Коли спортивна зала стає домом, а татамі — місцем, де дорослішають діти, народжується не просто перемога. Народжується сімейна справа. У додзьо Юрія та Анастасії Галімон карате — це не лише про техніку та про змагання. Це про довіру, єдність і любов. Про це відверто говорили батьки та тренери на пресконфереції, яка відбулася відразу по поверненню первомайської команди каратистів з Європи. Нагадаємо, що 24-25 травня у Варшаві відбувся 38-й Чемпіонат Європи з кіокушин карате, який зібрав понад 1100 учасників із 27 країн, де спортсмени Первомайської федерації кіокушин карате здобули 11 медалей.
38-й Чемпіонат Європи з кіокушин каратеФото: Первомайська федерація кіокушин карате
Карате — стиль життя, що об’єднує покоління
Карате — це не лише про удари, ката й змагання. Для багатьох первомайських родин воно стало стилем життя, що об’єднує покоління. Саме такими є історії родин, які багато років тому прийшли до Первомайської федерації кіокушин карате. Сьогодні мова про тих, хто стилем свого життя обрав карате. Першими в цьому списку є родина Галімон, де Юрій та Анастасія — не просто тренери, а уже батьки чемпіонки Європи.
Щойно Анастасія вийшла з декрету — одразу повернулася в тренувальну залу. І з того моменту маленька Анна завжди була поруч. Сьогодні вона — чемпіонка Європи з кіокушин карате, і для неї це не просто перемога.
— Мені подобається, — ділиться Анна, — бо ми завжди разом. Підтримка 24/7. Мені батьки завжди можуть підказати, розповісти, дати правильну пораду. Я багато подорожую, бачу світ, але найголовніше — проводжу час із батьками. Карате — це наша спільна пригода.
Для Юрія та Анастасії тренерство і батьківство давно переплелися. Знайти баланс між суворістю наставника і теплом мами чи тата — складне мистецтво, яке вдається лише тим, хто справді любить дітей — не лише своїх, а й усіх, хто в залі.
— Нам як батькам, — говорить Анастасія, — важко поєднувати в собі ще тренерів. Якщо в інших дітей є суворий тренер і люблячі батьки, які хоч і напружують, але підтримують, то, мабуть, у випадку з Анною, в неї є тільки тренери. І це дуже непросто. Ми, звісно, над собою працюємо, стараємось, але, мені здається, їй із нами важкувато.
— Чесно кажучи, — продовжує Юрій Галімон, — коли ми починали займатися, я доньці казав, що перш за все ти повинна вміти постояти за себе, друге — ти повинна завдяки спорту і карате виглядати гарно. І третє — це те, що, можливо, колись будеш чемпіонкою. На жаль, дуже важко бути тренером і батьком одночасно. Це практично неможливо, і в багатьох тренерів діти не йдуть в карате і не є успішними спортсменами. Як на мене, тут є два виклики: психологічно налаштувати спортсмена, і друга проблема — контролювати себе як батька і тренера в сім'ї з донькою.
Поруч не тільки тренери, а й батьки
Артем та Наталя ТкачФото: Первомайська федерація кіокушин карате
У додзьо Галімонів тренується чимало родин. Наталя Ткач — мама Артема Ткача, який уже втретє виступає на європейському рівні.
— Цього разу я виводила його на татамі сама, — розповідає пані Наталя. — Було страшно, але Артем сказав: «Мамо, головне — ти мене виведи. Я далі я все знаю, що роботи».
Артем змагався вже з добре знайомими суперниками. Один із них — спортсмен із Німеччини, з яким він мав третій поєдинок. І цього разу Артем переміг. Для тренера Юрія Галімона це не просто результат, а приклад витримки та психологічної зрілості.
Брати Стефанки: один — дебют, другий — реванш
Олександр, Тетяна та Максим СтефанкоФото: Первомайська федерація кіокушин карате
Мама Тетяна Стефанко виховує одразу двох спортсменів: Сашу (8 років) і Максима (12 років). Для Сашка чемпіонат у Варшаві був першим європейським турніром, а для Максима — вже другим. Сашко провів три поєдинки, два з яких виграв, а один програв.
