Журналістка Гард.City навіть не мріяла провести такий цікавий та насичений день у спортивному таборі волейболістів, що розташувався у Мигії, на острові Коваленків. Що побачила, почула та про враження від рафтингу Бузькими порогами — далі у статті.
О 8-й годині ранку Мигія зустріла добрячою спекою. Та вже через пару хвилин переправи надувним човном на острів відчула полегшення: огорнула легка прохолода від води та тінь від дерев, крони яких вгорі утворили суцільний намет. У цьому гарному й популярному серед туристів місці, де злилися в одну мелодію сотні пташиних переспівів, розташувався спортивний табір юних волейболістів з Первомайської дитячо-юнацької спортивної школи під керівництвом тренера-викладача Анатолія Петровича Торгаша.
Поки спортсмени снідали, поспілкувалася з тренером.
Розповідає Анатолій Торгаш
Анатолій Торгаш
Щоліта протягом трьох років ми з вихованцями приїжджаємо на острів на 10 днів завдяки приватному підприємцю, волейболісту Антону Васильовичу Опрі, який надає нам спонсорську допомогу.
Основна наша задача — це два результативних тренування у день, кожне тривалістю 2-2,5 години, для вдосконалення спортивної техніки і тактики. Тобто 5 годин на день діти працюють на волейбольному майданчику. Це дає змогу надолужити згаяне через карантин під час навчально-тренувального процесу.
Банька
У нас чотириразове харчування, діти вдосталь купаються, засмагають, оздоровлюються. Є душ, баня, ми два рази парилися у ній, настільні ігри, телевізор з інтернетом, могли спостерігати за чемпіонатом Європи з футболу. Щодня — заняття рафтингом під керівництвом досвідченого інструктора, вчителя фізкультури Мигійської школи Андрія Бабієнка, можливість погребти на байдарках. Проводимо змагання з дорослими любителями-волейболістами. Наші діти дають серйозні бої суперникам. В суботу відбудеться турнір з пляжного волейболу в Южноукраїнську, я повезу дві пари наших волейболістів, щоб пограли з дорослими, набули спортивного досвіду. Якщо програють — зроблять роботу над помилками, побачать, на чому потрібно зосередити увагу. Після таких серйозних змагань грати з однолітками вже буде не складно.
День у таборі
Після сніданку — пара дітей чергує, інші готують м’ячі і майданчик для тренування. Я тим часом п’ю каву і спостерігаю за спортсменами.
Під час двогодинного тренування жоден спортсмен не сів відпочити, не поскаржився, що важко. Брудні від піску й пилу (не допомагало навіть розприскування води), спітнілі й зморені вихованці йдуть переодягатися і готуватися до плавання.
Дикі й ручні
А я тим часом цікавлюся у тренера секретами суворої дисципліни і як вдається досягти розуміння з півслова, чіткого режиму дня, виконання обов’язків без «не хочу», «не буду», «а чого я повинен, а не він». На що Анатолій Петрович відповідає:
«У спортивному таборі повинен бути суворий режим і жорстка дисципліна. А як інакше? Кругом вода, дика природа і дотримання правил обов’язкове. Тому щодня проводимо інструктаж з техніки безпеки, для спортсмена дуже важливі такі якості, як самоорганізація і самодисципліна, завжди на цьому наголошую. Моя тренерська робота полягає не лише у тому, щоб підвищити клас і рівень підготовки спортсмена, а перш за все — виховати відповідальну людину, яка ніколи не стане на слизьку стежину, щоб була користь для нього і його родини. Батьки це знають і спокійні за своїх дітей. Можливо, сьогодні я для цих юнаків і дівчат суворий наставник, але завтра вони подякують за це. Тому що спортсмени через все життя проносять почуття колективізму, відповідальності, вміють правильно розраховувати свій час — щоб встигати навчатися, працювати, тренуватися і відпочивати, ставити перед собою глобальну мету, йти до неї і досягати. Їм буде легко жити, вони пристосовані до життя, до труднощів. І батькам із цими дітьми буде легко».
Після купання йдемо готуватися до рафтингу — одягаємо рятувальні жилети, шоломи. Я теж стала членом дружної команди — з такими спортсменами не страшно ні у вогонь, ні у воду. Дівчата заспокоюють, мовляв буде цікаво, головне — слухати інструктора. Перед тим, як сісти у човен, Андрій Бабієнко проводить з усіма інструктаж з техніки безпеки. І хоч діти чують його вдесяте, слухають уважно і виконують настанови чітко.
Попливли. Як новачок і слабка ланка, спочатку не завжди встигала перелаштуватися з команди «хід уперед» на «табань» або «сушим весла», тож заглядала на попереду сидячого волейболіста, та згодом не відставала від інших. А ще треба ж було роздивитися мальовничі краєвиди Південного Бугу. Вони дійсно фантастичні — каньйон устелений каміннями і скелями, унікальними рослинами, здіймаються угору мільйони голубих бабок, поміж очерету снують туди-сюди дикі качки з виводками. До речі, дикі качки живуть і на острові Коваленків, абсолютно не бояться людей, а діти їх підгодовують. Рівень води значно впав, та це не зіпсувало захоплюючої подорожі річковими порогами та купання у серці Бузького Гарду. Наша дружна команда спрацювала на 12 балів.
Повернувшись до табору, діти чекали на обідні пельмені, а я тим часом поговорила з Анною Даніловою та Олександром Полтораком. І ось що вони розповіли.
Анна, 14 років: «Мені найбільше подобається атмосфера, яка тут панує. Тренування, рафтинг, купання, стрибання з дерева, тарзанки, це і цікаво, і корисно. Ми не лише покращили спортивний рівень, а й гарно відпочили».
Олександр, 15 років, учень Кінецьпільської школи: «Я вже п’ять років відвідую секцію волейболу. Щоліта разом з нашою командою приїжджаю сюди. Рівень нашої підготовки постійно підвищується, десятиденне проживання у таборі формує особистість, виховує самостійність. Я не знаю, чи виберу спорт професією, мені подобається також інформатика, але він точно залишиться зі мною на все життя».
Адміністраторка Віолетта, теж волейболістка, розповіла, що головне для дітей, які відпочивають на острові, — ізолюватися від смартфонів та навчитися жити в умовах природного середовища: «Знаю по собі, що тренування в складних умовах спеки, піску спортсмени у підсвідомості легко перенесуть на волейбольний майданчик спортивної школи, і обов’язково демонструватимуть кращі результати».
Від тренера я дізналася, що попереду у волейболістів —– першість України з волейболу, гравці заявлені від Миколаївській області, тож роботи багато і почнеться вона вже з серпня.
Та пора було на маршрутку, яка везла до Первомайська мене і море моїх приємних вражень.
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
