Ще вчора він зізнавався у коханні, дарував квіти, а сьогодні заносить кулак, не відчуваючи ані жалю, ані каяття. Про домашнє насилля здебільшого знають, та намагаються не втручатися. Бо так нас привчили: не лізти у чужу родину. Журналістка Гард.City записала історії двох мешканок Первомайська, які ледь не загинули через кохання та спроби простити рідним насильникам.
Наголосимо: наші героїні мешкають у Первомайську, у них є друзі та родичі. Багато хто знав про те, що коїться у їхніх родинах: втручатися не виявили бажання. Імена героїнь змінені, ім'я журналістки, яка спілкувалася з жінками, редакція приховає, щоб в жодному випадку не спровокувати чергової порції насильства.
Історія перша
Світлана завжди була впевнена, що зможе підняти на ноги дітей сама. Не цуралася жодної роботи, не шкодувала себе, тож діти і вдягнені були не гірше за інших, і на столі й цукерки, й ковбаска. Донечка та син щосили допомагали мамі, вели господарство, прибиралися у хаті. Сталося так, що вона зустріла Миколу, а далі... Хто знає, що то воно було, можливо, кохання. Та й до дітей чоловік поставився добре. І Світлана запропонувала йому перебратися до себе. Він погодився.
Перший час жили немов у казці. Жінка й сама повірила, що зустріла справжнє кохання. Звісно, до того у Миколи, який був старший за Світлану на п'ятнадцять років, уже було два шлюби та діти. Та коли у родини гостювала старша донька Миколи, одного разу, сидячи за чаєм, зітхнула, мовляв, хороша ти, Світлано, жінка, та батька ніщо не змінить. Так Світлана вперше почула, що її коханий справжній домашній тиран. Та чи повірила?
Чоловік кохав її пристрастно, ревнував до всіх. Затрималася у крамниці на десять хвилин? «Що, уже знайшла собі когось?» З кимось по телефону розмовляла? «Показуй, з ким та про що». Змусив звільнитися з роботи, мовляв, жінка має сидіти вдома. А от витрачати гроші на родину не занадто прагнув. Почав прискіпливо вивчати, що їдять діти та скільки, мовляв, чого це беруть аж по дві цукерки. А вже через місяць спільного життя вперше підняв руку на Світлану, та ще й у присутності своїх родичів. Напад ярості був шалений, такий, що Світлана ледь оговталася.
В той раз чоловік дуже перепрошував, мовляв, ревнощі розум затьмарили, ти у мене така гарна, маєш бути тільки зі мною. І вона пробачила. Та й батьки чоловіка просили не калічити йому долю. Мати про характер сина знала, бо й сама від нього потерпала.
Світлана намагалася шукати компроміси, та ставало все гірше, а напади люті дедалі частішали. Уже й донька намагалася захистити матір, та що вона могла вдіяти? Зверталися до правоохоронців, та потім все одно Микола просив пробачення. Одного разу навіть погодився із тим, що у ярості не може себе контролювати, погодився пити заспокійливі пігулки. Випив. Пігулки скінчилися, нових не купував.
Далі гірше: почав сіпати дітей. Колись крикне, колись дасть стусана. Світлана запропонувала розійтися. Та відпускати жінку Микола не збирався. Пообіцяв: живою від нього не піде.
Увечері 14 березня повернувся додому, закомандував накрити стіл, бо друзям пообіцяв «проставитися». Світлана відмовилася. Микола був на диво спокійний, навіть друзів завірив, що, мовляв, чіпати кохану і пальцем не буде. І вони поїхали.
Все, що відбувалося, Світлана пам'ятає чудово. Спочатку бив. Телефон жбурнув так, що розлетівся на шматки, аби не покликала на допомогу. Потів пообіцяв: поріжу на шматки, вкину у мішок та у річку, і ніхто не знайде. Вирвав жмут волосся, душив, пхав до рота руки, намагаючись вирвати язика. І все казав на диво спокійним голосом: живою не залишишся, а мені нічого не буде.
Врятувало життя Світлани те, що до будинку повернулася її подруга Олена, яка забула свій телефон. Розповідає: перелякалася чи не на смерть, бо Світлана уже хрипіла. Відштовхнула чоловіка, той схопився й пішов з дому.
Потім була поліція, лікарня, експерти. Зараз Світлана сподівається лише на те, що колишній коханий залишить її у спокої. Та що діти оговтаються після жаху, який їм довелося пережити. Тепер донька намагається якнайбільше домашньої роботи взяти на себе, шкодує маму, що ледь пересуває ноги.
Чи знали друзі? Знали. Не втручалися. Чи знали батьки Миколи? Знали. Чи вчиняв раніше він насильство? Так. Чи дійшла справа до суду? Жодного разу.
Історія друга
Можно заспокоювати своє сумління тим, що описаний вище випадок поодинокий, якби не історія подруги Світлани, тієї самої, яка її врятувала.
Її кохання також спочатку було схожим на казку. Із чоловіком познайомилися на роботі, він був на кілька років молодшим за жінку, та різниця зовсім не відчувалася. У Олени була донька від першого шлюбу, та життя не склалося, перший чоловік трагічно помер. Тож вона щиро сподівалася, що буде знову родина, кохання і затишок.
