«Я роблю недостатньо… Я стараюсь замало… Не донейтив на армію вже тиждень…», —останні 4 місяці такі думки властиві більшій кількості українців. І це на загал добрий знак. Це ознака того, що ми маємо спільну мету і всі разом маленькими кроками до неї йдемо. Ми всі трошки волонтери. Для себе самих, для свого «завтра».
Є в мене друг. Назвати його не можу, бо він в числі тих, хто робить зараз найскладніше. Достатньо ж непрозоро пояснив? І от товариш мого друга має знайомих, родичі яких за кордоном. Складний, здавалося б, ланцюг взаємодії. Але то в мирний час. А у воєнний все просто. Родичі стали шукати через знайомих і знайшли товариша, то через мого друга вийшов на мене, і закрутилось. А все тому, що українці і за кордоном продовжують бути українцями і роблять все, що в їхніх силах, аби допомогти нам тут.
От, власне, таким чином я і познайомився з українцями в Італії
Причому українцями, які собі за мету мали допомогти саме південним регіонам України, зокрема, Миколаївщині.
«В мене є тут трошки речей, дорослі й дитячі, які я по людях зібрала, хто небайдужий, зносили. То тепер маю відправити, там 25 ящиків», — сказала мені Тетяна, яка мешкає в місті з мелодійною назвою Кассіно.
«Скільки? Оце так трошки!» — подумав собі і одразу намагався зрозуміти, куди й через кого і як то все розповсюдити.
Волонтер-бо з мене так собі, хіба донейтив, як всі, скільки міг і на тому все. Ну і про специфіку цієї діяльності здогадувався, але що там аж так багато тонкощів — не думав.
Отже, куди передати? Друзі, близькі до одного з найбільших фондів у місті, сказали, що цим напрямком не займаються. Тих, хто займається, не знав уже я. На щастя, довго шукати не довелось, бо ж згадав, як зовсім нещодавно розвантажував гуманітарні вантажі, а потім ще й трошки навіть їх охороняв. Туди вирішив і спрямувати речі від італійської діаспори. Бо в доброчесності цих людей у мене ні найменшого сумніву. А з гуманітаркою, як ми вже знаємо, все ґрунтується виключно на довірі.
У церкві християн віри євангельської на мою пропозицію радо погодились. І перший же вантаж — оті «трошки» 25 ящиків, що важили чи не пів тонни, роздали буквально за кільканадцять днів. Частково вантаж разом із продуктовими наборами, сформованими громадою церкви, поїхав під Миколаїв, до сіл, де непоодинокими були випадки, коли родини залишились буквально без нічого після чергового бомбардування. Частково речі роздали у Первомайську, бо кількість вимушених переселенців у місті зростає, а отже, речі теж не зайві.
Днями зустрів черговий вантаж, цього разу ще «трошки» більше, ніж попередній
Певен, і цього разу все стане в нагоді. А тим часом на відправку вже чекає наступна партія. Безумовно, це не «народні Байрактари» і не амуніція. Але це знак того, що ми маємо одну спільну мету. І всі разом, маленькими кроками до неї йдемо. І в тому, що цієї мети ми досягнемо, в мене теж немає ні найменшого сумніву.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
