3 листопада у Первомайському краєзнавчому музеї відкрилась виставка вишиваних робіт під назвою «Містерія літочислення» відомої телеведучої, співачки, громадської діячки та волонтерки Анжеліки Рудницької. Цією подією стартував цьогорічний фестиваль ART MARATHON Вінграновський.
Експозиція
Свої перші вишивані полотна Анжеліка Рудницька створила у 2004 році. В такий спосіб вона боролася з власною недугою. Зараз у колекції співачки близько 150 робіт, які не продаються, «бо для мене це не спосіб заробляння грошей, для мене це про силу, про вміння побороти самого себе. Бо будь-яка війна страшна, але війна з самим собою — найстрашніша», — говорить авторка.
Серед робіт, які представлені у музеї, є й перші полотна, зокрема картина «Місячне колесо».
«Вона є символом нашого нового проєкту Території А, який має назву «Територія Різдва». Ми відновлюємо, вишукуємо колядки та щедрівки, які звучатимуть цьогоріч голосами наших зірок, які співатимуть у дуетах із парамедиками, військовими та з ветеранами війни», — розповіла Анжеліка Рудницька.
Більшість представлених робіт створені до повномасштабного вторгнення, проте є одна, з пташками, яка має свою унікальну історію.
«Я її робила якраз на початку повномасштабної війни і думала про те, що скажу мамі: «Ти знаєш, в мене відчуття, що коли її закінчу, щось станеться». Мама каже: «Хороше чи погане?» Я кажу: «Ну, хороше, мама». — «То чому ти йдеш спати? Сідай, сідай, працюй, поки не закінчиш». Я кажу: «Ні, от воно йде, як іде». І коли я закінчила цю роботу, звільнили Херсон».
До цього моменту роботи пані Анжеліки знаходилися в окупованому Херсоні. Виставка пройшла, їх спакували і просто не встигли повернути авторці до окупації. Вона навіть не знала, що з ними. Тож коли через деякий час після деокупації їй повідомили, що коробки з роботами вціліли у замінованому підвалі музею, одразу сказала: «Навіть не перевіряйте, що там, відправляйте додому».
Робіт, створених під час повномасштабного вторгнення, не так багато, оскільки співачка повністю поринула у волонтерство. Проте щось таки встигла створити. На одній зі стін музею висять два полотна — одне присвячене Маріуполю, друге — острову Зміїний.
«Зруйнований Маріуполь, фото з супутника. З епіцентру трагедії розлітаються такі пташки-душі, але якщо перевернути цю пташку — це тризуб. Вони про наш біль, але і про нашу силу. А інша робота — це острів Зміїний.
Він був символом української незламності з перших днів. І я собі його уявила, як такого повітряного змія, який летить у просторі. І ми змогли його втілити в наш різдвяний проєкт. Я сподіваюся, що ви це побачите».
Анжеліка Рудницька про Миколу Вінграновського
Не випадково виставка саме Анжеліки Рудницької відкриває фестиваль Миколи Вінграновського. За словами жінки, познайомилась із великим поетом вона ще будучи маленькою дівчинкою. Тато Анжеліки близько товаришував з Вінграновським і поет часто бував у них вдома.
«Пам'ятаю його, як дядю Колю», — сміється співачка. За її словами, тато був дуже прискіпливим і не товаришував аби з ким, лише зі справжніми, відкритими, щирими та талановитими людьми. «Я дуже любила слухати їхні дорослі розмови, але напевно ще навіть писати не вміла, інакше б все записала».
Про перейменування
Жоден гість нашого міста не оминув тему необхідності перейменування Первомайська. Говорила про це й Анжеліка Рудницька.
«Я сумую, коли їду в Первомайськ, що він досі Первомайськ. І так би хотіла, щоб ви знайшли спільну мову між собою і визначились.
Нехай вам не нав'язують, хто хоче якусь назву. Є історичні круті назви, просто треба містом збиратися, обговорювати це і зрештою визначитись, яка з трьох-чотирьох назв вам найближча до серця. Ким ви хочете бути? Як себе називати? Це дуже важливо.
Ми повинні деконструювати оце все нанесне імперсько-руськомірне, бо воно не дає нам вирватися з лещат. Це теж війна. Просто ми її не усвідомлювали багато років, як війну, не всі, але більшість людей.
Але це також війна, і в цій війні кожен — солдат, хто говорить українське слово, хто співає українську пісню, хто відмовляється від російського контенту, він вже із солдатів переходить в сержанти».