Перший час Петро був дійсно справжнім лицарем. Любив до нестями, а вже коли народилася донечка, то й взагалі годен був на руках носити. Та от ревнощі у нього були завжди. До всіх, до кого тільки можна. А Олена дуже кохала, тож завжди знаходила виправдання різкості чоловіка.
Коли вперше підняв руку? Так само, після горілки. Вибачався чи не навколішках, мовляв, біс попутав, та ніколи, та ви що, та ви ж найцінніше, що у мене є.
А потім уже був не попереджувальний дзвіночок, а справжній дзвін. Утікла чотирнадцятирічна донька Олени. Коли дівча знайшли, зізналася: вітчим залицявся. Щоправда, до найгіршого справа, дякувати богові, не дійшла. А от після однієї зі сварок Олену побив так, що ледь на ноги піднялася. Щоправда, і чоловікові дісталося, бо Олена захищалася, та чи можна цим прикритися?
Потім розлючений чоловік вбив домашню улюбленицю, кішку, яку приніс додому доньці ще котеням: швиргонув із балкона.
Далі гірше. Відпочивали компанією у друзів, тож жінки пішли до магазину, там була черга, затрималися. Коли поверталися додому, у під'їзді на першому поверсі будинку уже чекав розлючений Петро, схопив і почав бити.
Наступного дня стіни біля ліфту на сходовому майданчику майже всі були у крові. Зойків жінки, яку чи не вбивали, не чути не могли. Не вийшов ніхто. Ніхто не викликав поліцію.
Олена дісталася до лікарні у жахливому стані. Діагностували перелом основи черепа, численні забої. Тривалий час жінка не могла оговтатися, і зараз постійно відчуває головні болі.
Вона знайшла у собі сили піти від Петра остаточно, хоча прощала не раз. Зрозуміла: наступний раз може виявитися останнім у всіх сенсах слова.
Запитую: чому ж не довела справу до суду? Каже, пошкодувала, молодий, не можна ламати життя, та й батько дитини.
А ось постраждала з першої історії, Світлана, звернулася до поліції, порушена кримінальна справа за ст. 125 Кримінального кодексу Україну, призначена експертиза.
Обидві історії цілком реальні. Це історії життя наших землячок. А скільки тих, хто мовчки терпить не рік і не два? Скільки тих, що не мають сил, можливості або сміливості піти? Скільки родичів та друзів, які знають і мовчать?
Б'є? Має сісти
3 лютого 2021 року 249 депутатів підтримали у першому читанні проєкт Закону про внесення змін до статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо збільшення адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства. На тому ж засіданні 258 депутатів підтримали у першому читанні проєкт Закону про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за вчинення домашнього насильства та насильства за ознакою статі.
За даними Державної судової адміністрації України, за 2019 рік на розгляді в судах перебувало 112 964 справи за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі. Адміністративне стягнення за результатами розгляду накладено на 50 580 осіб. Протягом 2020 року сплеск звернень з приводу насильства: кількість зросла на 66%. За інформацією Мінсоцполітики, у кожній другій родині, яка перебуває у складних життєвих обставинах, є прояви насильства. Кожна 5 жінка в Україні стикалася з тією чи іншою формою насильства. Страждають від домашнього насильства і чоловіки. Втім, 90% постраждалих від насильства саме жінки.
Однак закони працюватимуть тоді, коли побиття сприйматиметься більшістю громадян як злочин, а не «б’є — то любить».
Стали свідком чи постраждали? Не мовчіть
Якщо сталося так, що ви стали свідком насильства або самі потерпаєте від нього, не мовчіть. Вважаєте, що соромно? Мертвим немає чого соромитися.
Основні номери:
- 102 – Національна поліція України;
- 103 – швидка медична допомога;
- 15-47 – безкоштовна цілодобова «гаряча» лінія для жертв домашнього насильства;
- 116-123 (з мобільного) та 0 800 500-335 (зі стаціонарного) – безкоштовна національна «гаряча» лінія з попередження домашнього насильства;
- 116-111 (з мобільного) та 0 800 500-225 (зі стаціонарного) – національна дитяча «гаряча» лінія
- 0 800 213-103 – цілодобова гаряча лінія безоплатної правової допомоги.
Важливо: оскільки, перебуваючи в одному приміщенні з кривдником, жертва домашнього насилля не завжди має можливість розповісти про насильство телефоном (це також особливо актуально під час карантину), вона може скористатися чат-ботами МВС України #ДійПротиНасильства у месенджерах:
Зокрема, чат-бот може допомогти людині:
- викликати служби допомоги (поліцію і швидку);
- переадресувати на спеціалістів безоплатної правової допомоги, які нададуть юридичну консультацію в онлайн-режимі;
- надати контакти інших служб допомоги, а також роз’яснити, що таке домашнє насильство та як йому протидіяти.
А ми щиро сподіваємося, що героїня нашої історії зможе довести справу до суду.
