Неспокійне й лихе море, або умиротворене полум’я, що зігріває долоні, — ми різні, мінливі, і тим прекрасні. Проблеми починаються в той момент, коли ми мусимо обрати щось одне: нестримний тайфун чи повільно тліюче вугілля. Або ж маємо вибрати когось, але це вже зовсім паскудно, товариство. Еллі вам розповість чому.
Про вибір та про стихію: «Паперовий палац», Міранда Ковлі Геллер
Еллі за п’ятдесят. І, знаєте, має чудове життя: хорошу роботу, чоловіка, трьох дітей — вона їх любить і, ніби як, береже. Принаймні, як і більшість матерів, вона хоче уберегти родину від усього поганого, але ж не може (маленьке, але важливе нагадування: люди не всесильні, нагадування завершено, дякую за увагу!).
З Еллі Бішоп траплялися погані речі. Та й сама жінка не завжди чинила правильно чи справедливо щодо інших (зараз буде ще одне нагадування: ніхто не святий, ще раз спасибі!). Тож, вона точно знає, що інколи захистити своїх близьких від бід та нещасть —то задача неможлива, і все ж вона старається.
Цього літа Елеонор приїхала з усією родиною в Паперовий палац — сімейне обійстя біля озера, яке збудував ще її дідусь. Вечеря з дітьми, матір’ю та друзями, через яке життя головної героїні перевернулося догори дриґом, починалася цілком спокійно. Врівноважено. Вино, груші й морозиво на десерт, платівки та старенький програвач, один і той самий вірш, який читають саме в цей день десятки років поспіль (чому б це?).
А потім Елла зрадила чоловіку зі своїм кращим другом на задньому подвір’ї — і цілісіньку добу (для нас, звичайних читачів, це розтягнулося на чотириста сторінок) намагатиметься зрозуміти, як опинилася у цій точці та куди їй рухатися далі. Зрештою, обрати стабільність та повний штиль чи невідомість та шторм? Елла має згадати, що сталося з нею багато років тому, і знову пережити, а ми просто мусимо бути поруч та сподіватися, що вона ні про що не жалкуватиме: ані про те, що скоїла, ані про те, що скоїть. Навіть якщо героїня вам не дуже й подобається, а буває й таке, дайте їй шанс.
Ця історія — океанічні хвилі. Та сама річ, яка не несе жодної матеріальної цінності, але яку ми бережемо роками подалі від чужих (і деяких рідних) очей. Це таємниці, які ми носимо в серці, і сльози, які роками залишаються невиплаканими десь у горлі. Неприємні мишачі гнізда. Хиткі стіни. Розчарування та страхи. Ця книга — про людські бажання і невизначеність.
Зрештою, ця розповідь — нагадування, що все ж ви самі можете бути штормом, і ви можете бути штилем. Тож дозволю собі ще одне нагадування: залишайтеся собою і слухайте себе, от і все.
