Вони розквітають лише на кілька днів. Та цього достатньо, щоб згадати: за кожною пелюсткою стоїть чиясь історія. Цієї весни сакури у Первомайську знову зацвіли — і разом із ними повернулися спогади про тих, хто колись посадив ці дерева власноруч.
Цього року я чекала на цей момент із особливим нетерпінням. Майже щодня приходила до центру міста, щоб перевірити: чи не почалося це весняне диво? І ось — нарешті. Сакури розквітли. Разом із цим визріла й ідея — розповісти про людей, які залишили по собі цю красиву історію.
Історія сакур у Первомайську
У Японії кажуть, що сакура цвіте настільки недовго, що її краса встигає лише майнути перед очима. І саме в цій швидкоплинності — її сенс: усе справжнє триває мить, але ця мить залишається найдовше. Є навіть традиція ханамі — коли люди зупиняються, щоб просто дивитися, ніби намагаючись затримати час. У Первомайську визріла своя історія сакур. І вона передусім про людей.
Це історія спортсменів-каратистів, які після поїздки на чемпіонат світу до Японії у 2017 році вирішили висадити ці дерева як подяку місту за підтримку.
Сьогодні у місті є кілька локацій, де можна побачити сакуру. Найбільша алея — у центральному парку, де висаджено понад два десятки саджанців. Частина з них не прижилася, але більшість росте й щороку радує цвітом. Окремі дерева можна побачити в центрі міста, на подвір’ї одного із місцевих коледжів, біля додзьо, на подвір’ях шкіл, де навчалися спортсмени-каратисти. Всього півсотні деревцят. До речі, свою традицію первомайські каратисти перенесли й на Миколаїв. Про це уже не один раз писали журналісти нашого видання. Сьогодні більше про сенс і про людей.
«Ми розуміли, що робимо щось важливе, але не думали, що це стане традицією»
Тож історія цих красивих східних дерев у Первомайську почалася вісім років тому. Тоді це не виглядало, як стала традиція. Швидше, як простий прояв доброї волі. Після поїздки до Японії спортсмени вирішили привезти додому не сувеніри, а справжнісінький сенс.
Ініціатором висадки став тренер та очільник Первомайської федерації кіокушин карате Юрій Галімон. До акції долучилися спортсмени, їхні батьки, представники громади.
Першість Світу з кіокусін 2018. Анна Кульчицька, Артур Солтасюк, Дар'я Кошелюк та Анастасія Давиденко з тренером Юрієм ГалімономФото: Первомайська федерація кіокушин карате
Серед тих, хто садив сакури, — Артур Солтасюк та Дарія Кошелюк, чемпіони України, міжнародних турнірів, чемпіонатів Європи. Артур також був учасником чемпіонату світу 2017 року в Токіо.
— Це була не просто поїздка на чемпіонат світу — вона залишила глибокий слід. Токіо вразив не лише рівнем змагань, а й культурою, ставленням до традицій. Особливо — цвітіння сакури. У цьому була філософія: цінність моменту, життя тут і зараз, — пригадує Артур Солтасюк. — Ми хотіли зберегти це відчуття. Коли висаджували дерева, то розуміли, що робимо щось важливе, але не думали, що це стане традицією. Сьогодні дуже цінно бачити, як ця традиція продовжується, як люди повертаються до неї з року в рік. Це означає, що тоді були на правильному шляху. І, можливо, через десять років наші сакури справді стануть однією з візитівок міста. І особливо приємно усвідомлювати, що я був серед тих, хто посадив перший саджанець.
«Я тоді просто вірила, що це не дарма»
У 2017 році Дарії Кошелюк (нині Швець) було 15-16 років. Тоді вона ще не думала про символи — просто відчувала, що робить щось важливе.
— Я вірила, що колись буду гуляти містом і бачити дерево, яке посадила своїми руками, — згадує вона. — І той день, 9 травня, залишився у моїй пам’яті теплим і живим. Тоді було багато людей, спільна справа і відчуття єдності. Ми розуміли, що це не лише для нас, а й для міста. Звісно, що й були переживання, чи приживуться ці дерева, але сьогодні вони цвітуть — і це дуже надихає. Для мене це не просто про красу, це про цінність моменту. Знаєте, тоді це було щось емоційне, а зараз — це частина міста і частина мого життя. Коли проходжу повз, то з гордістю думаю про це.
— Спорт формує характер, вчить тримати удар — і фізично, і морально. І це допомагає в житті значно більше, ніж здається. Дякую нашому тренеру за підтримку, віру в нас і ті цінності, які він допоміг нам сформувати, — каже Дарія.
Це частина і мого життя
Фото: Наталія Клименко
Як тут не згадати й про власну причетність до цієї красивої історії. Колись я теж брала участь у висадці сакур — і не в одному, а одразу в двох місцях. Тоді це здавалося просто доброю справою на один день, навіть не підозрюючи, що вона матиме продовження у роках. Тепер, коли дивлюся на ці квітучі дерева, ніби повертаюся в той самий момент і розумію: це й частинка мого власного життя, яка оживає разом із цвітінням сакури. Можливо, саме тому я так чекала на це весняне диво.
