Моторошне й бентежне, товариство, і мною раніше обіцяне, це не завжди про трилери й сироти шкірою. Зрештою, що може стривожити людину з її підсвідомим і рефлекторним бажанням жити, більше, аніж думка про власну смерть? Як виявилося, це може бути думка про власне безсмертя.
Жузе Сарамаґу «Смерть бере відпустку»
…в кожного з вас власна смерть, від самого народження несена з собою в якесь потаємне місце, вона належить тобі, ти їй.
В одній неназваній і невеличкій країні, населенням всього у десять мільйонів душ, першого січня невідомого нам року перестали помирати люди. Немовлята і довгожителі, безнадійно хворі й самогубці, оптимісти й песимісти, глибоко віруючі та атеїсти — усі десять мільйонів вхопилися за це життя, їхні серця продовжили битися, в їхні мізки так само надходив кисень, одним словом: всі вони лишалися існувати в цьому світі, попри діагнози, травми й попри всі «але».
Нескінченне функціонування організму, йменоване «безсмертям», часто оспівується в мистецтві. Але що, коли йдеться не про завмирання у віці? Ви ставатимете старші, здатність рухатися покине вас разом із здоровим глуздом, і ця трагедія з особистісного, певним чином — егоїстичного рівня, виходить на рівень державний (хоча від того не менш егоїстичний): що робити лікарням, старечим притулкам, страховим компаніям та ритуальним агентствам? Що збрехати церкві: про диво й благодать, кару Божу чи, може, про випробування віри? Слід виявити розуміння до тих, хто, керуючись милосердям, зміг відшукати вихід із ситуації, чи засуджувати останніх, бо вирішення питання прирівнюється до вбивства? Багатошаровий, неоднозначний та неочевидний погляд на речі, про які ми нечасто замислюємося, а все ж варто було б.
Не тільки темою, з якою автор заграє, над якою він сміється й насміхається, але й манерою: величезні речення, неоформлені діалоги, невичерпне джерельце архаїзмів на доволі невелику кількість сторінок. Це не відпочинкова література (хоча й із великою часткою іронії й гумору), але це книга, яка змусить вас замислитися над власною смертністю, над класичним «а як би я вчинив/вчинила на місці персонажа?» Не повірите, але ви зможете поспівчувати навіть самій смерті, бо ж, здавалося, залізобетонне правило про скінченність людського життя теж має свої винятки… Що робити цій самовпевненій пані з косою, коли один талановитий віолончеліст відмовиться помирати?
Але про це, товариство, обов’язково прочитайте та дізнайтеся самі. Щиро рекомендую від всього мого смертного серця!
