя, як у нормальних людей. Живи собі, дрова не треба пиляти-рубати. А в другому будинку повилітали скрізь вікна й двері, на другому поверсі прямо з рамами. Це було десь у вересні. Нам розповідали наші родичі. Вони пенсіонери, і досі там живуть, бо немає куди подітися, — розповідає Наталія Віталіївна. — Звісно, ми дуже чекаємо на звільнення Кінбурнської коси, але повернутися до свого життя ми зможемо нескоро. Впевнена, що ЗСУ скоро її звільнять, але... Вони (російські військові — авт.) підпалили Кінбурнську косу, вони підпалили наш ліс, ми 10 днів в диму сиділи.
Берег у нас повністю замінований: один хлопець хотів піти на рибалку, щоб хоч якусь їжу мати, і підірвався на міні за 2 метри від берега. Поховали. Берег замінований, ліс замінований, вони виділили одну стежку, «отут будете ходить і більше ніде». Магазини працюють під їхніми «кришами», відмовилися від гривні. Раніше ми, коли мали можливість, пересилали односельцям гроші, щоб вони купили їжі чи що необхідно. Ми ж обоє працюємо, заробляємо. Але зараз в магазинах вони не можуть розрахуватися гривнею. І вже ніяк їм неможливо допомогти».
«Коли повернемось в своє село — на знаю, — продовжує Наталія. — Ми будемо чекати. Небезпечно там буде ще довго, доки все розмінують, це по-перше. А по-друге, там все зруйноване, роботи там немає, в садочку був прильот, в школі був прильот, завідувачка, вчителі роз'їхалися. Куди везти маленьку дитину? Ми ж не сядемо і не чекатимемо, доки нам хтось щось дасть. Але ми дуже чекаємо, коли орків звідти виженуть. І ми повернемось».
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
