Пісенний вояж Україною під назвою «Де земля тремтить» травневими днями здійснює фольклорний гурт «Яри». Вчора, 21 травня, слобожанські співаки відвідали Первомайськ. Вони співали для місцевих жителів та збирали кошти на «Чуйку 3.0» для військовослужбовця й волонтера Ігоря Будака. Концерт проходив у «Пивниці», куди прийшли пошановувачі народного співу. Перед виступом журналістці вдалося поспілкуватися з лідером гурту Миколою Пазичем. Його розповідь — не просто про музику. Вона — про землю, з якої все проростає.
Під вечір у первомайському пабі «Пивниця» людно. Тут збираються поціновувачі українськості та народного співу. Власниця закладу Ольга Мурза люб’язно зустрічає гостей — і запрошує усіх налаштовуватися на фольк-вечір. Ольга у вишиванці, поруч онучка в українському національному вбранні —як то кажуть, під стиль гурту. Доки люд гуртується, журналістці вдається поспілкуватися з лідером музик Миколою Пазичем. З першого ж речення розумію: переді мною щирий українець з чітким розумінням ролі культури в час сьогодення.
З Краснокутська до всієї України: з розмови з Миколою Пазичем
Гурт «Яри» народився на Слобожанщині, в Краснокутську. Це неподалік Харкова, де нині «земля тремтить».
— Я написав пісню «Яри», — згадує лідер гурту пан Микола, — коли вже шість років жив у Києві, але в якийсь момент зрозумів: витрачаю енергію не туди. Багато динаміки, але мала глибина.
Сьогодні «Яри» — це не лише музика. Це цілісний культурний проєкт. Уже понад десять років вони досліджують, зберігають і осучаснюють слобідський фольклор, створюючи авторські композиції на основі традиційних мотивів.
— Ми завжди шукали можливість донести свою творчість до слухачів з усієї України, — розповідає Микола. — Відкрити наш край та дух через музику кожному. І сьогодні ми залишаємося тут, у своїй громаді, серед своїх людей. Гурт «Яри» намагається допомагати людям більше самоусвідомлювати себе українцями, розуміти свою культуру, свою особливість, свою неповторність.
— Чому «Яри»? — цікавлюся.
— Це і пісня, і концепція. «Яри» — це не тільки про назву місцевості, це ще й про дитину у кожному із нас. Ми створюємо музику, яка витягує вашу дитину назовні. Бо якщо в тобі ще жива дитина — ти живий. А ще — це наші байраки, дуби, джерела, де ми росли. Ми не придумали це — ми просто жили так. І в якийсь момент захотілося цим поділитися.
— Ви з самого початку обрали фольклорний шлях? — продовжую розпитувати.
— Так. У нас навіть варіантів не було, — відповідає Микола, — я з музичного середовища, вчився на акордеоні, потім уже в Києві — на гітарі, але душа була в піснях, які співають наші бабусі. Ми почали з місцевого фольклору Слобожанщини — у Харкові при методичному центрі є чудовий етнографічний відділ, який навіть запустив цифрову фольклорну базу. Ми співпрацюємо, беремо звідти пісні, але найбільше — це те, що знаходиться у нас самих, у нашій громаді.
«Де земля тремтить» — ідея, що проросла з реальності
Тур із символічною назвою «Де земля тремтить» — не випадковий. Це відлуння реальності прифронтової Харківщини, звідки походить гурт.
— У нас земля тремтить буквально, — говорить Микола. — І цей тур — про це. Про дуби, які втрачають коріння, про війну як наслідок знецінення, про те, що культура — це наша оборона.
Однойменний альбом, який, до речі, не так давно випустився, реалізувався за підтримки Українського культурного фонду в межах програми «Культура. Регіони». У ньому — справжні голоси землі. Фольклор, горловий спів, дримба, флейти, етнічні інструменти — все це звучить щиро і глибоко.
Про коріння, культуру та просвіту
Микола Пазич переконаний: сьогодні, як ніколи, потрібна культурна просвіта.
— Вся проблема в тому, що люди не знають своєї землі, свого коріння, — говорить він. — А це — велика проблема. Політика, навіть на міському рівні, має будуватися так, щоб вивчення історії та мови починалося з тих вулиць, де ти народився.
— Я хочу, щоб з'явилася альтернативна історія просторів, культурних хабів, де можна відчувати своє коріння. Бо навіть на радянській могилі проростають зелені росточки. Якщо їх поливати — вони дадуть майбутнє. І це можуть бути несподівано добрі плоди, — впевнений мій співрозмовник.
Гурт, який грає не тому, що треба — а тому що не може інакше
Сьогодні в «Ярах» — четверо виконавців: Микола, його друг дитинства Руслан (бас), а також Ірина та Микола — подружжя, що працює в культурній сфері.
— Бували різні склади, до семи осіб, але кістяк зараз такий. Після перемоги, думаю, будемо знову розширюватися, — каже Микола. — Ми не комерційний гурт. І не граємо, щоб комусь догодити. Ми граємо, бо не можемо не грати. Ми граємо — з любові.
І, здається, саме ця любов і є тим корінням, з якого проростає музика «Ярів». Музика, що зцілює, об’єднує, будить і нагадує, хто ми є.
Такі зустрічі надихають та заряджають впевненістюФото: Наталія Клименко
Первомайські поціновувачі музики: це було драйвово
Серед присутніх чимало тих, хто не просто пошановує українське мистецтво, а й добре розбирається в ньому. Це дівчата-майстрині автентичної народної вишивки Анастасія Рябикіна та Ірина Константінова, які нещодавно презентували свою творчу роботу для військових. Тут же волонтер та громадський активіст Андрій Чередніченко, подружжя волонтерів Анатолія та Ольги Бичкових. Ну, і звісно, господарка пивниці Ольга Мурза. Присутні активно реагують на живу музику, підспівують та пританцьовують разом з музиками. Така собі атмосфера драйвовості з народними піснями та живими українськими традиціями. Паралельно йде збір на українську «Чуйку» для підрозділу Ігоря Будака. За підрахунками назбирали 5 820 грн. Такі зустрічі надихають та заряджають впевненістю. І це важливо.
