Первомайська школа кіокушин карате відома не лише на рівні держави. З її лав вийшло чимало переможців міжнародних турнірів та навіть чемпіонату світу. Щороку школа бере участь у змаганнях. Збиралися їхати і цьогоріч. Та не судилося. Як плани первомайських каратистів поламала пандемія та чому домашні тренування такі важкі для дітей, розповідає засновник і незмінний тренер школи Юрій Галімон.
Юрій Галімон
народився 22 серпня 1981 року. Має вищу юридичну освіту. Одружений, має доньку. Стаж у карате 23 роки. З 2002-го є тренером, а зараз – тренер-викладач вищої категорії.
У 2005 році заснував Первомайську міську громадську організацію «Первомайська міська Федерація Кіокушин карате». У школі Юрія зараз тренується 87 каратистів.
З 2016 по 2020 роки визнаний кращим тренером з кіокушин карате Федерації кіокушин карате Миколаївської області за результатами виступів учнів на чемпіонатах Європи та світу.
На запитання, чому саме карате, відповідаю часто, бо багато хто дивується, мовляв, як так? Чому, маючи вищу юридичну освіту, 10 років державної служби, зокрема на керівних посадах, пройшовши шлях від простого спеціаліста до начальника міськрайонного управління юстиції, жодного дня не полишав заняття з карате, і врешті повністю пішов у спорт. Можливо, тому що для мене карате – це більш зрозуміло, чесно та відкрито, більш справедливо.
У карате, якщо людина докладає максимум зусиль, то буде результат. У житті – по-іншому. Можуть домовитися, вирішити, обскакати, обкрутити, як то кажуть, «порішати». У спорті, особливо любительському, ставки не такі високі, щоб перевести питання у грошову площину, щоб можна було якось домовлятися. Є два спортсмени, два тренери, і перемагає навіть не той, хто сильніший, а той, хто зміг себе примусити стати сильнішим. Бо на татамі ми бачимо уже результат боротьби над собою: хто більше тренувався у залі, хто більше пробіг, віджався, якщо сказати простими словами.
Карантин поламав підготовку та методику організації роботи. Ми завжди ставимося до роботи серйозно, у листопаді-грудні будуємо план заходів на наступний рік. У нас уже був визначений склад збірної команди для участі в чемпіонатах області й України.
Планували готуватися до участі у чемпіонаті Європи, що мав проходити у березні у Польщі. Чемпіонат світу має відбутися у грудні в Болгарії. Це дуже важливо для нас, бо кожен спортсмен (а у нас займається багато дітей, підлітків) постійно перебуває у стані самовдосконалення. Дитина до нас приходить у 7 років та залишається з нами, аж поки не вирішить, як будувати своє подальше життя та із чим пов'язати свою долю після закінчення школи. Тому склад збірної постійно оновлюється, а робота із дітьми не припиняється.
Карантин дуже вплинув на нас, адже ми на два місяці випали із тренувального процесу. Хоча, чого кривити душею, просили нас, мовляв, давайте якось тихенько продовжувати тренування, але я відповів категорично: «Ні». Ми жодного разу не збиралися, за винятком організованого челенджу, коли знімали відео із своїми тренуваннями та викладали хоча б раз у 3-7 днів, аби тримати форму.
Ми чесно дочекалися офіційного послаблення. Вийшли, коли дозволили займатися спортом. Зараз нам сприяє погода. У приміщенні ставимо санітайзери. На щастя, можна проводити тренування із постійним провітрюванням. Батьків до зали не пускаємо взагалі, контролюємо температуру тіла дітей. Нам допомогли батьки придбати безконтактні термометри. Бо самі розумієте, дотримуватися масочного режиму занадто складно у таких умовах. Не знаю, що буде восени, тому навіть не хочу загадувати.
Зараз плануємо поїздку на змагання, звісно, із дотриманням санітарних вимог. Дехто із батьків вважає і тренування, і змагання зайвим ризиком, тож взагалі просто не приводять дітей. Таких до 20% від загальної кількості. Всі інші повернулися до активних тренувань.
