При первомайській мерії діє служба, яка дає шанс кожній родині на подолання кризових ситуацій, а дітям-сиротам — шанс на соціалізацію в сім’ї. Втім, від початку нового 2025 року працівникам служби довелося вилучити із неблагополучних родин вісімнадцятеро дітей, ще три позови на дев’ятьох дітей знаходяться у суді. Такий «рекорд» приголомшив навіть працівників служби. Журналістка розпитала детальніше.
Рейди по неблагополучних сім’ях: моторошні історії
Телефонний дзвінок. Чутно стривожений голос начальниці служби: «Я хочу, щоб журналісти написали, як за один день нашій службі доводиться вилучати по кілька дітей із сімей через те, що їхні мами п’ють».
Наталія Перкова звертається до журналістів вкрай рідко: або уже коли геть нестерпно, або є успішні родинні історії, про які хочеться і потрібно розповісти. Цього разу — крик душі. За два дні — сім кричущих історій з дітьми, і на завершення — смерть молодої жінки через пияцтво, наркозалежність.
Зустріч призначали двічі через шалений темп роботи працівників служби. Нарешті в кабінеті начальниці. Пані Наталія запрошує до себе усіх колег: Ларису Пасічник, Валерія Костенка, Дарію Руденко, Ларису Волошаненко та Анатолія Животовського. Єдиної, кого не було, — Лариси Кравченко, вона якраз виїхала до Миколаєва як законний представник дітей, потерпілих від насильства. Розмову починаємо відразу, бо ж часу, як завжди, обмаль.
— Два останні дні, — говорить пані Наталія, — це просто щось жахливе. Ми робили рейд по сім’ям — і те, з чим довелося зіштовхнутися, просто не вкладається в голові. Про такі ситуації має знати суспільство, бо ж мова про дітей та про їхніх непутящих мам, які через оковиту втрачають і себе, і своїх дітей. Ось історія жінки, яку ми супроводжуємо уже тривалий час. Зараз у неї семеро дітей, п’ятеро з яких народжені тут, а двійко — в житомирському краї. Там собі знайшла чоловіка, який офіційно визнав всіх дітей своїми. Тепер вона покинула чоловіка, приїхала з усіма дітьми сюди, шістьох здала до інтернатного закладу, а наймолодшенького лишила біля себе для прикриття. Отримала державних п’ятдесят тисяч, винайняла квартиру — і тепер пиячить. Скільки разів ми просили соціальні служби, аби вони нас інформували про статки таких родин, щоб ми могли контролювати, куди і на що витрачаються державні кошти. Але питання і досі не вирішене.
Цього ж дня ми виявляємо ще одну родину, де теж семеро дітей. Умови, в яких вони живуть, просто жахливі: будинок після пожежі, все в страшному стані, дітям вариться каша, наче собакам. Ми вилучили дітей, відправили в лікарню. Там їх полікували. Далі двох влаштували в спеціальну школу-інтернат, а чотирьох — до центру соціально-психологічної реабілітації. Найменшенька дитина знаходиться наразі з матір’ю в лікарні. Куди вона буде повертатися з дитям, не зрозуміло. Бо та погоріла хата не її, а матері співмешканця. І де вони тільки знаходять одне одного.
Були ми ще в одній родині, яку ми знаємо уже більше п’ятнадцяти років. Це мати-одиначка, у якої троє уже дорослих дітей і двоє неповнолітніх, найменшенькій — чотири рочки. Старша її донька уже теж народила, і теж без чоловіка. І живуть вони всі гуртом. Так от. Прийшли наші працівники до їхньої оселі, а там нікого з дорослих немає, лише двоє маленьких, серед них — п’ятимісячне немовля.
— Я подумала спочатку, — вступає в розмову Лариса Пасічник, — що дитинка не дихає. Нахилилася ближче, а обличчя дитини усе в ранках незагоєних. Півгодини, доки я знаходилася в хаті, із дорослих нікого не було. Мені страшно подумати, що могло би статися, якби ми не прийшли в той момент. Згодом з’явилася мама немовляти. За пазухою вона щось тримала. Я спочатку подумала, що то пляшка, але там були картопля і скибка хлібу. Ми викликали швидку і відправили їх до лікарні: у немовляти виявилася непроста форма екземи, а у чотирирічної дитини — сухий глибокий кашель. Зараз вони в лікарні.
