Життя сьогодні — це суцільний вир подій, які можуть змінюватися щогодини та щохвилини. Начебто і в планах немає, а воно візьме й підкине: то приємності, то неприємності, але в будь-якому випадку — це дія. Журналістське життя — це все, що навколо тебе: події, ситуації, зустрічі, розмови, плани, комунікації, робота, та що там говорити — це цілий всесвіт зі своїм ритмом і непередбачуваністю. Зустріч із квіткаркою Іриною Заторською якраз із серії випадковостей. Просто їхали, просто побачили, просто познайомилися.
Ми поверталися із подружкою з сумної події: проводжали в останню путь сина іншої подруги. У нас з роками напрацювалося негласне правило: коли дуже важко, ми не впадаємо у відчай, не голосимо і не рвемо на собі волосся. Ми просто разом. І це надважливо. Але це прелюдія, без якої б не було основного моменту. Дорогою звернули увагу на великий магазинний квітник. «О, щось новеньке! — вигукнула я. — Треба заїхати!» «Звісно», — підтримала подружка. І ось ми тут.
Перед нами велика площа квітів в горщиках. Очі застрибали, як сонячні зайчики: і там гарно, і ту квітку хочеться. І все таке різнокольорове, ніжне: справжній весняний рай. Поки ми розглядали квітник, до нас підійшла господиня і запропонувала допомогти вибрати. Розговорилися.
Ірина Завадська: «Це щось на кшталт квіткотерапії»
Господиню звати Ірина. Запитую, як давно займаються такою красою. Каже, років три, не більше. «А що, під час війни квіти актуальні?» – «Звісно, — посміхається Ірина. — Не просто актуальні: вони ще й допомагають долати стресові ситуації. Це щось на кшталт квіткотерапії. До нас постійно заїздять люди, причому дуже багато переселенців. Для них це справжній рай і можливість відволіктися від тих жахливих подій, які їм довелося пережити. Якось заїздили до нас люди із Снігурівки. Вірите, вони ледь не плакали, бо там, де вони побували, все розтрощене і ні про які квіти мови й не могло бути. А тут, від цієї краси, у них відразу змінився настрій і бажання жити повернулося. То ми підібрали все, що їм було до душі. Звісно, що знижки для них, а по-іншому бути й не може».
— А ви, до речі, як долали стрес від воєнних подій?
— Ми почали волонтерити і це давало нам сили продовжувати жити і вірити в Перемогу.
— Бажання покинути країну не виникало?
— Ні, у мене особисто ні, рідні мої наполягали, щоб я з дитиною поїхала, але я стояла на своєму. Кому ми там потрібні, за кордоном? Тут ми на своїй землі, ми вдома, і хто, як не ми, має відновлювати Україну та працювати на рідній землі?
— А як давно ви зайнялися квітами?
— Не так давно, десь років три тому.
— Під час повномасштабного вторгнення не виникало думки, що з квітами буде важко?
— Звісно, що думки були різні, та й у перше літо, на початку, так і було — не до квітів. А потім зрозуміли, що квіти — це терапія, це лікування душі. Я сама порпаюся біля них і отримую задоволення. Син дванадцятирічний мені допомагає, мама. Ось так родиною і працюємо. Зараз по-іншому не можна.
— А ви самі вирощуєте чи замовляєте квіти?
— Переважно квітка надходить під замовлення, але гвоздики, для прикладу, мама вирощує. Квіти — це любов, це натхнення і ними потрібно опікуватися. Ось клумба, яку ми власноруч зробили, і ще плануємо прикрасити територію. Це ж гарно, процес відволікає від сумних думок. Ми доволі часто зустрічаємо у нас переселенців, вони приїздять, купують, кажуть, що це їх рятує від важких думок. Одна жіночка розповідала, що зовсім покинула роботу і лише квітами займається. Так їй легше переживати розлуку з рідними, які зараз боронять Україну. Інші просто спиняються, аби сфотографуватися. І це теж один із видів релаксації. Та і взагалі займатися квітками — це суцільне задоволення, хоча й не дуже просте.
— Так для переселенців маєте якісь знижки?
— Звісно, коли чуємо, звідки, хочеться людину обійняти, огорнути своєю увагою, тому допомагаємо, як можемо. А вони з вдячністю повертаються знов і знов. І нам на душі приємно, і відчуваємо свій внесок у вирішення питань адаптації переселенців. Це щоб вони себе не відчували тут самотніми. Квіти — справжні ліки. Їхня краса, аромат роблять свою справу. Та і самі люди розповідають, що їм приємно посадити квітку, а потім спостерігати, як вона набирає своєї краси.
— Ви продовжуєте волонтерити?
— Так, за можливості. Наразі збираюся на Берізки. Мені надійшла гуманітарка, то я зараз ще закуплю канцтовари і поїду до дітей.
Поки розмовляли, я теж собі придивилася рослини на квітник. І таке відчуття вдячності охопило! І уже з гарним настроєм покидали територію і вкотре подумала: от не буває випадковостей. Все в цьому світі взаємопов’язане, і наша зустріч, як закономірність: після темної смуги надходить світла.
Рекомендую вам заїхати до Ірини Завадської. Її магазинчик — як їхати в сторону Кінецьполю. Там відразу видно квіткову красу. Тож створюйте собі настрій, дозволяйте радіти життю. І наближайте Перемогу. Вона обов’язково буде!
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