У питанні домашніх тренувань все залежить насамперед від батьків. Контингент у нас дитячий, підлітків – 20-30, не більше. Тож якщо батьки контролювали процес та мотивували до заняття, все було більш-менш нормально. Але таких було не більше половини. А хтось взагалі поїхав до родичів, до бабусь, і там уже розслабилися на повну. При цьому зазначу, що дівчата більш відповідальні за хлопців.
Якщо зараз ми зможемо працювати, наші каратисти відновлять фізичну форму протягом місяця наполегливих тренувань. Взагалі уже за два тижні бездіяльності починає просідати фізична підготовка.
Постійні наполегливі заняття дома притаманні тільки професіоналам, які можуть налаштувати себе на роботу. Що стосується дітей, потрібна робота з інструктором або тренером. Якщо загальні фізичні вправи ще можуть проконтролювати батьки, то щодо конкретного напрямку, а саме карате, це нереально. Якщо ми знову підемо на карантин, займатися не будемо… Навіть не хочу про таке вести мову
Всі плани залежать від карантину. У березні мав бути чемпіонат України у Черкасах. До нього підготувалися, організатори придбали все необхідне, навіть нагородну атрибутику. І за два тижні до початку змагань оголосили карантин. Нещодавно наша збірна приїхала з міжнародного щорічного табору у Болгарії. На жаль, з Первомайська нікого не було, бо час його проведення переносили тричі. Така невизначеність ламає багато планів. Бо кудись би і поїхали, та невідомо, чи при поверненні достатньо буде ПРЛ-тесту чи доведеться чекати два тижні. Так, всі, хто все ж таки побував у таборі, потрапили на двотижневу обсервацію, а для нас це неприпустима втрата часу. Хоча планували їхати великою делегацією.
Іноді твоє досягнення викликає у декого зовсім не радість
Плани у нас все ж таки уже є. Через три тижні братимемо участь у перших цього року змаганнях у Запоріжжі. Зараз активно готуємося. Наприкінці вересня плануємо у Первомайську провести відкритий чемпіонат Миколаївської області на місцевому стадіоні, на відкритому повітрі. Зараз співпрацюємо із органами місцевої влади, погоджуємо всі питання, аби нам допомогли.
Вважаю, що спорт розвинений недостатньо. Моду на нього потрібно повертати. Якщо спортивні досягнення місто належним чином оцінюватиме, а дітей-спортсменів сприйматимуть як позитивний приклад, якщо батьки не цуратимуться витратити час на сумісну пробіжку, вважаю, що й інтерес до спорту зростатиме.
На загальнодержавному рівні у нас неолімпійські види спорту взагалі перебувають у занепаді. Хотілося би більше уваги від органів місцевого самоврядування, які опікуються розвитком спорту, насамперед від управління сім’ї, молоді та спорту. Щодо міста, то і депутати, і міський голова нам допомагають, фінансують участь у спортивних заходах, зараз ось обновили татамі на 87 тисяч гривень, протягом останнього року відремонтували приміщення по вулиці Коротченка, зараз отримаємо спортивні знаряддя. А от спеціалізоване управління... Навіть нещодавнє відкрите тренування було загальнодержавною ініціативою з метою популяризації спорту, тож нам на виконання директиви зателефонували та запросили взяти участь. А що заважає щось ініціювати самим?
Людина, яка займається карате, здатна за мить ухвалити багато рішень. Цьому її вчать поєдинки. Тому хотілося б зазначити, що, незважаючи на те, у яких умовах ми працюватимемо далі, потрібно постійно залишатися у формі. Фізична культура дозволяє не лише добре почувати себе, а й покращити психологічний та духовний стан. Однак дуже сподіваюся, до тієї форми карантину, яка була в Україні навесні, ми все ж таки не повернемося.
