На початку 2022-го компанія PervoSat мала амбітні плани, планувала розширення бізнесу, однак російське вторгнення в Україну скасувало наміри підприємців. Брати Клименки Сергій і Руслан та Валентин Валянський перекроїли своє життя під умови сьогодення й переконані, що зробили все правильно: «Окупанта треба вигнати з рідного дому. Якщо не ми, то хто?» Раніше підприємці активно розвивали мережу магазинів електротоварів, комп’ютерної та будівельної техніки. З 24 лютого для них почалося нове життя.
Знайомство
Про братів Клименків, Валянського та PervoSat я чула давно, але познайомитися довелося нещодавно. І так сталося, що зустріч відбулася в день іменин підприємства — 10-літнього ювілею. Жодних святкувань, і якби не наш візит, то, певно, про подію і не згадали б у пресі. В гості до братів мене із собою запросив Юрій Галімон, який від початку війни співпрацює з підприємцями: разом волонтерять. Юрій прийшов передати привіт від бійців з передової. Тут я і дізналася про ювілей. Хлопці розповідають, що за тиждень до 10-річчя вели розмови: може, якось відзначити, бо ж мають уже певні традиції? Говорилися про рекламу, щорічні акції, розіграші, але зійшлися на тому, що не час для цього. Краще гроші вкласти у ремонт автівки і передати на передову. Так вирішили, так і зробили.
До речі, останнім часом підприємці займаються саме такою волонтерською діяльністю: знаходять автівки, ремонтують їх, облаштовують під бійцівські потреби і передають на позиції. Скажу відверто: наш візит був несподіванкою, тож на початку розмова була дещо скутою. Але врешті розговорилися. Стало цікаво: а скільки ж за цей період уже обладнали автівок? Сергій Клименко щиро відповів: не пам’ятаю. Тоді на допомогу прийшов Юрій і розмова пішла.
Юрій Галімон та брати Клименки
Ця компанія «витягує» всі наші волонтерські починання
Юрій Галімон, волонтер: «Фішка в чому. Гроші-то ми збираємо на машину, але все навантаження на підготовку авто лягає на них. Вся підготовка: ріжуть, чистять, Машину начебто зібрали, розібрали, а її треба ж до розуму довести. Тому, в принципі, жодної автівки вони не відправляли просто так. Повністю перебирали, тестували, адже на них велика відповідальність.
Тож вітання з передової для них часто передають. Це компанія, яка витягує всі наші волонтерські починання. Тому що машину придбати — це одне, а її ж треба десь розібрати, знайти майстрів, за це треба заплатити кошти. Будь-який майстер все рівно, хоч і п’ятдесят відсотків оплати, але візьме. Це ж більше після основної роботи робиться, тому компанія PervoSat уже стали й слюсарями».
Сергій Клименко: «А нам буде доплата, питають декотрі. Ми ж кажемо: яка доплата? Це ж волонтерство!»
«Щодо бізнесу було багато планів. Але не сьогодні»
— А бізнес продовжуєте розвивати?
Руслан Клименко: «Він не розвивається, але він працює, розвиватися поки не плануємо. Підтримуємо, було багато планів, але не сьогодні».
— Якщо не секрет, які це плани?
Руслан Клименко: «Ми планували на цьому місці зробити магазин, щоб у нас тут була представлена вся побутова техніка».
— Словом, війна повністю змінила ваше життя?
Руслан: «Так, кардинально. Раніше часу не вистачало на сім’ю, бо була робота, тепер часу не вистачає, бо є волонтерство».
— Як застало вас повномасштабне вторгнення?
Руслан: «Звечора ми знали, що буде якась нехороша ситуація, тому що новини ми всі читаємо. Вранці мені подзвонив наш співробітник і сказав, що розпочалася війна. Це було о п’ятій ранку. У нього син — військовий льотчик, він сказав, що вони вже в повітрі, розпочалася війна, вже бомблять. І я відкрив новини і побачив, що відбувається, відразу подзвонив Валентину і сказав: «Хлопці, ось така ситуація, нам потрібно буде щось робити, давайте зберемося на нараду, для того щоб визначитися. Ми ж розуміли, що таке війна.
Будь-яка людина може взяти свою сім’ю і поїхати. А у нас багато працівників, у нас велика відповідальність, тому ми розуміли, що і мародери можуть прийти. Тож нам було потрібно робити якісь кроки і ми вирішили закрити магазини, подивитися, що влада міська скаже, що потрібно робити, як допомогти військовим, в першу чергу.
