Від футболіста до волонтера. Шлях Сергія Федорченка

Володимир Галузінський Журналіст

20 липня 2022 12:45

Для кожного з нас час, коли ми були просто кимось, кожен робив свою роботу та дбав про свою родину, залишився позаду. Точка відліку, відколи ми всі змінились, — 24 лютого. Саме відтоді і Сергій Федорченко перестав бути просто футболістом, просто дитячим тренером, люблячим батьком. Відтоді він долучився до волонтерського фронту і разом із колегами наближає нашу спільну перемогу.

Перші дні шоку і самовідданої фізичної праці

— Як все почалось? Як зустрів 24 лютого?

— У всіх шок. Мільйон дзвінків. Ніхто нічого не знає, ніхто нічого не розуміє. Говорили, що війна. Але ніхто в те не міг повірити і не хотів вірити. Так минула перша доба в стані прострації, тоді друга. Потім, коли евакуювалась моя донька зі своєю матір'ю, на третій день вже певно ми дізнались, що є такий волонтерський центр БОФ (з рос. Дом Офицеров Флота — авт.) і там треба допомога. Від приготування коктейлів Молотова до облаштування блокпостів. І от ми з товаришем, ще одним тренером «Торпедо» з футболу та тренером Олімпійської збірної з греблі Сергієм Безуглим втрьох туди прийшли і фізично допомагали. Дуже добре пам'ятаю наш перший день роботи. Ми тоді облаштовували блокпост, який на Варварівському мосту. Добряче ми тоді пісочку натягалися. А військові підказували, вчили нас, як то все робити. Приїхав, пам'ятаю, полковник, настанови нам давав, що куди і як. І ось так ми і почали свій внесок безпосередній в оборону робити. Їжаки допомагали робити, перекочували їх, багато було важкої фізичної роботи. Ми ж все-таки спортсмени. Отут і стала в нагоді наша витривалість.

— Скільки так тривало і як почався шлях волонтера?

— Десь зо два місяці так тривало.

Допомога рідному місту

— Коли сфокусувались на допомозі у Первомайську?

— Одного разу я зв'язався зі знайомою дівчиною з Первомайська, ми просто спілкувались про все підряд, і вона запитала, чи можливо допомогти дітям-переселенцям. То була вже середина квітня. І на той момент вимушених переселенців у Первомайську вже було багато. Тоді я прийшов у центр БОФ. Там волонтери працювали переважно для потреб військових. Але саме прийшла фура гуманітарної допомоги, і того разу вантаж був переважно цивільний — дитяче харчування, памперси, таке інше. Відповідно, мені вдалося взяти партію цих речей для доставки в Первомайськ. Попросив у президента «Торпедо» транспорт. Завантажили ми все це у наш клубний мікроавтобус і привезли сюди. Вже у Первомайську зконтактували ще з однією волонтеркою, яка працювала з ВПО. І з'ясували, що роботи тут багато. Отже, стали отак кататися регулярно.

Автор: Асоціація футболу Миколаївської області

— Як часто доставляли гуманітарні вантажі до Первомайська?

— Фактично через день. Сюди приїздили, ночували, тоді в Миколаїв, завантажувались і назад до Первомайська. Тобто, 4 рази на тиждень ми до міста завозили допомогу.

Волонтерство на два фронти

— Чи гуманітарний напрям єдиний у вашій діяльності?

— Не єдиний. За пару тижнів відтоді, як ми почали доставляти гуманітарну допомогу, зі мною зв'язався товариш, який служить у підрозділі снайпером. Сказав, що їхньому підрозділу треба пікап для виконання бойових задач. Попросив допомогти зі збором коштів на нього і придбанням. Я написав пост із закликом долучитися до збору коштів. Тоді ще вся ця історія із донейтами не була таким мейнстримом. Народ ще сидів принишклий, роздивлявся навколо, намагався зрозуміти, що робити далі. І от минуло 5 хвилин буквально після публікації посту, коли мені зателефонував наш президент Ігор Барський (президент клубу СК «Торпедо» — авт.) і сказав, щоб забирали його позашляховик Ford. Якщо хлопцям треба, каже, приїдьте візьміть і відправте їм. Ось так ми почали працювати на другий напрям — на потреби військових.

Фото надані Сергієм Федорченком

— Що ще вдалося передати у війська за цей час?

— Звісно, Байрактари чи щось таке нам не під силу (сміється — авт.). Але разом із тим чимало вдалося допомогти, як на мене. Закупили 4 тепловізора, дронів кілька, 4 дальноміри лазерні, біноклі, такі, здавалося б, дрібні речі, але вони дуже важливі там, на передовій. Тому ми постійно на зв'язку із хлопцями, по можливості намагаємось усі потреби закривати. Дуже дякую всім, хто долучається до збору коштів на все це обладнання. Українці просто неймовірні.

Автор: Сергій Федорченко

— Час іде, війна триває, люди втомлюються. Ви втомились?

— Аж ніяк! Ми як допомагали, так і продовжуємо допомагати, і будемо це робити до перемоги. Доставляємо гуманітарні вантажі в дитяче відділення Первомайської лікарні, в амбулаторію. І це напряму дітям іде. Зараз дещо пауза виникла через організаційні процеси з філією школи «Торпедо». Я вже у Первомайську пару тижнів. Але ось пару днів тому привіз чергову партію дитячого харчування і засобів гігієни, завтра чи післязавтра знову до Миколаєва. Не зупиняємось. Працюємо. До перемоги!

Читайте також: Миколаївська футбольна школа відкриває філію у Первомайську. Вперед, «Торпедо»!