— Було дуже хвилююче, — згадує пані Тетяна, — але найбільш приємно було чути, як інші команди впізнають наших спортсменів. Кажуть: «Це той хлопець з чемпіонату України».
Обидва брати з гідністю представляли Україну, і, як каже мама, це головне: «Вони розуміють, для чого тренуються. Це формує характер. А ще вони горді, що представляють Україну».
— Саша програв третій бій — технічно рівно, але судді не зарахували. Ми аналізували з Юрієм Васильовичем цю ситуацію і дійшли висновку: важливо не втрачати силу духу. Так само і старший син — не зарахували удар, але він не здався. Бо життя — не завжди чесне, але перемога — за тими, хто загартовується, — наголошує Тетяна.
Карате вчить дітей не лише перемагати. Воно вчить програвати — і залишатися сильними. Не ображатися, не шукати винних, а гартуватися і рухатися вперед. Це справжня школа життя.
— Ми змагалися з представниками різних країн, — розповідають спортсмени, — з Молдови, Румунії, Німеччини, але українські спортсмени технічно сильніші. Нам би ще хвилювання подолати, — зізнаються хлопці, — і все було б добре.
— Маємо психологічну проблему, — підтверджує тренер Юрій Галімон. — Якщо фізично й технічно ми витривалі на сто відсотків, то психологічний бар’єр поки подолати не вдається. Хвилювання на будь-яких змаганнях збивають спортсменів з настанов, десь підривають впевненість, а європейські змагання збивають дуже сильно. І тому навіть, якщо суперник може бути технічно слабкіший, але психологічно сильніший, — то це вплине на результат. Переживання дають своє. Наші спортсмени ще дуже юні, тому їм ще важко.
Від дебюту до гарту: Іван Лопаткевич
Тетяна та Іван ЛопаткевичФото: Первомайська федерація кіокушин карате
Тетяна Лопаткевич розповідає про перший серйозний виступ свого сина Івана (8 років):
— Це наші перші змагання такого масштабу, — говорить пані Тетяна. — Ми багато їздили Україною, але Європа — це інший рівень. Іван пережив чималий стрес, хоча насправді більше хвилювались ми, дорослі. Він злякався суперника, який був вищим і важчим. У спорті головне — подолати себе. І цього ми ще вчимося.
Хоча поїздка не принесла медалей, родина вважає її надважливою.
— Карате — це не лише про фізичну форму, — додає Тетяна. — Це й про дисципліну, порядок, внутрішню зібраність. Іван уже це розуміє.
У ВаршавіФото: Первомайська федерація кіокушин карате
— Це невеличкі емоційні гойдалки, — підтверджує тренер Юрій Галімон. — Насправді Іван має гарну фізичну підготовку і потужний потенціал. Наступного разу буде обов’язково перемога.
Виховують не лише спортсменів, а й особистостей
Анастасія та Наталія ЯніцькіФото: Первомайська федерація кіокушин карате
Про важливість карате говорить і Анастасія Яніцька, мама спортсменки Наталії Яніцької. До речі, її донька разом із Анною Галімон змагалися між собою на Європі у фіналі. І це ще один доказ рівня команди.
— На минулих змаганнях, — каже Анастасія, — моя донька була першою, цього разу — Анна. Ми їдемо до іншої країни, змагаємося зі спортсменами з Румунії, Молдови, Польщі, а в результаті у фіналі зустрічаються двоє наших. Це ж гордість.
— Хочу сказати, що ми в додзьо — як одна родина, — продовжує Анастасія. — Тут у нас не просто спортивний гурток. Це стиль нашого життя. Ми іноді сміємося вдома, що це не просто секція, а уже «секта карате». Наші діти тут вчаться бути сильними не лише фізично, а й морально. Ми самі стали витривалішими — бігаємо зранку, їздимо на збори, переживаємо разом.
Вона підкреслює: карате у цій школі — це ще й про вихованість. Діти дисципліновані, зібрані, відповідальні.
