У березні 2025 року двоє маленьких дітей із Первомайська опинилися під опікою держави. Їхня мати не мала можливості забезпечити належного догляду за братиками, один із яких має серйозні медичні потреби. Ця історія — не про осуд, а про життєві виклики, які переживають молоді батьки без підтримки, і про те, як служби працюють, щоб ці діти отримали шанс на щасливе майбутнє. Журналістка поспілкувалася з представниками «Служби у справах дітей». Відразу зазначимо: охочі всиновити хлопчиків є. Утім, процес не швидкий — попереду ще судове рішення.
Коли не залишилось вибору: мати звернулась по допомогу
У березні 2025 року 22-річна жінка на ім’я Марина (ім’я змінено з етичних міркувань) звернулася до управління «Служба у справах дітей» Первомайської міської ради. Вона повідомила, що їде на 45-денне навчання до Львова після підписання контракту із Збройними Силами України. Дітей — двох маленьких синів, один із яких має трахеостому — залишити було нікому. Марина має статус матері-одиначки. Брат жінки та його дружина не змогли взяти на себе відповідальність за малюків.
Зрештою, жінка залишила дітей у родичів. Та вже через кілька днів її брат звернувся до Служби, пояснивши, що через власну підготовку до ротації на фронт і складну ситуацію в родині не може доглядати за племінниками.
Лариса Пасічник
— Треба було негайно щось вирішувати, — згадує пані Лариса Пасічник, працівниця Служби.
Було ухвалене рішення тимчасово влаштувати дітей у дитяче хірургічне відділення. Медики зафіксували, що менший хлопчик був у критичному стані: недоглянутий, виснажений, у 8 місяців не сидів, мав значну втрату ваги.
Служба реагує: тимчасовий прихисток і перші кроки до одужання
Старшого хлопчика тимчасово влаштували в патронатну родину, а молодший залишився в лікарні. Там дитина отримала необхідну медичну допомогу, і вже за кілька тижнів стан хлопчика значно покращився.
— Ми побачили дитину, яка почала усміхатися, самостійно сидіти, реагувати на світ. Це — результат любові й турботи, — розповідає Лариса Пасічник.
Пошук родини: шанс на нове дитинство
Хлопчики отримали статус дітей, позбавлених батьківського піклування. Служба у справах дітей зараз активно шукає для них постійну родину. Уже є кілька сімей, які виявили готовність взяти малюків під свою опіку.
— Сьогодні брати — під захистом держави, — каже Лариса Пасічник. — Старшого доглядає патронатна сім’я, молодшого продовжують лікувати. Ми дуже сподіваємось, що знайдеться родина, яка зможе подарувати дітям турботу і тепло. Особливо меншому — йому, крім любові, потрібне лікування.
— Ми щиро дякуємо медичному персоналу хірургічного відділення за професійну допомогу в найскладніший момент життя цих дітей, — додає пані Лариса.
Діти — понад усе
Своїми враженнями поділилася й Наталія Перкова, начальниця управління «Служба у справах дітей», яка з перших днів уважно супроводжує цю справу.
Наталія ПерковаФото: архів Гард.City
— Ми мали кілька кандидатів, які були готові прийняти дітей у свою родину, — говорить пані Наталія. — Зрештою, визначилися з однією парою. Вони приїхали минулого четверга, побачили хлопчиків, і, здається, щось дуже глибоке відгукнулося у їхніх серцях. Уже в суботу вони зателефонували й повідомили, що хочуть взяти на виховання обох дітей. Хлопчики одразу потягнулися до них, обіймали, гралися — ніби відчули: це їхня можливість на справжню родину.
— Але попереду дуже відповідальне рішення, яке має ухвалити суд. Ми розуміємо складність ситуації: мама — військовослужбовиця. Суд може залишити справу без розгляду або ж дати дітям шанс бути усиновленими. І тут непростий вибір — між правом матері й потребами дітей у стабільному родинному середовищі.
— Ми вже мали подібну справу кілька років тому, яка навіть дійшла до Верховного суду. Тоді, через неточності в документах, родина, яка хотіла усиновити, не змогла цього зробити. Зараз теж є ризик: якщо буде обрано рішення про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав, то це означатиме лише тимчасову опіку. А це ставить під загрозу стабільність — як для дітей, так і для потенційної родини. Ми дуже хочемо, щоб доля цих дітей вирішувалась з огляду на їхні інтереси, з максимальною турботою і з урахуванням реального стану речей.
Запитання до системи: що пішло не так?
Ця історія — не про осуд. Вона про те, як життєві обставини можуть поставити людину в безвихідь. І про те, як система іноді не встигає вчасно зреагувати. Чому не було підтримки для матері? Хто мав втрутитися раніше — соціальні служби, військові, медики?
Ця історія — про відповідальність. Про систему, яка іноді дає збій. І про людей, які залишаються — щоб рятувати дитинство. Бо діти не обирають обставин, у яких народжуються. Але кожна дитина має право на любов, турботу і майбутнє. І ми, як суспільство, маємо зробити все, щоб це право стало реальністю.
Найважливіше — хто має нести відповідальність перед дітьми? Бо саме вони залишаються в лікарнях, патронатних родинах, у списках на усиновлення. Саме вони чекають захисту, тепла і стабільності. І завдання кожного з нас — не дозволити цим дітям бачити порожнечу.
