У Первомайському краєзнавчому музеї 30 грудня 2024 року відбулася презентація новорічної виставки художньої студії Катерини Баранюк. Були представлені понад шістдесят робіт юних художників. У чому її унікальність та як проходила презентація? Розкаже журналістка Гард.City.
Спілкуємося з художницею
Вечір 30 грудня. Краєзнавчий музей переповнений відвідувачами. Тут вихованці студії Kat.Rina Art, батьки та пошановувачі художнього мистецтва. В музеї гамірно: галаслива дітвора з настроєм передноворічної метушні, дещо принишклі дорослі в очікуванні сюрпризу, який для них готували їхні діти. Серед юрби дітлахів помічаю пані Катерину. Маленька й тендітна, вона мало чим вирізняється від своїх вихованців, але коли звучить її голос —вона стає відразу яскраво видимою. Ми тепло вітаємося з Катериною і відразу приступаємо до розмови, бо ж попереду новорічне диво від її вихованців. Тож пропоную пані Катерині розповісти про мистецьку подію.
— Що представлене на сьогоднішній виставці? — ставлю перше запитання.
— Сьогодні у нас новорічна виставка вихованців моєї студії, — починає розповідь пані Катерина. — Роботи були виконані за останні три місяці. Тут більше 60-ти картин. Унікальність полягає в тому, що віковий діапазон у нас від п’яти років — і до безкінечності. Оскільки в студії люди навчаються різного віку, які мають бажання учитися малювати чи розвиватися, то на цій виставці представлені саме ці роботи.
— Яка тематика? — цікавлюся.
— Тематика у нас була вільна. Звісно, що ми намагалися зробити акцент на зимовий період, але вийшов такий собі мікс: і казкові персонажі, і зимові пейзажі. Багато сюжетних композицій.
— Роботи розділені на тематичні підгрупи? Можливо, якась більше до вподоби?
— Знаєте, кожну роботу я пропускаю через себе. Це специфіка навчання в студії: все навколо учня. Немає такого, що вони просто сидять. Діти приходять і працюють. Кожна дитина індивідуально створює свою роботу. Всі роботи різні: це як частинка і мене, і їхня. Такий творчий тандем. Тому сказати, що якась творча робота мені більш за все подобається, важко. Вони всі класні й заслуговують на увагу.
— Хто вигадував сюжети?
— Починаючи від початку і до кінця — це робота дітей. У нас все починалося із завдання: «Що вас надихає?», «Що ви хочете намалювати?» Діти шукали, може, десь запозичували образи, але роботи всі авторські, навіть, якщо брали за основу щось. Все обов’язково перероблювалося. У нас же образи у голові з’являються шляхом надивленості, або щось прочитав. У мережі є назва така «Новорічні хтоськи». Хто в темі, хто дивився мультфільм про Грінча, той знає. До речі, у нас є казка, яку я напередодні написала, а вони уже — образи. І у нас така творча підготовка зав’язалася.
— А казка про що? — знову цікавлюся.
— Про хтосьок. Хто це? Як вони з’явилися і хто вони? Взагалі роль цих створіннячок — надихати і повертати людям мрію. У їхній майстерні картини оживають, звуки перетворюються на мелодії, а натхнення повертається до тих, хто забув, як творити. Це вигадані персонажі.
— Як прийшла ідея про них написати?
— На це мене надихнула подруга. У неї маленька дитина і вони нині за кордоном, Я їй постійно скидаю фотографії наших робіт. І вона після перегляду мультфільму каже: «Боже, та це ж про вас». Знаєте, оскільки зараз в житті не вистачає оцієї безпосередньості, я думаю, що виставка — це прояв того, що світ навколо прекрасний, які б страшні події не відбувалися. Очі завжди бачать прекрасне, тому це перше, чому нам у них потрібно повчитися.
— Знаю, що у вас без сюрпризів не обходиться. Що цього разу? — знову ставлю запитання.
— Сюрприз у нас сьогодні — новорічна фотосесія. Ми готували новорічну інсталяцію небанальну. Тут діти зможуть пофотографуватися, попозувати і, звісно, отримати задоволення. До нас завітала фотохудожниця Каріна Влад, вона і проведе фотосесію на пам'ять. А ще ми збиратимемо сьогодні на ЗСУ. Без цього ніяк.