— Наші діти — не просто сильні. Вони — організовані, зібрані. За 10 хвилин до виїзду — вже всі з речами. Ніхто нікого не чекає. Після себе завжди залишають порядок. На відміну від багатьох інших команд, навіть українських. У нашій команді дисципліна не тільки на татамі, а й в житті. Це культура, яку привіз Юрій Галімон ще з Японії. Я хочу щиро подякувати нашим тренерам за такий підхід та за виховання й загартування наших дітей і загалом родин, — підсумовує Анастасія.
Наталії Яніцькій десять років. Виступала в категорії 10-12 років, вагова — до сорока кілограмів.
— У цій категорії, — розповідає дівчина, — були учасники з Польщі, Угорщини, Румунії, Молдови та України. У мене було три поєдинки. В першому та другому боях я виграла, а в третьому — програла. Змагання були дуже масштабними. Наступного разу поїду за першим місцем.
Ігнат Майдаченко: ще один рівень
Олена та Ігнат МайдаченкоФото: Первомайська федерація кіокушин карате
Олена Майдаченко ділиться історією сина Ігната.
— Це наш другий чемпіонат Європи, — розповідає пані Олена. — Минулого року — перше місце, цього — третє. Ми перейшли до старшої категорії, і конкуренція стала жорсткішою.
Найбільше хвилювався Ігнат, коли побачив старшого суперника. Хоча два поєдинки виграв впевнено, третій виявився психологічно важчим.
На Чемпіонаті у ВаршавіФото: Первомайська федерація кіокушин карате
— Ігнат злякався не бою, — каже Олена, — а більше суперника. Такий вже вік — починається робота з внутрішніми бар’єрами. Але це теж частина росту.
Павло Воротнюк: шлях крізь страхи
Марія та Павло ВоротнюкФото: Первомайська федерація кіокушин карате
Марія Воротнюк розповідає про сина Павла, який у цих змаганнях пройшов справжню психологічну трансформацію.
— Минулого року, коли він виступав на чемпіонаті Європи, не вистачило трішки сили, — розповідає пані Марія, — не вистачило зібраності. Тоді Павло у другому бою програв, але для нас це був перший досвід. У цих змаганнях, завдячуючи Юрію Васильовичу, його настановам, моїй підтримці, він вийшов на татамі по-новому. Хоч у нас у суперниках були лише одні поляки, але це не завадило сину виступити гідно.
До речі, перед змаганнями Павло здолав свій страх висоти — піднявся на скелю в Грушівці. Мама вважає, що цей досвід став важливим у подальшому спортивному житті сина.
Сам Павло задоволений:
— Перше місце — це серйозний результат. Так склалося, що я бився з усіма поляками і мені вдалося вибороти перемогу. Було п’ять поєдинків — і всі достойні.
Роман Мартиненко: карате як стиль життя
Євген та Роман МартиненкиФото: Первомайська федерація кіокушин карате
Про ще одну спортивну родину розповідає Євген Мартиненко. Його син Роман здобув бронзу на чемпіонаті Європи у Варшаві, а син Денис став переможцем у Південноукраїнську. До речі, змагання проходили одночасно — одні у Варшаві, інші —в Південноукраїнську.
— Я не зміг поїхати до Європи, — розповідає Євген, — поїхала мама. Але я слідкував за трансляцією онлайн і водночас вболівав за старшого сина в Південноукраїнську. Роман переміг у двох поєдинках, а в третьому, буквально на останній секунді, пропустив удар у голову. Це була прикра поразка. Але він боровся гідно.
— Загалом, — розповідає тато спортсменів, — карате в нашому житті займає вагоме місце. У нас, як і в більшості родин, це уже сімейний спорт. Як кажуть, від старшого до молодшого.
— У нас вдома навіть місця немає для всіх кубків і спостерігається свого роду конкуренція. Треба купувати більший будинок, — жартує батько. — Без карате ми уже себе не уявляємо: як дорослі, так і сини. У нас тільки Роман провів уже більше п’ятдесяти поєдинків. І ми завжди поруч: вболіваємо, підтримуємо, відслідковуємо, а іноді виборюємо право називатися кращими, як це було в Південноукраїнську.
