Трапився днями на очі прикол. Суть в тому, що всі наші біди нині через те, що 10 років тому не розіслав 10 друзям тупий лист «на щастя». Отой, що їх тонни гуляли колись по ВК, тоді по ОК, нині цей маразмік переліз у вайбер і інколи ще сочиться на свята. «Перешли це 10 людям і буде тобі щастя!» Чесно, іноді здається, шо ми хіба в тому й завинили, бо все решта, як би що не старались і робили — все нанівець.

Правда ж, є таке відчуття?

Але насправді, при всіх бідах, які нас спіткали цьогоріч, скаржитись на життя певно не з руки. Так, стало куди складніше і некомфортніше, ніж колись взагалі могло би бути. Але вже судячи з того, що ці слова пише моя рука, а не кіборг-аватар, я вижив.

Це перше і головне, чим тішуся у цьому році. Від повної дезорієнтації наприкінці зими, до завзятості навесні, бадьорості влітку, незламності восени і виснаженості взимку. Настільки, що тиждень тому організм сказав «фатіт» і увімкнув опцію «наї..нутись». А відтак, в цілій родині лазарет, в голові пустота, а написання цього тексту розтягнулось на рекордні 5 днів.

Проте тримає на плаву, і попри режим «на..нутись» нехило бадьорить абсолютно неймовірне і неземне почуття гордості. Гордості жити в цій країні, гордості бути частиною боротьби цієї країни, гордість і відповідальність виховувати дітей саме зараз. Бо коли вони втрьох з племінницею у кафешці співали «Ой у лузі червона калина», то в усіх дорослих поряд відняло мову.

Гордість і честь бути оточеним найкращими у світі колегами. Ні, нас не налякають обстріли, блекаути чи перебої зі зв'язком. Ми все одно будемо ефективні і, зціпивши зуби, будемо робити своє.

Гордість і любов мати найкращих у світі друзів. Здається, ми цінували одне одного і так, але цей рік поміг ще краще то відчувати і ще більше одне одного любити, відчувати і цінувати.

Власне, мої головні досягнення року постарався вмістити на одне фото. Сподіваюсь, Стефа, коли виросте, не ображатиметься. Отже, на шиї в доньки — медалі фінішера благодійних забігів ЗРВ ЗСУ RUN, в яких брав участь незалежно від погоди та стану здоров'я. А в руках у доньки — моє вистраждане водійське посвідчення.

Володимир ГалузінськийМої головні досягнення року постарався вмістити на одне фотоАвтор: Володимир Галузінський

Цьогоріч кожен українець дістав з-за пазухи свою суперсилу. І сукупно всі ці суперсили поєднались у величезну незбагненну Суперсилу, завдяки якій ми переможемо.

Читайте також: «Ми думали, що були готові. Думали»: як журналіст зустрів війну і що робить зараз
Читайте також: Володимир Галузінський: Тепер знає кожна собака. Із журналістики — в нічні охоронці
Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися