Близько сотні сортових кущів троянд, лілеї, півонії, клематіси, гортензії та ще кілька десятків різних рослин — все це мирно вживається на обійсті подружжя Старцевих у Первомайську. Садиба ховається за звичайним міським парканом провулку Світлого — і водночас відкриває чарівний світ, де кожен кущ має свою історію, а кожен день починається з аромату троянд і співу пташок. Що ж це за диво-місце, і хто його створив власними руками? Журналістка Гард.City побувала в гостях і повернулася з історією, яка пахне літом.
Передмова від авторки
Можливо, історія цієї квіткової садиби так би й залишилася за парканом провулку, де проживає подружжя Старцевих, якби не лист до редакції. Написала журналістам про диво-оазу подруга подружжя. Пані Оксана, так її звати, запропонувала тему для репортажу про цікаву людину та її захоплення. І ось журналістка уже в дорозі. День зустрічі припав на Трійцю і, напевне, в цьому свій символізм. Зелене свято посеред квіткового раю — ще та емоція!
Відшукати провулок нескладно: тіниста вуличка заховалася край кручі, поруч залізничної колії в мікрорайоні мальовничої Блокви. Орієнтир — середмістя, швейна фабрика та старезна верба. І ось — на місці. Поки комунікували телефоном — і не здогадувалася, що Галина Старцева — це саме та особистість, яка свого часу дивувала своїм режисерським талантом та театральними постановками в першій місцевій школі. І ось переді мною усміхнена пані Галина. «А ви мене не пам’ятаєте?» — запитує вона. «Як же не пам’ятаю!» — відповідаю. Ми тепло вітаємося, і господиня запрошує до садиби. Відразу потрапляю у світ, де пахне трояндами та різнотрав’ям, співають пташки, пурхають метелики, і де на кожному кроці — краса і творчість. Знайомимося ближче і дізнаюся, що цю унікальну екосадибу створило подружжя самостійно. Тож представляю вам родину Старцевих — Галину Андріївну та Олексія Михайловича.
Будинок, де нині мешкає подружжя, збудований руками батьків Галини в минулому столітті. Тато пані Галини колись директорував у місцевій шостій школі, а мама — викладала філологію. До речі, свій трудовий шлях пані Галина розпочинала теж в шостій школі.
Казковий світ затишку та краси
Перше, що бачиш, — песик Жужик. Він тут захисник території. Йому всього чотири місяці, але він уже чітко знає: де чужі, а де свої. Як з’ясувалося, господар Олексій Михайлович власноруч йому зробив будиночок — справжній витвір мистецтва. Жужик почувається тут впевнено — і в разі небезпеки знає, де прихиститися.
Ліворуч криничка: теж дерев’яна і теж ручної роботи. Попереду банер, на якому зображений провулок. Акуратні стежинки, вимощені з камінців, квіткові арки, різноманітні декорації, фонтанчики, мініатюрні лавочки і — море квітів. Причому різних — від сортових троянд — до звичайних польових. Відчуття, що ти у казці. У казці, створеній людьми.
Тут кожна квітка грає свою партію у великому симфонічному саду
Отже, Галина Андріївна — раніше завучка, вчителька, бібліотекарка. Людина з тонкою душею, безмежною уявою та невтомною енергією. Колись вона ставила шкільні вистави, писала сценарії, залучала дітей до творчості. І це було життя, сповнене любові до людей. Сьогодні серед її вихованців є актори, режисери, телевізійники, захисники. Про це можна говорити годинами, бо ж людина залишила після себе величезну спадщину, ім’я якій — людяність.
Сьогодні її сцена — це квітник на шести сотках. Тут кожна квітка — частинка квіткового оркестру. Кожна грає свою партію в симфонії кольорів та ароматів, гармонійно вплетену в єдине ціле. Особливе місце тут посідають трояндові кущі, яких на садибі близько сотні. Кожна квітка має свою історію, свій настрій і навіть характер.
— Ось, — розповідає пані Галина, — кущ троянди «Ерік Таберлі», який не хотів боротися за своє життя і я була змушена його викопати. Але, о диво, із невеличкого корінця троянда воскресла. І тепер погляньте, як вона буяє. Оце воля до життя!
Троянди пані Галина знає поіменно, пам’ятає, звідки привезена, коли посаджена та чим особлива. Вони різних кольорів, різних сортів і розмірів. Ось аристократичні «Леонардо да Вінчі» з пухкими пелюстками рожевого мармуру. Поруч ніжно погойдуються англійські красуні «Девід Остін», що пахнуть старовинними садами. Є й чайні гібриди — королеви, чиї оксамитові пелюстки грають на сонці, мов шовк. Тут «англійки», «француженки» та «польки». Є в колекції Галини і веселі флорібунди, які створюють справжні каскади цвітіння. Тут же поруч в'ється плетиста New Dawn. Вся садиба пахне ваніллю, медом, корицею, різнотрав’ям, полуницею та сонцем.
— А ось тут, — усміхається Галина Андріївна, — у нас «Чіп і Дейл». Веселі, невеличкі, але такі неймовірні. Подивіться на них.
Тут дивує все: метелик, який граціозно перелітає з квітки на квітку, годівниця для синичок, що привабливо поскрипує, коник-стрибунець, що вмостився просто на трояндовій пелюстці. А онде жук-бронзівка взявся зіпсувати красу троянди. Тут же сусідський кіт зазирається на пташок.
А ще тут мирно вживаються різні сорти квітів та рослин: від троянд — до городніх томатів, від клематіса — до дикого винограду. Гармонійно доповнює садибу чимала кількість декоративних поробок. І це все зроблено руками Олексія Михайловича та Галини Андріївни.
Зупиняємося біля фонтанчика. Сідаємо на лавочку, щоб перепочити та насолодитися миттєвістю.
— Тут, — розповідає господиня, — колись був сарайчик, а тепер квіти. А ось мій чоловік просто знайшов стару дитячу гойдалку — тепер тут живе квітка. Взагалі в його руках все оживає: і каміння, і простір. Онде годівничка для синичок. Вони всю зиму у нас тут живуть. Ми їх підгодовуємо. А ще у нас тут солов’ї співали. Цей рік уперше, що ми їх не чуємо. Мріємо про їхнє повернення.
Мистецтво в кожному камінчику
Чоловік Галини, Олексій Михайлович, усе життя працював залізничником, але у душі завжди був художником. Він має художню освіту, малює картини і власноруч створює елементи декору на садибі. Каміння — його пристрасть. Він уміє бачити форму, колір і душу в усьому.
— Ось, — розповідає пані Галина, — він знайшов корінь з якогось дерева. Приніс додому, обробив його — і вийшла така краса. Тепер тут живе родина їжачків. А он бринить водограй, поруч примостилася сова. Тут все практично його руками створено.
А ось і справжні картини, писані фарбами. Їх виносить Олексій Михайлович з будинку. Це переважно пейзажі. Милуватися — не намилуватися.
— Що ж! Творча людина — у всьому творча, — роблю висновок. Їй не потрібно чекати спеціального приводу для мистецтва. Вона просто бере і творить. Так, як це робить подружжя Старцевих.
Ми ще довго ходили садибою, розглядали квітники, говорили про творчість, пригадували спільних знайомих, пригощалися запашною суницею — і на мить здалося, що немає у нас війни і тривог, немає лиха і горя, а є краса, яка рятує і надихає, є вибір, який дає надію і віру.
Місце сили на Світлому провулку
Садиба Старцевих — не просто дім. Це історія про те, як двоє творчих людей змогли створити красу, що надихає інших. На далекому провулку, за простою хвірткою, розквітнув Всесвіт — де кожна пелюстка говорить про любов, кожна стежка — про працьовитість, а кожен день — про віру в життя. Ця історія — не про квіти. Це історія про людей та про філософію життя.