Соціальна допомога чи кошти на пияцтво: куди йдуть державні кошти?
— За ці дні, відколи ми забрали дітей, мама чотирирічної дитини так і не з’явилася, — продовжує розповідь Наталія Перкова. — Я знову наголошую на тому, що у нас має бути інформація щодо коштів, які отримують такі родини. Ми ж не для себе цю інформацію просимо, це для виконання своїх службових обов’язків. Заходячи до хати, ми маємо знати, яка допомога сім'ї від держави, на яку суму родина живе. А ми такою інформацією не володіємо. І що ми маємо вимагати, коли бачимо пустий холодильник, коли в хаті безлад? Куди ідуть державні кошти? Нам кажуть, що це конфіденційна інформація.
— А що юристи кажуть? — запитую.
— Кожен по-своєму трактує закон. До речі, ми уже не один рік підіймаємо це питання. Декотрі служби із інших міст мають такі дані, а нам весь час кажуть, що то конфіденційна інформація. Єдине, чого ми змогли добитися, це коли під час позбавлення батьківських прав нам уже соціальна служба стала давати такі цифри. Ми просто шоковані тим, що бачимо. Там такі суми великі від держави ідуть, а діти при цьому голодні та холодні. Мами пропивають гроші разом зі своїми співмешканцями. Це велика проблема. А ще ми весь час наполягаємо на поданні до суду, коли бачимо, що при таких одиноких мамашках є співмешканці-чоловіки. Була ж практика у тернопільських колег, у нас чомусь не можна було цього робити. А тепер поліція цим займається, я маю на увазі одинокими мамочками, у нас беруть акти, де є інформація щодо присутності співмешканця, і наразі будуть примушувати цих мамаш повертати державі кошти. Так чому ж не дати відразу інформацію, щоб ми упередили все це?
— Є у нас ще одна складана сім’я, — ділиться начальниця служби, — яка у нас на контролі. Тут батьки з діагнозом, але вони виконують всі наші рекомендації, бо бояться, що позбавляться дітей.
Ще одна родина, історія якої жахає. Чоловік взяв собі за дружину молоду дівчину з дитиною, на тридцять років молодшу за себе. Прижив з нею ще трьох дітей. Вона ж виявилася питущою, весь час в сумнівних компаніях, діти занедбані, умови прожиття далекі від нормальних. Хтось із дітей в інтернаті, хтось уже дорослий. Батько не в змозі забезпечити, бо ж дуже літня людина, а вона продовжує пити та водити сумнівні компанії. Більше того, передає навички пиття чотирнадцятирічній доньці.
Ще у нас в одній родині було насилля вітчима над дитиною. Це взагалі страшна історія.
Ще мали подання однієї із гімназій про родину, де жахлива ситуація, де діти проживають у ненормальних умовах. Ми спільно з психологом виїхали і подивилися на умови. Звісно, дали свої заключення, але ми їм дали можливість привести житло у нормальний стан.
— І це все у нас історія двох днів, — наголошує Наталія Перкова. — А ще маємо сумну історію родини, де мати з інвалідністю п’є, а дитина під опікою у бабусі, у якої теж вади зі слухом. Але ж наша служба завжди націлена на те, щоб дитина була в родині, тому у мами ми відібрали дитину, але не позбавляли її материнських прав. І у неї рік на виправлення ситуації. Так от ситуація: хлопчик під опікою у бабусі, але відбився від рук. Школа, звісно, занепокоєна і надсилає нам подання, що хлопчик тікає зі школи. Ми почали працювати з цією родиною, взяли під контроль. Коли стали говорити, що дитині потрібна допомога психолога і що бабуся не справляється, то вона стала нас усіх проклинати: і школу, і службу. А дитина каже, що не хоче бути з бабусею. Ми замислилися над тим, чи може така бабуся бути опікуном. Наразі він знаходиться на обстеженні в лікарні, а потім будемо направляти в центр реабілітації. Ми не думали тут знімати опіку, але коли така агресія іде, то варто думати за дитину.
