Його шлях до успіху почався ще в дитинстві — з маленького спортзалу в Первомайську. Сьогодні Богдан Волинський підкорює всеукраїнські п’єдестали та здобуває серйозні перемоги. Наразі він тренується в київському клубі «Гермес» , а днями Богдан став переможцем Кубку України з самбо та отримав звання майстра спорту. У розмові з журналісткою Гард.City спортсмен поділився своїм шляхом у спорті, спогадами з дитинства та мріями.
Богдан ВолинськийФото: з особистого архіву
Від дитячих тренувань до національних перемог
— Богдане, з чого почався твій спортивний шлях?
— Займаюсь спортом з дитинства, десь із 6-7 років. Пробував різні напрямки: карате, дзюдо, навіть футбол. Але з часом зрозумів, що моє — це самбо та ММА. Навчався у п’ятій школі в Первомайську, а більш професійно почав тренуватись уже у Києві, у клубі «Гермес», де моїм тренером є Федір Миколайович Середюк. Це справжній майстер, який виховав не одного чемпіона світу.
Фото: з особистого архіву Богдана Волинського
— Хто тебе надихнув обрати саме цей вид спорту?
— Головним мотиватором був мій брат. Він теж займався самбо, має звання майстра спорту і чемпіона Європи. Саме він показав мені приклад, що сила — це не лише м’язи, а й характер. Ми разом пройшли багато етапів, і саме він запалив у мені цю пристрасть до спорту. Знаєте, самбо — це не просто боротьба, це стиль життя, який виховує витримку, дисципліну і повагу. А ще це постійний виклик самому собі.
— Які твої досягнення на сьогодні?
— У 2019 році я здобув третє місце на чемпіонаті Європи з самбо у Польщі. За останні два роки п’ять разів вигравав чемпіонат України, став переможцем Кубку України, а нещодавно виконав норматив майстра спорту. Також беру участь у змаганнях ММА, у змішаних єдиноборствах. Хоча цього літа отримав травму руки, але вже повністю відновився і знову у формі.
Спорт як стиль життя і велика мрія
— Для тебе спорт просто захоплення чи щось іще?
— Для мене спорт — це сенс життя. Це не просто хобі — це те, чим я живу щодня. Я тренуюсь, щоб рости, щоб доводити собі, що можу більше. Мій графік — це постійна дисципліна. Тренування шість днів на тиждень, перед змаганнями — по два рази на день. У вільний час або плаваю, або бігаю. Без руху я просто не можу.
— Ти мав уже тренерський досвід?
— Так, ми з братом відкривали зал по ММА у Первомайську, у центрі міста. Там займалися хлопці, які, до речі, теж досягли результатів. Кілька з них виконали норматив кандидата в майстри спорту, один наш вихованець навіть брав участь у чемпіонаті світу в Дубаї. Це частина моєї історії, яка для мене дуже важлива.
— А як поєднуєш спорт із роботою?
— Працюю паралельно. Поки спорт не приносить таких грошей, щоб жити лише ним. Але я ставлю перед собою велику мету — стати чемпіоном UFC (абсолютний бійцівський чемпіонат — ред.), потрапити до цієї найсильнішої ліги світу. І роблю все, щоб досягти цього.
Сила підтримки і вдячність захисникам
— Війна триває. Як вона вплинула на твоє життя і спорт?
— Війна забирає найкращих. У мене батько загинув, рятуючи побратимів. Мама з 2015 року служить у Збройних Силах, дядько теж на фронті, в гарячих точках. Саме завдяки нашим воїнам ми можемо тренуватись, виступати і піднімати прапор України на міжнародних змаганнях. Ми їм безмежно вдячні.
— Хто найбільше підтримує тебе зараз?
— Родина. Мама, бабуся, сестра — це моя опора. Вони завжди поруч, хвилюються, приїжджають на змагання, телефонують. Без них я б не досяг того, що маю.
— Про що мрієш?
— Моя мрія — щоб моя сім’я ні в чому не потребувала. Хочу бути успішним і допомагати іншим через спорт. А ще мрію, щоб Україна перемогла, щоб ми всі могли жити у мирі й гордості за свою країну.
— Твої побажання українцям, первомайцям?
— Тримайтеся, вірте у себе, ставте неймовірні цілі — і досягайте їх. Ми, українці, сильніші за будь-які обставини.