Нам почали телефонувати: потрібно те чи інше, і ми з магазинів звозили павербанки, телефони і тому подібне. Потрібні були телефони для поліцейських, плюс військовим потрібні були павербанки, фонарики, різні речі. І у нас тоді все завертілося, закрутилося, а ще хлопці робили «бандерівські смузі». То ми забрали з магазину розчинники, ацетон, звезли сюди до хлопців, на теплий бокс. Вони там робили ці «смузі». В принципі, так поступово вивезли з магазину товар на склад, щоб не побили вікна. Розвозили товар в різні місця: в районку, у нас попросили морозильні камери; організовували морозилки для ТРО, пралки тощо. Але це вже після, коли пройшов тиждень чи більше від 24-го. Потім, коли вже були бойові дії на Вознесенщині, то ми свої сім’ї вивезли на Закарпаття — жінок і дітей, і відразу ж назад. До речі, коли ми туди їхали, то нам окремі говорили: ви тікаєте. Але ми відповідали, що вивеземо дітей і відразу ж назад. То, в принципі, на блокпостах всі з розумінням поставилися. Ми відвезли родини і відразу повернулися. Тут уже, без жінок і дітей, було легше. Бо найбільше — це переживання за своїх рідних. Ми повернулися і далі почали працювати».
— А потім планування було?
Сергій: «А потім ми з усіма нашими друзями скоординувалися і так пішло, пішло — і по сьогоднішній день».
«Це спільний інтерес: зупинити ворога»
До розмови доєднується Валентин Валянський.
— Як ви пережили початок війни?
Валентин: «Як і більшість українців. Це був великий шок. Не вірилося. Начебто і була інформація, ми ще увечері 23 лютого розмовляли на цю тему. Не вірили, що росія піде на нас і прямо на Київ піде. Ми просто не вірили, що таке може бути. А наступного дня Руслан мені зателефонував о п’ятій ранку і говорить: «Війна…» Шок. Ми вискочили, погнали і почали уже по підприємству давати розпорядження. Почали коригувати роботу фірми в залежності від ситуації, яка склалася. Зрозуміло, що перші дні військові дуже багато йшли до нас за різними речами та товаром. Ми просто так давали, тому що розуміли: якщо ми не будемо допомагати, то війна прийде до нас. А так, чим раніше ми там зупинимо, тим безпечніше буде для нас. Це був спільний інтерес: зупинити ворога.
— А щодо волонтерства?
Валентин: «Ми це так не називали — волонтерством. Це була просто допомога. Треба допомогти: один телефонує іншому, просять: дайте те, дайте інше. Тобто ми просто вирішували ситуацію, як звичайну для нас. Я думаю, що так вчиняли всі свідомі люди, і саме завдячуючи цьому наша країна захистилась. І це є великим успіхом, що нам вдалося зупинити росію. Зрозуміли ситуацію правильно, не злякалися, ухвалили правильне рішення. Був непростий час, ось навіть зараз я згадав — і емоції пішли.
— Тепер трішки заспокоїлися?
Валентин: «Зараз якась стабільність, ми бачимо, що армія уже теж професійніше працює. У нас багато близьких в армії. Вони нам телефонують. І у них уже впевненість з’явилася, бо в перші дні було дуже важко. Зрозуміло, що для всіх був великий шок, а зараз уже ведуться розмови про Перемогу, що рухаються уперед, тож всі налаштовані по-серйозному. Є відчуття Перемоги!»
— А через скільки, як ви думаєте, буде Перемога?
Валентин: «Для Перемоги потрібен час! І він іде. В плані допомоги ми багато зробили, не рахували, бо розуміли, якщо ми почнемо рахувати, то час піде, а нам потрібно було допомагати. Зараз, звичайно, ми уже все розуміємо і відчутно все рухається і ми допомагаємо тим, кому це дійсно потрібно, хто на передовій. Уже не всім, хто заходить. Бо перші дні ми відгукувалися на всіх військових, усіх, хто заходив, ми зустрічали з обіймами. Сьогодні ми уже рахуємо, бо витрати суттєві. Але це гарна справа і вона того варта».
— До речі, родини повернулися додому?
Руслан: «Родини наші витримали без нас лише півтора місяці і повернулися додому. А тоді ми собі спокійно знали, що ми тут самі, наші родини в безпеці, ми займалися волонтерською діяльністю і підтримували наші магазини, тому що потрібно було працювати і потрібно було платити зарплати. Бо люди переживали, всі хотіли на роботу. Магазини місяць не працювали, закрите все було, а потім уже почали поступово працювати. До нас дзвонили усі: кожному щось було потрібно. І так ми в принципі і заново запрацювали. Але паралельно, на складах, ми займалися бронежилетами, автомобілями і всім іншим — і зараз продовжуємо цим займатися, бо розуміємо, що не закінчилося ще це все і нас попереду чекає ще».
— А про ювілей бізнесу коли згадали?