Ще цього дня нам прийшло повідомлення з пологового будинку, що жінка, народивши дитину, покинула її в установі. А це уже третя дитина у неї. По двом дітям вона вже позбавлена батьківських прав. Сама вона наркозалежна. Зараз ми переводимо дитинку в дитяче відділення, оформлюємо документи та будемо шукати усиновлювачів. У нас біда, бо не має дитячого будинку, куди б можна було б відправити таких дітей. Сподіваємося на допомогу патронатних родин.
А на завершення нам надійшла інформація про смерть молодої жінки, теж наркозалежної. Поховання відбулося за рахунок місцевого бюджету. Родина цієї покійної теж була у нас на обліку. Ми не один раз забирали її з притону. Її дитина вже давно усиновлена.
Так ось про що сьогодні наша мова: про жінок, які стають на такий страшний шлях пияцтва. І з цим потрібно щось робити, бо в результаті страждають діти.
— Чому так відбувається? — запитую.
Коментує Валерій Костенко.
Коло насильства: як впливає родинна поведінкова модель
— Я обслуговую мікрорайон «Фрегат» та Підгородню, — говорить спеціаліст. — Цей рік розпочався з того, що влаштовано було до медичних та соціальних закладів 18 дітей, 13 із них з мого мікрорайону. І це з другого по сьоме січня. Тринадцятеро дітей, четверо з яких постраждали від домашнього насильства. Вони вже поставлені на наш внутрішній облік. Двоє дітей проживають в жахливезних умовах, в зв’язку з тим, що сталася в сім’і криза. Умови, в яких вони живуть, йдеться про будинок, просто не придатні для проживання. Далі семеро дітей новоприбулих разом з матір’ю, не одинокою, як задавалося на перший погляд, не алкозалежною — теж на перший погляд, але теж бідовою. Родина приїхала з Лисої Гори і поселилася в жахливі умови, і ми змушені були так само цих дітей рятувати. Із тих дітей, які прибули до нас на початку року, двоє уже влаштовані, двоє повернуті до навчання, бо вони є вихованцями спецшколи Лисої Гори, двоє інших місцевих повернуті до навчання в нашій спецшколі. Буквально днями ще трьох дітей завезено до центру реабілітації у Берізки та ще двоє знаходяться в медичному закладі.
— Я дуже хочу подякувати усім службам за співпрацю, — продовжує Валерій. — Це, в першу чергу, спецшколи та їхні колективи, які з нами не просто на зв’язку, а разом в усіх питаннях. Це міжвідомча співпраця міжслужбова. Для прикладу, з мигіївською службою ми разом шукали дітей в різних місцях. Тому щира подяка за злагоджену роботу.
— Щодо причин, які призводять до таких кризових ситуацій, — резюмує фахівець, — то це те, що називається: людину формує оточення. З того, що я бачу, то вісімдесят відсотків — це результат поведінкової моделі родин, в яких зростали. Це коло насильства, якщо воно не розірване і, звичайно, посттравматичний синдром, соціальні та економічні негаразди, які зараз є. Є багато чого, що формує ось такі кризові ситуації. Нам же головне вчасно відреагувати, допомогти таким родинам та врятувати дітей.
Ми довго розмовляли з працівниками служби і мимоволі подумалося: ми всі причетні до того, що відбувається навколо нас, бо ж саме суспільство породжує такі асоціальні явища. Коли болить, то треба лікувати, і найперше — шукати причину. Це коло можна розірвати, коли спільно, коли замість слів — щоденні справи, кропіткі й результативні. Наразі попереду у служби ще три позови у суді, а це долі ще дев’ятьох дітей.
Якщо вам відомі факти неналежного поводження з дітьми, телефонуйте до управління «Служба у справах дітей» Первомайської міської ради за номером: +38 (05161) 7-55-96, або +38 (05161) 7-52-15.
