Федерація кіокушин-карате ІКО-1, заснована Олегом Овечкіним, працює в Первомайську ще з 1991 року. Протягом цього часу в залі клубу виховали не одного спортсмена, а проте життя федерації складається не лише з тренувань та змагань. Сьогодні її очолюють тренери Олександр та Надія Крістіни, і їм вдається займатись не лише спортом, але й брати активну участь у житті громади.
«Спорт — це потужний інструмент єдності та відновлення», — заявив міністр молоді та спорту України Матвій Бідний під час свого виступу на Національній об’єднуючій платформі «Пліч-о-пліч: Згуртовані громади», яку провели 22 січня 2025 року.
Спортивні клуби та секції — це об'єднуючі центри всередині будь-якої громади. В умовах війни, кількість вразливих категорій населення значно зросла: внутрішньо переміщені особи, військові та їхні близькі, родини загиблих, а часто одна сім'я належить одразу до всіх вище перерахованих категорій. І саме в середовищі спортивних клубів такі родини знаходять не лише психологічну підтримку, але й відчутну фінансову допомогу.
Серед вихованців клубу не тільки діти та підлітки, а й жінки віком до 38 років включно. Крім того, можна сміливо стверджувати, що й рідні вихованців є повноправними членами спортивної родини, адже на їхніх плечах лежить чимало відповідальності та роботи. Такий мікс представників різних соціальних та вікових груп дає змогу людям знайомитись та гуртуватись не лише над розв'язанням проблем, які стосуються безпосередньо навчального процесу, але й допомагає у вирішенні особистісних труднощів.
Одна велика родина
Надія КрістінаФото: з особистого архіву
Повномасштабне вторгнення принесло багато горя. Рятуючи своє життя, до Первомайська переїхали родини зі всіх куточків країни. В клубі від самого початку війни займаються діти з родин переселенців. Намагаючись якомога швидше соціалізуватись у новій громаді, батьки стараються знайти однодумців для своїх дітей передовсім у тих осередках, які вони відвідували вдома. Так спортсмени одразу шукають свою нову спортивну родину.
«Деякі наші учні перші пів року займались безкоштовно. Ми з чоловіком одразу вирішили, що це наш особистий внесок у допомогу цим сім'ям», — пояснює Надія Крістіна.
Новоприбулим допомагають усім — спортивним одягом, фінансово та психологічно. Це сприяє процесу інтеграції переселенців у місцеву громаду, адже серед спортсменів одразу зав'язуються дружні стосунки. Не лише діти, а й батьки заводять нові знайомства й відтак мають можливість швидше налагодити життя на новому місці.
За словами тренерки, кожну ситуацію готові розглядати індивідуально, і якщо трапляється біда, то завжди підтримують своїх вихованців та їхніх близьких.
«Ми ж одна велика родина, і на будь-яке прохання про допомогу одразу відгукуються не лише тренери, але й батьки наших учнів», — говорить тренерка.
Підтримку тут можуть знайти й ті, хто робить перші свої кроки в доросле життя. «Один із наших вихованців вже не просто вступив у виш, але й намагається працювати та побудувати своє життя окремо від батьків. Тож у клубі він не лише займається, але й проводить тренування у менших групах, коли старші тренери відсутні на змаганнях», — розповідає пані Надія.
Спорт, як об'єднуюча сила поколінь
У клубі займаються спортсмени віком від 4 до 38 років. Це особливість Первомайської федерації кіокушин-карате ІКО-1 — жіноча група 18+.
Спорт здатен об'єднувати не лише молодь — доводять жінки, які займаються у дорослій жіночій групі. А їхні перемоги й здобутки слугують реальним цьому підтвердженням.
Це окрема історія, яка не має аналогів в усьому місті та слугує прекрасним прикладом для наслідування — доросла жіноча група. Сформувалась вона не спонтанно. Бо тренерка Надія Крістіна, яка свого часу саме в спорті знайшла втіху та змогла пережити сімейну трагедію, давно мріяла масштабувати свій досвід. І допомагати проживати складні періоди життя іншим жінкам. Відтак, за рік після початку повномасштабного вторгнення зважилась оголосити набір дорослої жіночої групи для занять карате.
«Я дуже хвилювалась, бо не розуміла, наскільки це матиме взагалі відгук як такий, а що, якщо навпаки, запитів буде стільки, що не зможу охопити всіх охочих», — згадує Надія Крістіна.
Утім, склалось все дуже вдало. Першими на оголошення про набір відгукнулись матері вихованців клубу. Історія кожної з них — яскравий приклад історії української родини, затишок та добробут якої зруйнувала війна.
Фото: Первомайська федерація кіокушин-карате ІКО-1
Пані Катерина N початок повномасштабного вторгнення зустріла в Мелітополі, де вони проживали з чоловіком та трьома дітьми. На той момент чоловік, будучи військовослужбовцем ще з часів АТО/ООС, перебував на Донеччині. Відтак, став до зброї. Через стрімкий розвиток бойових дій пані Катерина з дітьми не встигла своєчасно евакуюватись та опинилась в окупації. Про ті кілька місяців, які довелось жити в окупованому Мелітополі, жінка нині згадує неохоче. І про те, як врешті зважилась евакуюватись.
«Ми з чоловіком постійно були на зв'язку. Його підрозділ за якийсь час після початку бойових дій вивели та передислокували. Так він потрапив до Первомайська. Сюди ж запропонував виїздити і мені. Ясна річ, він ніяк не зміг би приїхати по нас. Тож довелось мені самій вивозити трьох дітей з окупації через всі блокпости. Дуже лячно згадувати це й досі. На щастя, нам це вдалось, і це головне для мене. А вже тут, у місті, мої двоє дітей вирішили займатись карате. Я бачила, як їм це допомагає проживати та приймати все те, через що довелось нам пройти. І адаптацію на новому місці тощо. Отже, коли відчула, що мені теж необхідна якась розрядка, підтримка і взагалі власний час, який хочу провести на власний розсуд — теж вирішила спробувати прийти на заняття. Не розуміла до кінця, що з того вийде, але твердо вирішила, що хочу!» — пригадує пані Катерина.
