Люди та музей: пишемо сучасну історію краю

Наталія Клименко Журналістка-медіаторка

23 грудня 2023 08:06

Не втомлюся говорити, що в житті, як на довгій ниві. Ніколи не знаєш, де з ким зустрінешся і що на тебе очікує. Єдине уже можу стверджувати, що нічого випадкового в цьому житті не буває. Все якось взаємопов’язано та має свою історію.

Про творчих людей та про місце, яке дає силу

Днями в краєзнавчому музеї перетнулася зі своєю колишньою ученицею. Тепер вона Олена Стоян. Звісно, що вона сама нагадала мені про цей факт і ми трішки згадали мої перші кроки в учительство. Та мова не про це. Мова зараз про творчість людей та про місце, яке дає силу і надихає на творчість. Говорю я про наш краєзнавчий музей, який уже давно став осередком зустрічі творчих особистостей. І хтось там із читачів нещодавно закидав, що музей не займається краєзнавчою роботою. Так от скажу: люди, які приходять сюди і приносять свою творчість — це і є частина краєзнавства. Бо хто, як не люди, творять історію рідного краю.

Олена Стоян, Первомайськ Ххто, як не люди, творять історію рідного краю?Автор: Наталія Клименко

Тепер про Олену Стоян. Вона побачила оголошення про різдвяний ярмарок, який проводиться у музеї. Вирішила принести і свої роботи. Це її авторські дитячі іграшки.

— Захопилася, — розповідає Олена, — цим мистецтвом кілька років тому. Сподобалося. Спочатку для себе шила, потім для друзів. А тепер і на загал. Сьогоднішні роботи — це різдвяні іграшки та плетені вінки. Намагаюся, щоб вони були гарними і подобалися дітям. Знаєте, як приємно, коли діти радіють і їхні очі світяться від задоволення. Тож це захоплення більше для радості, бо ж на іграшках я нічого не заробляю: скільки вклала — за стільки й продала. А зараз, на Різдво, хочу, щоб і мої роботи тут побували. Може, комусь і сподобаються.

Частину коштів, виручену за іграшки, Олена направляє на ЗСУ. Каже, що нічого важливішого сьогодні не має. Треба гуртуватися задля спільної Перемоги. А ще зачепили тему мову. Олена велика прихильниця української і намагається популяризувати її як серед своїх знайомих, так і серед малознайомих людей. Я сказала Оленці, що напишу про нашу зустріч. Вона засоромилася, але категорично не відмовилася. Тож вирішила: розкажу про невипадкові випадковості. Все в цьому світі має свій початок і завершення. А зустріч мені душу зігріла. Подумалося: колись посаджені зерна тепер дали сходи.

Читайте також: Дорожні замітки журналістки: про невипадкові випадковості