Поштовхом до цього блогу став резонанс після іншого матеріалу, в якому вчергове порушена була проблема виживання Первомайської ДЮСШ. Зі славетною історією, із досягненнями попри все, але без достатьої підтримки і, отже, нормальних перспектив у сучасному світі. Тож своє бажання вкотре поспілкуватись на цю тему висловили тренери та керівництво ДЮСШ і минулого тижня журналіст завітав на розмову.
Направду, в спортшколі журналісти Гард.City бувають доволі часто. Адже нам небайдужий спорт, цікаво розповідати про досягнення місцевих юних спортсменів, нас мотивують їхні здобутки. І тому, аби мотивувати і їх, і тренерів, розповідаємо і будемо розповідати про їхні досягнення завжди. Але цього разу зустріч була чимось на кшталт круглого столу. Бо наш матеріал «Криза, яка може стати точкою росту: як первомайському спорту перейти до сталого розвитку», який вийшов тижнем раніше, спричинив дискусію. І це добре, коли суспільно важлива тема провокує дискусію, яка стає початком змін на краще.
Первомайська ДЮСШ друга в області: підсумки загальнокомандних змагань.Фото: архівне фото Гард.City
Тож ми пообіцяли вислухати керівництво і тренерів школи, їхні побоювання та переживання. Спробувати спроєктувати їхні сподівання на нинішні реалії. Хочеться сподіватись, що це вдалось. Наводимо найбільш важливі тези та міркування, якими ділились, навколо яких дискутували і полемізували цього дня.
«Місту потрібна спортивна школа!»
Цей факт ніколи і ніде ніхто й не заперечував. Утім, першим і важливим моментом, на якому наполягають тренери, є принципове розуміння поняття «спорт». Це не просто про фізичну активність, а про регулярні заняття з тренерами, спрямовані на досягнення найвищих результатів.
Тренер-викладач відділення футболу Іван Мілько з нагородою Української Асоціації футболуФото: архівне фото Первомайської ДЮСШ
Хоча при цьому ж тренери не заперечують, що біля потенційних призерів та чемпіонів у них на відділеннях займаються різні діти. Які просто виявили бажання спробувати себе і отримали таку можливість. Тож, в принципі, із рухом у бік масовості тут проблем немає. Аби було, як згадали, у колишні часи — на відділеннях працювали по кілька тренерів, то забезпечити і якісну підготовку до найвищих досягнень, і водночас високу залученість до занять можна без жодних труднощів.
Випускниця Первомайської ДЮСШ, майстер спорту України Руслана Кузікова, віце-чемпіонка України з важкої атлетикиФото: сторінка Станіслава Паламарчука у фейсбуці
Однак тренерів бракує. Бо фінансові умови в ДЮСШ не відповідають рівню, який мотивує молоду людину прийти сюди на роботу. Тож і працюють переважно пенсіонери, які скаржаться: спорт у класичному розумінні кинутий напризволяще. Так само бракує й інвентарю. І пального на виїзди. І добових на дітей. І нагородної атрибутики. Словом, бракує головного — грошей.
Волейбольна команда ВК «Гіпаніс» з тренером-викладачем Віктором Жуматієм, який отримав відзнаку Федерації волейболу України «Почесний тренер дитячого волейболу»
Тренери наполягали: державі слід повернутись обличчям до системи дитячо-юнацьких спортивних шкіл і забезпечувати фінансування закладів на необхідному рівні. І загалом, якщо систематизувати вимоги-потреби, які в ДЮСШ бачать ключовими у вирішенні проблеми виживання закладу, то їх кілька:
- стабільне фінансування з місцевого бюджету;
- доступність занять спортом для усіх верств, особливо найменш захищених;
- якісна взаємодія з профільними департаментами місцевого самоврядування, а краще навіть виокремлення спортивної галузі в окрему, бо наразі фактично ДЮСШ підпорядкована управлінню освіти, а профільний відділ спорту входить до управління культури;
- залучення сторонніх джерел фінансування (тут лунали численні приклади сусідніх і не дуже громад, які успішно підтримують спортивні школи, розбудовують інфраструктуру та досягають усіпіхів у змаганнях).
Заняття на відділенні настільного тенісуФото: сторінка Станіслава Паламарчука у фейсбуці
Уважно вислухавши усіх тренерів та адміністрацію ДЮСШ, зробив для себе такий висновок: у школі дуже бояться змін як таких, не вдаючись у подробиці, чи воно на краще, чи ні. Спротив змінам — це цілком нормально, бо це завжди про вихід із зони комфорту. А хто ж такого добровільно хотітиме?
От і хочуть, аби було «як колись, як раніше». Бо не відчувають достатньої підтримки від органів влади, але водночас не готові самі брати усі процеси в свої руки. Бо попри наявність прекрасної освіти та купи років досвіду й високої кваліфікації як тренери мають дуже загальне уявлення про менеджмент, операційну діяльність, пошук грантової та спонсорської підтримки, участь у донорських проєктах тощо. І це теж цілком закономірно, бо тренери вчились бути тренерами, а не менеджерами.
Бронзовий призер чемпіонату України Артем Токар разом із тренерами відділення велоспорту Первомайської ДЮСШ
Тож вочевидь саме операційна діяльність, менеджмент, юридичний та проєктний супровід — це і є те головне, чого бракує нині школі для розвитку. І ось тут і потрібно допомогти закладу.
Аби не складалось враження, що зібрались поговорити про «здійснення діяльності», резюмую проблеми та виклики, з якими врешті доведеться впоратись.
Вхід до стадіону імені Леоніда Кривицького, поруч із яким розташована і Первомайська ДЮСШ імені Віктора ТофанаФото: архівне фото Гард.Сity
Проблеми та «стоп-фактори»:
- Брак кадрів та інструментів для їх залучення.
- Брак коштів на розвиток та щоденну діяльність.
- Складна система підпорядкування закладу: ДЮСШ фактично підпорядкована управлінню освіти, тоді як профільний відділ спорту відноситься до іншого управління (культури).
- Страх щось змінювати та резистентність реформам через недовіру до державних інституцій.
- Відсутність у штаті або й поза ним, але поруч, людей із прогресивною візією, навичками проєктного менеджменту та фандрейзингу (простіше – залучення коштів ззовні).
Переваги та сильні сторони:
- Досвідчені тренери, які попри всі демотивуючі фактори, не втрачають бажання працювати і мають вогонь в очах та жагу до перемог.
- Кваліфікація кадрів, яка дозволяє вибудувати струнку та ефективну систему, орієнтовану на високі спортивні результати.
- Готова спортивна матеріальна база, яку вдалося зберегти і лишається тільки підтримувати та розбудовувати.
- Усвідомлення, що нинішній стан речей ні до чого доброго не приведе і щось змінювати таки треба.
- Відкритість до взаємодії з тими, хто здатен допомогти організаційно та матеріально.
Тренер-викладач відділення боксу Юрій Нерубальщук з вихованцями, призерами та переможцями змаганьФото: архівне фото Гард.City
Знову від тренерів пролунали ще кілька прикладів закладів та громад, де саме перераховані вище аспекти і стали запорукою успіху. Адже по суті не має значення, у якій формі та під якою назвою працюватиме заклад, якщо він працюватиме. І якщо діти матимуть змогу займатись у затишних залах, а тренери не муситимуть шукати гроші на солярку чи м'ячі і друкувати нагороди у знайомих власним коштом.
