Він пішов на війну, щоб захистити Україну. Не повернувся з останнього бою. Сьогодні пам’ять про Костянтина Щербаченка увічнили меморіальною дошкою на стіні будинку у Первомайську, де він жив. Це знак вдячності, шани і болю від родини, побратимів та всієї громади. Журналістка побувала на відкритті.
Меморіальна дошка — ініціатива родини
20 грудня 2025 року на будинку №43 по вулиці Князя Вітовта урочисто відкрили меморіальну дошку на честь загиблого воїна Костянтина Щербаченка. Ініціатором її встановлення став син героя — Іван Щербаченко, який разом із родиною взяв на себе всі організаційні та фінансові питання.
Іван Щербаченко
За словами Івана, ідея виникла після того, як він побачив подібні меморіали в школах і вишах.
— Я вирішив, що мій батько також заслуговує на таку пам’ять. Це мінімум, який ми можемо зробити, — каже Іван. — Ми разом із родиною дуже хотіли, аби ідея втілилася в життя.
Іван звернувся до міського голови за дозволом. Процес погодження відбувся швидко — упродовж кількох тижнів, без бюрократичних зволікань. Дошку виготовили та встановили за кошти родини. Загальна вартість склала близько 7-8 тисяч гривень.
«Це був справжній чоловік»: урочисте вшанування
На відкриття меморіальної дошки зібралися рідні, друзі, побратими, мешканці будинку та представники місцевої влади. Серед присутніх військові, які разом із Костянтином йшли фронтовими дорогами, начальниця управління соціального захисту Ольга Поліщук, заступник міського голови Володимир Рябченко.
Особливо зворушливими стали спогади побратимів, які журналістці вдалося зібрати під час вшанування. Друг дитинства Андрій Ашурков розповів, що знав Костянтина з першого класу.
— Ми дружили все життя. Він був справжнім чоловіком — чесним, надійним, без страху, — згадує Андрій.
Микола Тодоренко
Побратим Микола Тодоренко, з яким Костянтин служив разом, називає його не інакше як справжнім воїном.
— Це був справжній побратим, друг, товариш, людина, яка прикривала інших до останнього, — пригадує Микола.
Останній бій на Курахівському напрямку
Костянтин Щербаченко служив у 186-му батальйоні 123-ї бригади ТРО, згодом добровільно перевівся до 210-го батальйону 120-ї бригади Вінницької територіальної оборони. Разом із побратимами він воював на Курахівському напрямку, в Донецькій області.
Про подробиці останнього бою розповів Микола Тодоренко, на очах якого все й відбувалося.
— 17 жовтня 2024 року під час боїв у районі міста Гірник, — розповідає Микола, — наш підрозділ потрапив в оточення. Нас в прямому сенсі слова розстрілювали. Приватний сектор, де ми були, почали закидували гранатами, і потім із засідки по нас відкрили прицільний вогонь. Ми намагалися вийти з позиції. Костянтин ішов третім, я був замикаючим. Костю просто розстріляли. Забрати ми його з собою не змогли.
Бій тривав до сутінків. Побратимам вдалося прорватися з оточення, але евакуювати тіло одразу не було можливості. Загиблого воїна повернули додому «на щиті» лише через кілька місяців.
Пам’ять жива
На мітингу відбулася спільна молитва за загиблого воїна. Поруч була й мама Костянтина — жінка з інвалідністю, яка, попри біль, прийшла вшанувати сина. Пам’ять героя вшанували хвилиною мовчання та живими квітами, які люди залишили біля меморіальної дошки.
Костянтин Щербаченко народився 1 лютого 1984 року, загинув 17 жовтня 2024-го, захищаючи незалежність України.
