Що я хочу побажати Місту на його День народження? Перш за все, отримати файне нове ім'я. Таке, яке пасуватиме цьому давньому і гарному Місту серед степу, над синіми водами річок. А ще, щирої любові жителів цього Міста: щоби кожен прагнув зробити і робив щось для його майбутнього.
Я народилася і перші 20 років прожила у Столиці, та це Місто стало моїм. І тут я живу вже понад 20 років. Спочатку мене зачарували ці тихі вулички, квітники, які буяють до холодів. А трохи згодом, як це буває, перше захоплення минуло, і місто стало здаватися нудним. Після гамірних проспектів, величних бібліотек, численних театрів і музеїв столиці здавалося, що й піти нема куди, хіба що на ринок чи в АТБ. Хоча, АТБ ще тоді не було:) Або раз на рік поїхати на природу, в Грушівку.
Усе змінилося, коли один з моїх друзів показав мені ці краї іншими. Старий парк виявився повним таємниць, вулиці Міста стали загадковим лабіринтом, котрий за кожним поворотом готує для тебе щось незвичайне. З'ясувалося, що до Грушівки і Мигії рукою сягнути, якщо ти на ровері, що серед теплих гранітних каменів ховаються давні легенди козацького краю, а на берегах річок серед дерев і чагарників причаїлися старі млини. Я точно пам'ятаю, коли мені стало ЦІКАВО. Це був червневий вечір далекого вже 2018 року, ми їхали уздовж берега з Мигії до міста. Навіщось зупинилися, і в темряві, при світлі ліхтарика: друг-велосипедист попрямував кудись у бік шуму води, загадково сказавши: «Ти маєш побачити ще й це». Саме тоді я побачила млин Скаржинських. Із того часу мене цікавить тема краєзнавства, минувщини Міста і території довкола нього, історія старих будівель, вулиць і парків. Тому я бачу не тільки те, що тут є зараз, але й трошки те, що було. І ще зовсім трошки можу уявити те, що буде, якщо ми усі разом постараємося для нашого Міста.
От хоча б порівняти, що тут з'явилося і змінилося за час, доки я тут і спостерігаю за змінами. Так, стало більше автівок і часом затори (як у Києві!) Хтось почне кепкувати, що з'явилися нові ями на дорогах. Можливо: вони з'являються щовесни, хоча щороку їх латають. Проте подивіться пильно. У місті з'явилися нові заклади: кав'ярні зі смачною кавою, пекарні з апетитною випічкою, кінотеатр, басейн, бібліотека (маю на увазі філію на Фрегаті, там повно класних книжок). З'явилися файні локації на фрегатівському озері, у міських парках, на пляжі, у музейному дворику. Тепер у нашому Місті проходить щорічний Фестиваль Вінграновського. Це круто! Озирніться назад і ви теж побачите ці зміни. А тепер подивіться вперед і уявіть: яким ви хочете бачити Місто? І не чекайте, доки хтось прийде і щось зробить для того. Починайте робити.
Візьміть з вулиці безпритульну тварину. Посадіть біля дому квіти чи дерево. Киньте обгортку не на землю, а в смітник. Від цих простих дій Місто стає кращим.
Деякі жителі бачать своє місто нецікавим, пласким. Але як починаєш цікавитися його історією, воно стає об'ємним, набуває глибини.
Ти бачиш цю глибину в минувшині і магічним чином водночас починаєш бачити, яким це Місто буде — має бути — в майбутньому.
Цікавість дає тобі крила. Ти піднімаєшся над Містом, як птах, і водночас дивишся в глибину і і далечінь. У глибину його рік і в далечінь степів понад ними.
І бачиш багато-багато.
Не тільки ями на дорогах, безпритульних тварин і стихійні смітники. А ще й фортецю Орлик, млини Гана, поезію Вінграновського, мости і парки, неймовірні краєвиди, туристичні принади і маршрути. Усе те, чим ми можемо пишатися. Усе те, що ми можемо зробити для нашого Міста нині, щоб пишатися в майбутньому. Щоб воно стало таким,як бачиться з тієї височини: ще кращим, із новим файним ім'ям, таким, в якому хочеться жити.
