У грудні вчилися самі, у січні вже ділилися знаннями з учнями. Проєкт «Вартові правди», започаткований ГО «Детектор медіа», зібрав кільканадцять локальних журналістів і, спорядивши усім необхідним, — відправив до шкіл. Говорити про медіаграмотність, безпеку в Мережі, поведінку в соцмережах і тому подібне. Що з того вийшло конкретно у Первомайську —– читайте далі. Спойлер: було цікаво, корисно і пізнавально для всіх учасників процесу.
З чого все почалось
Ми в редакції Гард.City любимо свою роботу. Єдине, що ми інколи любимо ще більше — так це вчитися і відкривати щось нове, а подекуди й повторювати вже відоме. Тому, коли побачили таку суспільно корисну та цікаву ініціативу від «Детектор медіа», — не зволікали. Але оскільки попередні кільканадцять навчань та тренінгів пройшли всі по кілька разів колеги, настала моя черга. Тим більше колись, на зорі існування Гард.City, ми вже вели таку просвітницьку роботу серед школярів Первомайська. Тоді це мало вельми схвальний відгук.
Отже, у середині грудня ми зібралися у Києві на триденне навчання. Там вкотре говорили про добре відоме, дізнавались чимало нового. Зокрема, у психології спілкування з підлітками. А особливо на тлі викликів та реалій війни. Було приємно зустріти старих добрих знайомих (де б ми ще зустрілись, ну дійсно), тож в інтенсивних заняттях та ностальгійних бесідах (у вільний, звісно ж, час) три дні промайнули, як один.
Організаційний етап: виклики
За умовами проєкту ми мали провести 3 заняття, оптимально — у трьох різних навчальних закладах. А згодом, якщо все пройшло добре, і у закладів є зацікавленість — маємо бути готові продовжувати заняття й далі. Вікову категорію визначали ще на навчанні, розподіливши всіх учасників програми так, аби рівномірно охопити всі категорії середніх та старших школярів. Мені випали заняття в 11-х класах.
Важливе уточнення: для участі у проєкті залучали журналістів регіональних та локальних видань 9 прифронтових областей. Чому? Бо саме ці регіони у зоні підвищеної інформаційної загрози.
Знаючи, що свого часу наші школи радо вітали нашу ініціативу з просування медійної грамотності в маси, я був певен, що організувати собі заняття не складе проблем. В принципі, так воно і сталось. Але було одне «але». Дуже важливе.
Українські школярі та освітній процес загалом потерпають вже далеко не перший рік. Почалося все з пандемічного локдауну. А щойно розвиднілось від коронавірусу — до України масовано вдерлися росіяни. І школи так і не змогли повернутись у «доковідні часи». Навпаки, викликів сильно додалось. Особливо відчутно це якраз у прифронтових регіонах. Авіанальоти, обстріли, брак укриттів, переривання занять через тривоги — все це болюче вдарило по освіті. І змусило на ходу шукати виходи та адаптовуватись до буремних реалій.
Хочу віддати належне освітянам — вони неймовірні у цьому вмінні адаптуватись. Поки домовлявся з очільницями трьох первомайських ліцеїв про уроки, звернув увагу на багато здавалося б дрібних деталей, які для них вже стали буденністю. Але з відстороненого погляду це викликає захват. Школярів розділили на зміни, аби дати можливість якомога більше відвідувати уроки офлайн, і водночас бути убезпеченими на випадок загрози та мати в школах таку кількість дітей, яку здатне вмістити укриття. Тему укриттів, їхньої наявності, розміру, якості тощо — розвивати не буду. Не наші освітяни винні в тій кількості і якості укриттів, яка є. Ніхто не вірив, і подумати б не міг, що нашим дітям доведеться вчитися під ракетними обстрілами. Але організаційна складова, логістика та побудова навчального процесу у складних умовах війни — це те, за що варто зняти капелюха перед освітянами.
