24 травня у Південноукраїнську пройшов Всеукраїнський відкритий чемпіонат з кіокушин карате, який зібрав спортсменів з різних регіонів України і присвячувався 50-річчю міста енергетиків. Первомайську федерацію представляв 21 боєць, вісімнадцять з них стали призерами. Супроводжувала спортсменів цього разу на змагання вихованка Федерації, нині суддя та тренерка Аліна Грицюк. Що це були за змагання та як воно — стати тренеркою вперше — вона й розповіла журналістці.
Аліна Грицюк
«Ми їхали перемагати — й перемогли!»
«Ми їхали перемагати», — так коротко можна сказати про участь первомайської команди каратистів у Всеукраїнському відкритому турнірі з кіокушин карате.
— І перемогли, — розповідає Аліна Грицюк. — 21 спортсмен, 18 призових місць, із них 11 — перших. І головне — перше командне місце та новенька плазма для нашого додзьо.
Аліна вперше була у ролі тренерки. Її історія — окрема мотивація для кожного, хто вважає, що починати щось нове вже запізно. Вона прийшла в карате у 15-ть. А сьогодні — чемпіонка всеукраїнських змагань, досвідчена учасниця міжнародних зборів і, як виявилося, гарна організаторка.
— Мій молодший брат займався з чотирьох років, а я захоплювалася танцями, — ділиться Аліна. — Я ходила до брата на тренування, дивилась і в якийсь момент вирішила, що танці — не моє. Так я опинилася в додзьо Юрія Васильовича (Юрій Галімон, Первомайська федерація кіокушин карате — ред.). І не пошкодувала ні разу.
Сьогодні дівчина навчається відразу у двох університетах — у Львові та Умані, за фахом — цивільний захист і фізика з геометрією. Проте карате досі займає окреме місце в її серці. І тепер вона розглядаєте можливість створити секцію у Львові.
Фото: Первомайська федерація кіокушин карате
А поки 24 травня бійці вирушили під її керівництвом на серйозний Всеукраїнський турнір до Південноукраїнська. Суперники — спортсмени з Києва, Одеси, Вознесенська та міста — господаря змагань. Загалом — 293 учасники.
— У нас були діти віком від семи до п'ятнадцяти років. Особлива подяка Кирилу Вовку та Денису Мартиненку — нашим старшим спортсменам. Вони допомагали малечі, коли бої проходили одночасно на трьох татамі. Без них я б не впоралась, — говорить Аліна. — Подяка також батькам, які все тримали під своїм контролем.
Слова підтримки від тренера стали своєрідним бойовим наказом
Звісно, були хвилювання. Частина дітей не знали Аліну, адже вона тренувалася в старшій групі.
— Дехто боявся, — каже Аліна, — що без Юрія Васильовича буде складно. Але після розминки і розмови страх як рукою зняло.
А слова підтримки від тренера, які Аліна передала юним спортсменам, стали своєрідним бойовим наказом.
— Ці змагання показали ще одне — дух команди, — впевнена Аліна. — Дівчата змагалися на рівних з хлопцями, і в багатьох категоріях боролися одна з одною у фіналі. Так було з Веронікою Пак та Міленою Осташ — обидві дійшли до фіналу, вибивши всіх суперниць. Мілена більш технічна, але Вероніка — з характером. І цього разу характер переміг. І це найважче, коли суперники в бою свої.
Водночас вона підкреслює: дівчата в карате — це дуже круто. Бо тут характер веде вперед. Карате вчить бути впевненим, сильним, витривалим. А ще — вдячним.
— Мене карате зробило тією людиною, ким я сьогодні є, — щиро ділиться своїми думками дівчина. — Але найбільше хочеться сказати про людину, без якої ці всі поїздки, тренування, перемоги й навіть поразки не мали би того самого сенсу — нашого тренера Юрія Васильовича. Його професійність — щось неймовірне. Навіть у день змагань на європейській арені він протягом усього часу залишався з нами на зв'язку. Він підтримував кожного, слідкував за результатами всіх спортсменів і ні на мить не залишав нас. Наш семпай — не просто тренер, це справжній наставник, під керівництвом якого не страшні жодні перешкоди. Це людина, яка живе своєю справою, вкладає душу в кожного з нас, формує наш характер і впевнено веде вперед.
Результати вражаючі: 18 призових, 11 перших, 5 других та 2 третіх місця
Золото
- Іван Журавльов.
- Єгор Кругленко.
- Денис Мартиненко.
- Ілля Михайловський.
- Катерина Смик.
- Павло Соколюк.
- Аріна Непомяща.
- Мирослава Демидовська.
- Софія Журавльова.
- Максим Петровський.
- Вероніка Пак.
Срібло
- Мілена Осташ.
- Дар’я Пшепорук.
- Амалія Байрамова.
- Олександр Гладь.
- Назар Назаратій.
Бронза
- Кирило Вовк.
- Костянтин Пак.
Фото: Первомайська федерація кіокушин карате
Такі поїздки — це не лише про спорт
Це про команду, про довіру, про віру в себе. Про те, як багато вартують щирі обійми після бою, дружнє «ти молодець», навіть якщо не вийшло, і усмішка тренера, яка означає більше, ніж сто слів.
— Це були не просто змагання. Це була історія про нас, — сказала наостанок Аліна. — І я впевнена: вона ще триватиме. Ми сьогодні можемо тренуватися, виступати, розвивати дітей завдяки Збройним Силам України. Я дуже хочу, щоб усі пам'ятали це. Це дуже важливо. По дорозі до Первомайська я їхала з ветеранами: люди без рук і ніг, які попри труднощі їдуть на змагання. З них треба брати приклад.
— Це і є наші герої, — додає Аліна. — Підтримуйте одне одного, вірте в себе і в Україну. Бо сила — не кулаках. Сила — в характері та наполегливості.
