Випадково довелося стати понятим у справі побиття жінки колишнім співмешканцем. Правоохоронці проводили досудове розслідування «умисного тілесного ушкодження». Цей факт навів на роздуми, з якими журналістка Гард.City вирішила поділитися з читачами, щоб вчергове привернути увагу до питання домашнього насилля.
Передмова від авторки
У житті випадкові невипадковості доволі часто стають предметом журналістських досліджень чи роздумів. Історія пані Світлани, з якою мені довелося зіштовхнутися у відділку поліції, — це більше історія про домашнє насилля і про те, як жінки неохоче дають розголос таким справам. З дозволу Світлани розкажу, що сталося і нагадаю, які механізми захисту від домашнього насилля існують в Україні.
Ілюстрація на основі фото слідчого експерименту. Обличчя змінене для збереження приватності героїніФото: зображення, згенероване ChatGPT
Історія домашнього насильства
Світлана з Первомайська прожила зі своїм співмешканцем понад 21 рік, не оформлюючи стосунки в офіційний шлюб. У них спільна донька, якій нині 19. Жили, як і більшість родин, історії яких залишаються за зачиненими дверима. Тепер Світлана вирішила оприлюднити те, про що раніше мовчала. Каже, що чоловік довгий час дозволяв собі словесні приниження, які вона просто терпіла. Відкрите фізичне насильство почалося кілька років тому. Це сталося тоді, коли він завів коханку. Останній раз урвав терпець Світлани, бо ж синці уже було нікуди сховати.
— Він міг вилаяти, грюкнути дверима, але щоб так — ще не було. Цього разу я зрозуміла: далі терпіти не можна, — розповідає Світлана. — Тому заявила в поліцію, аби правоохоронці допомогли зупинити це свавілля.
Заяву жінка подала ще на початку вересня і ось уже майже два тижні як справа в руках правоохоронців. Наразі триває досудове розслідування: викликають свідків, залучають понятих та збирають доказову базу.
Які механізми захисту існують в Україні?
Україна вже кілька років має закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та приєдналася до Стамбульської конвенції. Це означає, що захист поширюється не тільки на подружжя, а й на співмешканців чи колишніх партнерів. То що ж можна зробити?
Звернутися до поліції
Будь-який факт домашнього насильства (фізичного, психологічного, економічного чи сексуального) можна зафіксувати заявою. Це перший крок до офіційного захисту.
Терміновий заборонний припис
Поліція може одразу винести рішення, яке зобов’язує кривдника залишити житло, забороняє наближатися чи контактувати з потерпілою протягом 10 діб.
Обмежувальний припис через суд
За зверненням потерпілої сторони суд може заборонити кривднику підходити ближче ніж на певну відстань, телефонувати, листуватися чи переслідувати — від 1 до 6 місяців (з можливістю продовження).
Кризові кімнати та притулки
У багатьох громадах створені спеціальні безпечні місця, де жінка з дітьми може тимчасово проживати, отримати психологічну та юридичну допомогу.
Гаряча лінія 15-47
Цілодобова урядова лінія допомоги жертвам домашнього насильства. Тут можна отримати консультацію, а за потреби — викликати поліцію.
Чому важливо звертатися?
Домашнє насильство — це не лише про удари. Це і про образи, контроль, фінансову залежність, приниження. Закон визнає такі дії насильством і дає можливість людині отримати захист.
Куди звернутися за допомогою у Первомайську?
Національні «гарячі лінії»
- 116 123 або 0800 500 335 — цілодобово, анонімно, безкоштовно з мобільного або стаціонарного телефону.
- 15 47 — гаряча лінія для протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству.
Місцеві служби в Первомайську
- Управління соціального захисту населення міської ради: +38 (05161) 7-55-92, щоб отримати інформацію про оперативне реагування та підтримку.
- Первомайський центр соціальних служб: +38(05161) 7-57-22.
Що робити, якщо ви постраждали від насильства?
- Викликайте поліцію, якщо є загроза життю чи здоров'ю.
- Зателефонуйте на «гарячу лінію», щоб отримати психологічну та консультаційну підтримку.
- Не залишайтеся наодинці. Зверніться до друзів, родичів або до фахівців за підтримкою.
Історія Світлани показує, що попри заяви чиновників про захист, на практиці жінці все ще надзвичайно важко добитися справедливості. Бюрократія, байдужість, страх і стигма — усе це стоїть на шляху. Але саме тому важливо не мовчати. Бо мовчання — це зручне середовище для насильства. Система захисту існує, вона неідеальна, але працює — якщо за свої права боротися наполегливо, не самій і не в тиші.