— Юрій Васильович правий, — додає пан Євген, — перемога має бути очевидною, щоб потім не було ніяких оскаржень та сутичок. Треба брати силою, бо існує в цьому світі таке поняття, як несправедливість Вона є скрізь, є і в спорті.
Анастасія Яніцька додає, що батьки намагаються завжди бути в курсі всіх справ, аби не допустити несправедливості.
— І це про командність, — наголошує вона. — Уявіть: ми, батьки, в Україні, діти — на змаганнях в Європі, і ми стежимо за кожним виходом наших бійців онлайн. Ми знаємо, в якій програмі дивитися результати, рахуємо медалі, вболіваємо командно. Ми вже стали справжнім інформаційним штабом. Більше того — ми єдина дружня родина. Ми пам’ятаємо один одного ще вагітними, пам’ятаємо, як дітей приносили в корзинках. Тепер ці діти — справжні воїни.
Бути першим — це не мрія. Це шлях
Підготовка до змагань тривала пів року, а фактично — безперервно. Як говорить Юрій Галімон, кожна дитина пройшла величезний шлях, і всі вони були фізично готові на 100%.
— Та головний виклик — психологічний, — ще раз наголошують і тренери, і батьки. — Навіть найсильніші можуть здригнутися на татамі. І саме тому ми працюємо не тільки з м’язами, а й із характером. І наші діти це відчувають. Вони їдуть за перемогою не заради призу, а заради себе. Бо вже знають: бути першим — це не мрія. Це шлях.
Фото: Первомайська федерація кіокушин карате
Анна Мєлєга — досвідчена спортсменка
Для Анни Мєлеги це уже п'яті змагання за кордоном. Але кожного разу для неї вихід, як перший. Все ті ж хвилювання та налаштування.
— Цього разу, — розповідає дівчина, — мені довелося провести всі поєдинки з поляками. Всі вони різні, кожен має свій стиль бою. Мені дісталися дуже сильні суперники. Тому цього разу лише третє місце. Хоча перед цим в Болгарії було перше, а в Нідерландах друге.
— Аня у нас уже досвідчений боєць, — додає тренер, — і цього разу, коли вона готувалася до Європи, отримала травму руки. Тому навіть її участь у змаганнях стояла під питанням. Але попри все вона вийшла на татамі — і завоювала призове місце. Ми просто незламні.
Фото: Первомайська федерація кіокушин карате
Керує девіз: «Нас не зупинити»
— Я завжди повторюю, — продовжує Юрій Галімон, — яка загартованість і яка потужна сила в нас закладена. Війна в країні. Постійно щось відбувається, постійно щось десь летить, постійно щось десь вибухає, більша частина батьків на фронті, фінансово нам дуже непросто, але ми йдемо вперед. Ми їдемо на Європу заряджені на перемогу, ми отримуємо там друге командне місце. Ми беремо участь у всеукраїнських, обласних та місцевих чемпіонатах. Бо нами керує девіз: «Нас не зупинити». Це колосальна робота усіх: батьків. спортсменів, нас як тренерів. Для мене основний показник — це те, що в той час, коли в країні війна, ми перемагаємо, і це дуже круто.
Марина Смик: «Я дуже хвилювалася»
— Це були мої перші змагання за кордоном, — розповідає ще одна спортсменка. — На жаль, результат був не таким, як я хотіла. Їхала за першим місцем, а програла, бо дуже хвилювалася.
— Статусні змагання, — підтверджує тренер, — завжди тиснуть на спортсменів психологічно. Це те, що про що ми постійно говоримо. Сподіваємося, що коли-небудь нам вдасться подолати і цей бар’єр.
Яна Крівцова: «Порушення регламенту — це серйозно»
— Це перші мої змагання такого рівня, — говорить Яна, — дуже переживала, дуже серйозно готувалася усі пів року. І хоч за плечима маю уже 14 змагань різного рівня, все ж сталася непередбачувана ситуація. Я не встигла вчасно вийти на татамі. Через те і не змогла виступити.