— Коли офіційне відкриття виставки та чи можна буде охочим скористатися фотозоною?
— Оскільки дітей в студії досить багато, то сьогодні ми не запрошували усіх. Тому офіційне відкриття відбудеться 2 січня. Всі можуть прийти і подивитися на експозицію, сфотографуватися і отримати насолоду, бо я точно знаю, що є на що подивитися.
Дякую пані Катерині за приділений час і відпускаю в прямому сенсі в течію дітвори. Всі обіймають, радіють зустрічі й діляться своїми враженнями. А я поруч себе бачу знайомих. Тож цікавлюся, як їм тут і що діти кажуть?
Що говорять про студію Kat.Rina Art учні та їхні батьки
Тетяна Крищенко, мама учениці:
— Я в захваті від студії. Катерина Григорівна першу мою доньку навчала, тепер — другу. Перша донька зараз в Києві тату робить. Вчителька класна, що там говорити.
— Що ви готували на сьогоднішню виставку?
Десь у нас клоун, але поки я його не знайшла, бо це все сюрпризом для нас.
— Як виникла ідея намалювати клоуна?
— Чесно кажучи, з цього приводу не можу нічого сказати, бо це дитина так вирішила. Вони працювали разом із викладачкою в студії. Доньці тут дуже подобається, я би сказала, що це її другий дім.
Далі придивляюся до робіт Софії Покиньбороди.
Софія Покиньборода
Софії уже шістнадцять. Вона відвідує студію з моменту її створення, а до того вона навчалася у пані Катерини в Первомайській художній школі. Дівчина не мислить себе без цієї справи. Каже, що тут знаходить втіху та натхнення. На виставці представила фантастичну роботу — образ єдинорога. Вона щиро дякує Катерині за свободу, яку вона дає їм під час навчань, за наставництво та творчість.
Знайомлюся з Христиною Палієнко та її мамою Вікторією. Христина з дитинства любить малювати. Уже два роки, як відвідує студію. В захопленні від занять та від творчості. Щиро дякують викладачці за творчість.
Андрій Коваленко
А це Андрій Коваленко. Він лише три місяці ходить на заняття, але уже має гарні результати. Його робота виконана крапками. Це ведмедик, який везе ялинку додому, і мріє Андрій з ним познайомитися на північному Полюсі.
Звертаю увагу ще на дитячі роботи. Їх багато і всі вони заслуговують на увагу. Знайомлюся з Аріною Поліщук. У неї дві цікаві роботи.
— Я давно міряла малювати, — говорить Аріна, — і прийшла сюди. Мені тут дуже подобається, бо Катерина нас навчає усьому: і малювати, і створювати образи. Я намалювала ось такого клоуна, це фантастичний образ, а дівчинка — то я. Вона замріяна, бо, так як і я, мріє стати знаменитою художницею.
Мама дівчинки Олена Андросова розповідає, що цю картину донька малювала кілька місяців: «Вони ж тримали інтригу з Катею, ми не знали, що буде в результаті. Тут їй настільки комфортно й цікаво, що вона летить на заняття. У нас є з чим порівняти, бо ходимо на багато гуртків. Але сюди вона просто летить».
Розпочинається магія відкриття
Далі розпочинається магія відкриття. Всі діти гуртуються навколо пані Катерини. Всі в очікуванні, бо ж сьогодні чи не вперше в їхньому житті серйозна виставка в краєзнавчому музеї.
Пані Катерина вітаючись, наголошує на виникненні традиції: «Коли ваші діти приносять роботи додому, то зазвичай це сприймається, як звичайний малюнок. «Ну, молодець, — кажуть батьки, — розвивайся далі». А коли картини експонуються на стінах в музеї, це вже інше сприйняття, бо ви маєте змогу побачити рівень у дітей, враховуючи те, скільки ваші діти займаються. Це раз на тиждень одна година. І за цей час вони встигають зробити чудові роботи, які високо оцінюються і на конкурсах, і глядачами та поціновувачами творчості дітей. Вони взагалі супер. Звісно, що під час занять діти, як і дорослі, мають перепади настрою і саме це відображається в роботах. Бо кожна робота — це емоція, яку дитина пропускає через себе і транслює в світ. Думаю, що нам вдалося. І що ви сьогодні пишаєтеся роботами своїх дітей. Хочу побажати усім нам, дорослим, учитися у дітей бачити світ так, як вони його бачать. Він завжди для них дуже яскравий.
