Сьогодні зранку опинилася на Богополі. Біля АТБ спиняю маршрутку 101. Водій зупиняє автівку і каже: «Якщо вам в центр, то сідайте. А загалом треба вказувати напрямок рукою: якщо в центр — то правою, якщо на Фрегат — то лівою». Дякую за інформацію і кажу: «Буду знати тепер, бо ж громадським транспортом не так часто користуюся». Розговорилися. Водій виявився військовим-добровольцем. Нині за сімейними обставинами та після поранення знаходиться вдома. Влаштувався на роботу водієм маршрутки. Трьох дітей потрібно ж годувати. Запитую: «А чи отримуєте щось, як УБД»? «Поки ні, — відповідає, — ще досі оформлююся». «Чому так?» —дивуюся. Ніяково усміхається. Відповіді немає.
Від таких ситуацій рве душу
Як то так? Людина, яка нас захищала від початку повномасштабного вторгнення на Куп’янсько-Лиманському та Донецькому напрямках і досі не отримала статус учасника бойових дій?
Прикро так, ніяково, навіть не знаєш, як людину підбадьорити. Бо ж зрозуміло, що заробіток тут не вельми.
Водій чемний, українською розмовляє, «Дякую», — усім пасажирам за розуміння каже. І так у нього все гарно виходить. Каже, що українською хлопці на фронті навчили. Волинська бригада — вона така! Питаю, чи з хлопцями своїми спілкується? «З тими, хто залишився в живих... А їх не так багато», — сумно відповідає чоловік.
Мені час виходити. Кажу, що напишу про це. Водій навздогін: «Тільки ж нічого поганого». А мені аж душу розірвало. Та нам кланятися потрібно таким бійцям за Батьківщину, за позицію і за мужність!
Низький тобі уклін, воїне. Здоров'я тобі і дочекатися, коли твій подвиг оцінять по заслугам. Іду і думаю: та коли ж цей бюрократизм зникне? Коли врешті людей будуть оцінювати за їхніми вчинками?
- Підписуйтесь на нас у Telegram: канал Гард.City або Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook.
- А ще ми є у Instagram.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