— Ця ситуація для нас дуже непроста, — підхоплює розмову Анастасія Галімон, — і неоднозначна. Порушення регламенту, хоча перерв практично не було. Через те діти розгубилися. Далі будемо більш обачнішими в таких ситуаціях. Розумієте, турнір ділився на два блоки. В першому блоці працювали одна вікова категорія, потім мала бути перерва і далі — продовження другого блоку. А цієї перерви не було. І оскільки було шість татамі, бої закінчувались в різний час, то ми просто не зорієнтувалися. І так якось вийшло, що ми не встигли це побачити. А бій був одним із перших.
Була гордість за те, що не підвели команду
Юрій Георгієв посів перше місце на Чемпіонаті Європи. Хлопець мав два поєдинки у віковій категорії 16-17 років і провів блискучі бої. В цій категорії було шість спортсменів з різних країн: Угорщини, Польщі, Румунії, Іспанії.
— Я уже 12 років займаюся карате, — розповідає Юрій. — Тут все моє життя. Без цього виду спорту я себе не уявляю. Зараз випускаюся, їду в інше місто і не знаю, як буду жити без карате. Ще хотів би додати, що це була надзвичайно яскрава та важлива подія в моєму житті, і я щасливий, що мені вдалося вибороти перше місце. У змаганнях взяли участь спортсмени з 28 країн Європи, і кожен із них сильний, підготовлений суперник. Відчувалося, що всі приїхали боротися до останнього, викладаючись на максимум. Саме тому для мене ця перемога є особливо цінною.
Підготовка до чемпіонату була справжнім випробуванням. Щоденні дуже важкі тренування, суворий режим, скидання ваги перед стартом — усе це вимагало повної віддачі, сили волі та терпіння. Було нелегко, але я знав, заради чого я це роблю.
Окремо хочу висловити глибоку подяку своєму тренеру. Саме завдяки його підтримці, досвіду, вірі в мене та наполегливості я зміг пройти цей складний шлях до кінця і досягти такого результату. Це була командна робота, і я вдячний за кожну хвилину, вкладену в мою підготовку. Цей чемпіонат став не лише важливою спортивною перемогою, а й джерелом величезної мотивації. Я зрозумів, що можу більше. Щиро дякую всім, хто вірив у мене: моїй родині, тренеру, команді та всім, хто був поруч. Ваша підтримка — це моя сила.
Роман Гуменюк — золотий призер Чемпіонату Європи
Роман Гуменюк та Юрій Галімон. ВаршаваФото: Первомайська федерація кіокушин карате
— Я провів п’ять поєдинків, — розповідає чемпіон, — і досі не віриться, що вдалося вибороти перемогу. Була страшенна гордість і радість, що не підвів команду. Я уже сьомий рік відвідую секцію карате і не маю наміру завершувати.
«На змаганнях треба явно вигравати»: брати Валянські
Ярослав та Ілля Валянські — не перший рік відвідують секцію карате. Неодноразові чемпіони різних змагань, але цього разу не вдалося стати переможцями. Втім, хлопці не опускають рук. Кажуть, що ці змагання їм ще раз продемонстрували, що на змаганнях треба явно вигравати. Якщо противники та судді з іншої країни, то тут тільки нокаут. Варіантів немає. Наступного разу треба працювати за цією методикою.
Анастасія Галенко: все було незвично та цікаво
Своїми емоціями та відчуттями ділиться Анастасія Галенко, яка вперше побувала на Чемпіонаті Європи.
— Оскільки це був перший досвід змагань такого масштабу, — говорить Анастасія, — все було незвично та цікаво. Мені дуже сподобалося відчуття, що я беру участь у такій важливій події. Не сподобалося те, що між першим і другим блоком не було перерви, а також, що нагородження проводилося прямо під час боїв. Дуже хочу й надалі брати участь у різних чемпіонатах, як-от: чемпіонат України, Європи та інших. А ще дуже хочеться вивчити нові удари, продовжувати розвиватися фізично й технічно.
Фото: Первомайська федерація кіокушин карате
Дякуємо нашим спортсменам за відверту розмову. Дякуємо за розвиток спорту в місті та за представлення Первомайська на найвищих рівнях. Віримо у ваші подальші перемоги та блискучі результати.