Згодом до жіночої групи стали долучатись й інші учасниці. Тренерка згадує, що дуже швидко ця група трансформувалась у спільноту взаємопідтримки. Бо окрім тренувань жінки допомагали одна одній справлятись з викликами, які, на жаль, диктували воєнні реалії.
«Коли у Віри Пєвнєвої не стало чоловіка, він загинув на фронті, дівчата як одна зібрались і фактично ні на мить не залишали її. Були поруч майже постійно, коли треба було. Просто сиділи і мовчали, обійнявшись, плакали, горювали і ставали таким чином все ближчими. Такі непрості, страшні події настільки зблизили дівчат, що вони тепер дійсно стали однією родиною. Всі родинні свята, дитячі дні народження, все це вони тепер проводять лише разом», — розповідає Надія Крістіна.
Своїм прикладом жінки хочуть надихнути таких, як вони. Українок, які потрапляють до складних життєвих обставин і не можуть самотужки впоратись з цим. Спільнота, сформована у жіночій групі клубу кіокушин-карате — не закрита, не ізольована від зовнішнього світу. Тут радо приймуть нових учасниць, яких так само підтримають та мотивують. На тлі того, що у Первомайську від початку повномасштабного вторгнення проживає майже 6 тисяч родин переселенців, такий формат соціальної згуртованості є дуже корисним для міста.
За 2 роки існування жіноча карате-спільнота має не так багато прикладів подій чи активностей, які би мали на меті залучити мешканців громади. Це жінки та тренерка пояснюють намаганням спершу міцніше стати на ноги самим, аби зрозуміти, як зробити свою спільноту максимально корисною та потрібною для первомайчанок. Але нині, коли жінки відчувають в собі та одна в одній силу та впевненість, — прагнуть ширше озирнутись по сторонах та заохотити долучатись до своєї спільноти. У планах — спільні зустрічі та круглі столи з психологами для жінок з родин переселенців та родин загиблих захисників України.
Популяризація спорту через власний приклад
Олександр Крістін проводить відкрите заняття для друзівФото: з родинного архіву
Син Олександра та Надії Крістіних — Олександр Крістін, теж займається в клубі й вже став кандидатом у майстри спорту. Нещодавно юнак увійшов до складу Молодіжної ради міста, створеної у 2024 році. Сфера його інтересів — спорт та його популяризація в громаді.
«Мені здається, що найкращий спосіб популяризувати спорт — це власний приклад. Усі знають, чим Саша займається, й бачать, як заняття спортом впливають на якість життя молодої людини, відкривають шлях до побудови кар'єри», — ділиться думками тренерка.
А проте у «Первомайській федерації кіокушин-карате ІКО-1» проводять й інші заходи, які мають на меті познайомити жителів та гостей міста з цим видом спорту.
«Більшість наших тренувань у теплу пору року проходять на свіжому повітрі, тому наші відкриті тренування ми проводимо теж на природі. Минулого року це були два тренування: у парку та на головному пляжі. Поки діти безпосередньо тренувались, я відповідала на запитання містян.
Минулого тижня (22 лютого) наш син провів тренування для хлопців віком від 14 років і старше з метою залучення молоді до спорту. Тренування відвідали хлопці, також спортсмени, але з інших спортивних осередків. Їм цікаво було познайомитись з карате», — розповідає пані Надія.
Такі події не лише слугують рекламою самого клубу, а ще й сприяють формуванню відчуття гордості серед жителів громади — попри всі труднощі нам є чим і ким пишатись, первомайські спортсмени гідно представляють місто й країну на міжнародних змаганнях, зокрема.
Підтримка потрібна усім
Міський голова Первомайська вітає Олександра Крістіна у сесійній заліФото: Надія Крістіна
Попри те, що найбільша підтримка спортсменів — це їхні родини, місто не залишається осторонь й усіляко допомагає клубу.
«Ми дуже тісно й плідно співпрацюємо з місцевою владою. Наші вихованці часто відвідують міжнародні змагання, цілком зрозуміло, що самі лише батьки не мають змоги профінансувати три закордонні поїздки своїй дитині. Й тут включається місто, яке, наприклад, повністю оплачує дорогу та організаційні внески. За це ми вдячні очільникові профільного відділу молоді і спорту Євгену Романову та міському голові Олегові Демченку.
Щойно у нас з'являється якась потреба — ми звертаємось й нам допомагають. Так перед останніми змаганнями виникла проблема зі спеціальним покриттям підлоги. Все вирішилось», — ділиться Надія Крістіна.
Євген Романов та Олександр КрістінФото: з архіву федерації
Первомайська федерація кіокушин-карате ІКО-1 об’єднує людей різного віку, професій і соціального статусу. Це показує, як різні люди можуть працювати разом, створюючи згуртовану громаду. Такі ініціативи будують довіру, сприяють співпраці та допомагають людям краще взаємодіяти. А у складні часи вони стають джерелом підтримки та єдності.
Цей матеріал було підготовлено в рамках проєкту, що реалізується ІРМІ у партнерстві з ЮНЕСКО за підтримки Японії. Автори несуть відповідальність за вибір та подання фактів, що містяться в цій публікації. Висловлені погляди є виключно поглядами авторів і не обов'язково відображають позицію ІРМІ, ЮНЕСКО або Японії.