Водночас ніде правди діти, що з огляду на вплив воєнного сьогодення учбовий процес став ще складнішим та виснажливішим як для учнів, так і для вчителів. А надто для старшокласників, які окрім доволі насиченої навчальної програми відвідують підготовчі курси для вступу у виші, різноманітні додаткові заняття та інші активності. Тож спланувати урок таким чином, аби не ускладнити і без того складне життя старшокласників, виявилось задачкою «із зірочкою». Але її в усіх трьох ліцеях Первомайська (я відвідав «Ерудит», «Престиж» і «Лідер») вирішили без проблем. За що теж вдячний, бо розумію, як дійсно це все непросто. Тішить, що в закладах свідомі того, що тема інформаційної безпеки дуже актуальна і зайвої інформації тут бути не може. Також круто, що всі без винятку зійшлись на тому, що найбільш ефективно буде проводити заняття офлайн. Хоча варіант з онлайном також був допустимий організаторами проєкту. Адже в деяких областях інакше, ніж онлайн, і не вдалося б. Нам у цьому сенсі пощастило, інакше не скажеш. Всі три заняття минули без тривог, хоча фонова думка-переживання про це була постійно.
Уроки з медіаграмотності: висновки та міркування
Аби не вдаватися у деталі усіх трьох занять, скажу лише, що усі вони (так мені вже пощастило) відбулись у різний час доби. Один вранці, один в обід, один вже надвечір. Так, наприкінці другої зміни. Порівнювати сенсу не бачу геть жодного. Бо і так ясно, що вранці діти свіжіші, ніж ввечері. Але це не робить одних кращими від інших. Такі бо вже реалії нині. А тому висновки та міркування (уникаю свідомо того модного англіцизму «інсайти») будуть одні на всіх. І головний з них — я в захваті від цієї молоді.
- Юнаки й дівчата достатньо глибоко «в темі» — це ми з колегами припускали ще на навчанні. А ті з нас, хто має власних дітей-підлітків, відмітали будь-які у тому сумніви. Покоління, яке дорослішає зі смартфонами в руках, точно розуміє більше за тих, в життя кого цифрові технології прийшли вже в дорослому віці.
- Попри це, як і личить молоді, інтуїтивне мислення нема-нема, та й бере гору над критичним. Це не погано і не добре. Це нормально. Просто для нас це свідчення того, що такі заняття однозначно варто і дуже треба продовжувати. Бо лише системність сформує звичку мислити критично в будь-якій ситуації. У школярів, з якими я мав радість спілкуватись, — переважно з цим порядок. Але тільки постійні тренування — запорука тривалого успіху.
- Первомайські старшокласники – тут вже дозволю собі маленьке узагальнення — переважно орієнтуються у медіаландшафті України. І розуміють різницю між УП і Трухою. Особливо приємно був вражений в одному з класів, коли на запитання, які медіа читають чи дивляться – почув: «Українська правда, Громадське».
- З такого, що… не те, щоб негативне, а скоріше поле для розвитку і для наших подальших зусиль, — вкрай мало знайомі в нас в місті з українським сегментом Ютуба. Тобто ні, сам по собі ютубчик серед школярів надпопулярний, як і в цілому серед молоді по Україні (дослідження «Детектор Медіа»). Але от круті сучасні молодіжні ютуб-канали, на жаль, поки маловідомі, або ж геть не відомі у нас. А шкода, бо це саме той контент, який потрібен і корисний сучасній молоді. Та й цікавий направду! Тож тут бачу потребу розповісти і познайомити з гарними вітчизняними каналами.
- Не можу не згадати про взаємодію учнів та вчителів. Це просто окрема класна історія з хеппіендом. Первомайські вчителі вщент зруйнували стереотип про те, що, мовляв, вони безнадійно відстали від інтересів молоді та перебувають з учнями не на одній хвилі. З того, що побачив я, це геть не так. Ледь не з відкритим ротом спостерігав і слухав розповідь вчительки про те, як вона опанувала месенджери, соцмережі, і завдяки цьому зробила взаємодію та спілкування з класом максимально ефективним. Надто коли заняття тривають онлайн.
- Намагався пригадати себе у віці нинішніх старшокласників. Було непросто, але що згадав, так це те, що свого часу був якось сильно легковажніший за них. Нині молоді люди, як на мене, куди більш вимогливі до себе та оточення, більш цілеспрямовані, свідомі та чіткі. Можливо й більш категоричні — але це важлива та корисна якість. Вони точно знають, що їм треба, а що ні. І от що цікаво. Після кожного з уроків, вже коли ми завершували і дякували одне одному за увагу, вони ще трошки за інерцією обговорювали релевантні випадки та власний досвід. Отже, це їх таки зачепило. А, значить, все недарма.
І отже, треба метикувати, як робити так, аби то все мало продовження. Якщо вас зацікавила тема, журналістів можна запрошувати у ваші колективи для подібних занять. Телефонуйте: +38 (050) 493-27-07.