Пані Катерина, дякуючи батькам, ще подякувала своїй напарниці Ганні Халджаєвій за творчість та за виховання дітей, а ще розповіла історію своєї унікальної учениці, яка дорослою прийшла в світ мистецтва, і ось уже за два роки має результати — пише картини аквареллю. Це Людмила Горулько.
Звісно, що серед натовпу знаходжу пані Людмилу і розпитую її історію.
Людмила Горулько (праворуч) та Людмила Захарченко
— Я працюю музичним керівником в садочку «Сонечко», — говорить вона. — Якось, коли у нас не було роботи і мені стало сумно, я подумала: а чому б не спробувати себе в творчості? Спочатку пішла на курси української, а потім почула про те, що Катерина набирає групу без вікових обмежень. Прийшла на пробне заняття — так і залишилася тут. І ось уже два роки, як тут.
— З чого все починалося, пам’ятаєте? — розпитую.
— Перша моя робота — це були гори. Спочатку малювала гуашшю, потім — аквареллю. Катя навчає різним технікам та способам.
— А взагалі раніше малювали?
— Раніше я не малювала, просто почала допомагати дітям в школі малювати. У мене троє синів, а ось в дорослому віці виникло бажання навчитися самій. На роботі все питають, «А коли закінчиш своє навчання?» Я відповідаю: «Займатимуся стільки, скільки мені приноситиме це задоволення». А те, що я тут отримую задоволення, — це факт. Я ходжу сюди по суботам, і, знаєте, так переживаю, аби в цей час, коли я тут, ніхто не телефонував та не відволікав від справи. Цей мій час.
— Скільки часу ви працювали над картинами, які на виставці?
— Десь півтора місяця. Композиції вибирала сама. Ось айстри. Цю картину я потім подарувала сину на 22-річчя. Катя мені допомагає у всьому. Я раніше боялася пензлик в руки взяти, не те, що мазок зробити. Тепер, під наглядом Каті, усе роблю самостійно.
— Як впливають на вас заняття?
— Знаєте, я стала дещо розкутішою, відкритішою. І це Катіна заслуга.
Поки розмовляємо, до нас долучається Людмилина мама, пані Людмила Захарченко. Саме через неї донька пішла навчатися до Катерини. А познайомилися вони на благодійній виставці, де пані Людмила купила картину Катерини Баранюк.
— Ми познайомилися на площі, в сквері, — розповідає Людмила Захарченко. — Ми натрапили на роботи Катерини і нас вони вразили. Вони намальовані були олівцями. Це були грушки. Я не могла зрозуміти, чи то фотографія, чи то картина. І ми купили цю картину. Тепер наше життя пов’язане з Катериною. Я просто вражена її роботами. Я сама малюю, але так би ніколи не змогла би. Ось тепер моя донька тут, десь сидів у неї талант, Катюша змогла його розкрити. Я схиляюся перед талантом Катерини, дякую їй за те, що вона передає свій досвід дітям, бо це важливо. Бо все це продовжуватиметься у дітях.
Далі пані Людмила розповіла, як вони з чоловіком пережили окупацію в Тростянці, як бачили на власні очі розстріл лікарні, як мародерили російські солдати, і як вбивали українців. «Це було страшно, — згадує пані Людмила, — але ми пережили все це і сьогодні дякуємо за те, що маємо можливість жити у відносно мирному місті та ще й творити».
Новорічне диво тривало кілька годин. Діти та батьки розглядали виставку, позували під час фотосесії та усміхалися, а дорослі ще й встигли задонатити на ЗСУ. Гроші передали за збір автівки на волонтерську картку Галини Давидової. Тож завітайте на виставку робіт! Точно отримаєте масу позитивних вражень. Перевірила особисто. Стартує виставка 2 січня уже 2025 року.