Руслан: «Ще тиждень тому думали, чи не зробити, як ми завжди робимо, якісь розіграші, подарунки, але зрозуміли, що зараз не до радощів і святкувати день народження якось недоречно. Вирішили гроші переправити на ЗСУ. Ми на ці гроші, які планували на рекламу та розіграші, купили автомобіль і передати військовим».
«Ми просто робимо те, що маємо робити»
— Що для вас є волонтерство?
Руслан: «Ми просто робимо те, що маємо робити, та й все. Я думаю, що зараз кожен підприємець, який може щось зробити, має це робити. І ми це робимо. Робимо все, що можемо. Ми з Валентином займаємося машинами, та й всім іншим: і котли треба військовим на кіловат 30, і ми зараз їх робимо, і кабелі, й багато іншого. У нас там списки великі, де, що і як потрібно. Це ж ми не самі, це ми разом із командою».
— Як працює бізнес?
Руслан: «Ми працюємо і паралельно займаємося волонтерством. Просто не так, як раніше ми працювали: більше займалися бізнесом, менше військовими. До речі, в 2014 році ми також допомагали. У нас багато подяк і грамот. Допомагали й місту. Але тоді такого не було, як зараз. Зараз ми просто не зупиняємося».
Крим — це Україна!
— Це переважно автомобілі чи, можливо, ще щось?
Руслан: «Зараз ми робимо котли, почали робити із газових балонів, і робимо сонячні акумулятори на півтора кіловати. Потім ще плитоноски передаємо на передову. Раніше ми збирали гроші і закупляли багато дисків. У нас на території різали і робили бронепластини. Ми більше 600 штук віддали бронежилетів на передову. Юра привіз бронежилети і пластини і плюс ми робили плитоноски. В інтернеті знаходили матеріалі класні. У нас є фото, як воно все виглядає. І зараз ми продовжуємо передавати, але зараз вони не так потрібні, як раніше. У людей вони є, у військових, тому передаємо тим, у кого порвалися».
— Чим ще займаєтеся?
Руслан: «Що ми ще робимо? Передаємо дуже багато різних речей. От, наприклад, сьогодні прийшли військові, попросили дошки, тож ми передали їм ліс. Попросили камери: ми частково за їхні гроші, частково — за свої. Сонячні акумулятори передаємо своїм знайомим. Уже штук 30 передали. Словом, багато чим займаємося — це і інструмент, що можемо по собівартості, що можемо по знижці, якщо маємо вільні кошти. Ми це особо не афішуємо, ми просто витрачаємо кошти. Раніше ми просто роздавали, зараз беремо підтвердження документальне про потребу».
— Чи були випадки, коли вас обманювали?
Руслан: «Таких випадків не було. Ми, в принципі, даємо знайомим, військовим, такого, що прямо хтось десь нас обманув, не було. Просто чули про це, тому зараз намагаємося працювати з документами».
— Що після Перемоги плануєте?
Руслан: «Планувати треба, треба розвиватися. Ми ж відповідальні! Нам потрібно, щоб люди отримували зарплату, потрібно якось виживати. Ми розуміємо, що буде непросто. Спроможність у людей падає, заплати не ростуть, а ціни на товари зростають, треба буде пережити все це. Згодом буде тяжко, це все не швидко наладиться, але ми переможемо! Ми впевнені в цьому! Ми і Крим ще прикрутили на карті давно, ще в 2014 році, коли його у нас забрали. Ми ще тоді прикріпили до нього прапор! Ми з перших днів знали, що ми туди ще поїдемо не раз!»
— Дякую за розмову. Нехай ваше підприємство розквітає і далі!
Довідково
Компанія PervoSat створена десять років тому. Співзасновники — Клименки Сергій та Руслан та Валентин Валянський. Спочатку хлопці займалися супутниковим телебаченням, розвивали інтернет, потім розширили свою діяльність у широку мережу магазинів. Так і ідуть по життю разом, підставляючи плече один одному та сповідуючи однакові життєві принципи. Найважливішою для них була і залишається людяність. Кажуть: завжди треба усе робити з людяних позицій: тоді і тобі, і людям буде добре. Війна принципів не змінила, навпаки, ще більше утвердила позиції благодійництва та добрих справ. А ще їх об’єднав спільний інтерес — зупинити якомога швидше ворога. Були всі втрьох у військкоматі, просилися на передову. Але отримали завдання бути тут, у тилу. Бути і допомагати військовим!
За шість місяців повномасштабного вторгнення окупанта на нашу землю підприємці внесли і продовжують вносити чималу суму коштів на підтримку армії, виготовили більше тисячі бронежилетів, передали більше десятка автівок на передову, а наразі зайнялися виготовленням армійських буржуйок. Окрім усього працівники підприємства, а це майже два десятка людей, працюють, отримують заробітну плату та забезпечують свої родини.
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
