Професія годинникаря нині переживає нелегкі часи. Майстрів, які вміють полагодити як сучасний, так і старовинний годинники — одиниці. Журналістці пощастило знайти і поспілкуватися з майстром-годинникарем із Первомайська. Знайомтеся: Володимир Мельник.
Передмова від авторки
Життя — суцільна випадковість, Втім, напевне, в цій випадковості є закономірності. Уже давненько розшукую в місті годинникаря. Останнього майстра бачила, точніше, його будочку, в центрі міста ще років з десять тому. З тих пір якось не зустрічалася з годинникарями. Днями вийшли з чоловіком на базар — і зайшли в магазин годинників, що у «27 кварталі». Ми шукали деталь для годинника онука, який у спадок отримав кілька старовинних екземплярів. І, о диво! Саме тут ми і зустрілися з годинникових справ майстром. Зачепилися в розмові — і ось що з того вийшло.
Володимир Мельник
Володимир Мельник уже більше 30 років ремонтує годинники у Первомайську
Годинникар розповідає, що спеціальної освіти не має. Ця справа його зацікавила, ще коли навчався у восьмому класі. Вже тоді міг розібрати будь-який годинник. З часом хобі перерослу у справу всього життя. Закінчив школу в 1973 році, відслужив армію, працював певний час водієм і електриком, а далі подався у годинникарі.
— Це було десь в дев’яностих, — ділиться пан Володимир. — Нас було багато майстрів по місту. Я працював в «Ремпобуттехніці», а потім удома організував невелику майстерню. Звісно, що тоді було багато роботи. Це зараз, коли всі з телефонами і цифровими годинниками, то уже відчувається дефіцит. Ми якось із колегою рахували кількість годинникарів по місту, то тоді нарахували 14 мінімайстерень. Це ще було в дев’яностих роках. Тепер я залишився один.
— Хто зараз переважно користується вашими послугами і які годинники приносять в ремонт? — цікавлюся.
— Зараз не дуже багато людей звертаються за послугами, а ті, хто приходять, несуть різні годинники: і механічні, і кварцові.
— А дешеві китайські берете в ремонт? — знову питаю.
— А куди від них дінешся, — каже майстер. — Вони ремонтуються, якщо механіка. Звісно, що вони не дуже якісні. Коли трапляються справжні китайські годинники, які вони випускають для себе, то вони якісніші. Я цим питанням цікавлюся, то знаю, що в Китаї дуже багато заводів годинникових і механізмів багато. Звісно, що і ціна відповідна.
— А які ви зараз можете порекомендувати годинники? — розпитую далі.
— Із кварцових це Casio. Ціна — якість. Із механіки, найдоступніші, це японські Orient та Citizen, якщо знайдете в продажу. Швейцарські на порядок дорожчі.
— Чи є хто в місті зараз, крім вас, хто ще займається годинникарством? — ставлю ще одне запитання.
«Слідкуйте за часом – його завжди не вистачає»
— Хлопці ще є, — відповідає Володимир, — але ніхто із них не продовжує цю справу. Напевне, не було великої любові до годинникарства. Це мені зайшла ця справа — і стала сенсом мого життя. Давати нове життя годиннику — це не просто цікаво, це все рівно, що за часом спостерігати. Слідкуйте за ним — його завжди не вистачає.
— А є кому передати свої знання? — допитуюсь у майстра.
— На жаль, охочих немає. Не дуже популярно нині бути годинниковим майстром. Та воно й зрозуміло: телефони, електроніка. Тепер декотрі із молоді навіть не орієнтуються по стрілкам годинника, на жаль.
— А як вплинула повномасштабна війна на вашу роботу? – запитую.
— Сильно відчутно. Раніше багато чоловіків зверталися з проханнями відремонтувати, тепер їх практично немає, бо всі на фронті. Дівчата ж не дуже користуються годинниками, так, буває, заходять.
«Тепер маємо непрості часи, то ж треба допомагати одне одному»
Ольга Плугатар
— Дівчата, — вступає в розмову господарка магазину Ольга Плугатар, — переважно купують годинники, як аксесуар. Вони більше дивляться на ремінець, на колір. А якщо беруть дорогий годинник, то уже на роки (усміхається — авт.). У нас найдорожчий годинник — то вісім тисяч, то жінки не дуже часто купують. Вони швидше витратять гроші на білизну, аніж на добротний годинник.
— А це ваш спільний магазин? — цікавлюся у господині.
— Ні, — каже пані Ольга, — нас об’єднують професійні справи. Підприємницькою діяльністю, саме торгівлею годинниками, займаюся уже чотирнадцять років. А у пана Володимира тут місце зустрічі з клієнтами (сміється — авт.). Дуже гарна людина, то чому б не посприяти. Тепер маємо непрості часи, то ж треба допомагати одне одному.
— Чи не думали під час повномасштабної виїхати з країни та змінити свій напрямок діяльності? — ставлю спільне запитання Володимиру та Ользі.
— Що ви! — відповідають практично разом. — Як це можна!
— Я, — каже пані Ольга, — тут народилася, тут мої батьки, моє коріння, мої друзі. Тут все моє життя. Кому ми потрібні в чужій країні? Мої діти тут залишилися: донька, син, зять пішов в ТРО. А хто ж має тут захищати та відбудовувати країну? А ми скоро будемо з Перемогою, це сто відсотків. Знаєте, що мені найбільше болить? Це те, що ті, хто невиправдано поїхав за кордон, повернуться сюди і будуть кричати, що вони люблять цю країну. Ось це чіпляє дуже.
— А що б ви побажали би нашим людям? — запитую наостанок.
— Миру, — відповідає Володимир. — Коли буде мир, то і життя буде.
— Щоб скоріше закінчилася війна, — доповнює пані Ольга, — бо ми всі уже і фізично, і емоційно виморилися. Щоб повернулися наші хлопчики додому. Бо дуже боляче за все, що відбувається сьогодні в країні.
Поки ми спілкувалися, до магазину зайшов ще один чоловік. Він якраз розшукував годинникового майстра. І я подумала: не одні ми шукаємо таких фахівців! Тож ділюся із вами контактами пана Володимира. Це не реклама, а підказка первомайцям, які все ще люблять користуватися справжніми годинниками.
Телефон: +38 (068) 597-18-60. Місце зустрічі: магазин «Часи» («27-й квартал», навпроти центрального ринку). Зберігайте і звертайтеся до майстра! І бережімо одне одного, бо ж час не стоїть на місці.
