Хтось перейшов на українську ще в юності, хтось — після 24 лютого 2022 року. У кожного — своя причина і свій шлях. До Дня рідної мови ми зібрали особисті історії людей, для яких українська стала більше, ніж засобом спілкування — стала частиною ідентичності.
Логічно розповідь розпочати з себе. Я за фахом філологиня. Ще в далекі вісімдесяті, коли російська вважалася «модною», вступила на філологічний факультет української мови та літератури Одеського університету. Не буду приховувати: доводилося терпіти глузування, мовляв: «Нащо ти на цю хохляцьку мову пішла?» Особливо зверхнє було ставлення з боку дівчат з групи «російська як іноземна». Але пережила, перетерпіла. Потім була школа — російськомовна. Батьки-військові приносили заяви, щоб їхні діти не вивчали української. Дехто не ходив на уроки, дехто просто сидів мовчки. І ось нещодавно я зустріла одну з таких учениць — ту, що «просто сиділа». І коли вона подякувала мені за ті уроки, то, повірте, це було моментом щастя. Бо для мене мова — це не про поговорити, і не про «какая разніца». Це довга дорога у моє життя. А от якою вона стала для інших? Просто зараз і попитаємо.
Любов Панасівна — переселенка з Харківщини. Їй за сімдесят. Вона не називає конкретної дати переходу на українську. Каже, що все життя знала й любила її, ось лишень доводилося спілкуватися російською:
«Ми й раніше знали мову: і пісні співали, і читали багато. Якщо з нами говорили українською — ми відповідали українською. Зараз я більше спілкуюся українською. Думаю, що на часі. Наші онуки мають знати й говорити українською, дивлячись на нас».
Каже, українська для неї — ніжна, ласкава: «Душа любила ці слова». І додає: «Можливо, повномасштабна війна не стільки змусила, скільки підштовхнула».
Журналістка з Миколаєва Наталія Єчекалова зізнається: писати виключно українською почала з 2022 року:
«Це був внутрішній протест. Державна мова — одна. Сьогодні мова — це ідентифікатор. Але для мене важливо глибше: мислення — свідомість — мова».
Волонтерка Олена Орляк говорить українською давно, іноді суржиком. Раніше могла переходити на російську, якщо до неї так зверталися.
«Рішення спілкуватися лише українською прийшло з початком повномасштабного вторгнення. Для мене українська — це ідентичність. Немає мови — немає країни», — каже Олена.
Вікторія Лінчевська народилася і виросла в Первомайську, затим проживала в Одесі. Тепер доля її закинула далеко за межі України. Розповідає, що давно хотіла перейти на українську, але жила в Одесі, де це здавалося «дивним і не дуже прийнятним»:
«Після абсурдної промови Путіна перед початком великої війни стало зрозуміло — далі так не можна. У багатьох зникла ілюзія, що знати російську — це перевага. У школі мені казали: "Ти що, із села?”»
Вона почала поступово: відповідати українською в сервісах, видалила російську клавіатуру, перевела акаунти на українську. Повністю перейшла на письмову форму й крок за кроком звикає до розмовної:
«Мені хочеться зберегти нашу ідентичність. А мова — її ключовий чинник. Радію, що з’являється багато якісного українського контенту — книжок, подкастів, YouTube. Хочу бути частиною цього контексту».
Наталія Савва, працівниця міського водоканалу, каже, що перейшла на українську давно, але повністю відмовитися від російської поки складно — через коло спілкування:
«Мова — це наш ідентифікатор нації. Так я вважаю. Намагаюся».
Наталія Самичко, депутатка Первомайської міської ради, каже: «На українську мову перейшла ще в 15 років, коли після нашої російськомовної 11-ї школи вступила до Уманського педучилища, де навчання було лише українською. Потім Уманський педагогічний університет — українська філологія».
«Спілкування на рідній мові — це наша унікальність і неповторність, це частина нашої національної ідентичності», — впевнена Наталія.
«Рідну мову треба знати, а в умовах російської агресії, то тим паче. Звісно, я толерантно відношусь до того, хто на якій мові розмовляє, але розмовляю з людьми на тій мові, на якій до мене звертаються», — говорить Вадим Підберезняк, народний депутат України VIII скликання (2014-2019 роки).
«Це як свій дім, своя країна, своя культура — своя мова!» — додає він.
