Гриби, кольорові дерева і квітучі каштани: мандрівка вихідного дня в осінній ліс

Жовтень, добігаючи свого завершення, побалував теплими днями, тож чому б у вихідний не вирушити за місто по красу? А що саме можна побачити в осінньому лісі, дивіться у фотоальбомі на Гард.City.

Кар'єри і фазаняче перо

Дорогу в Катеринівський ліс складно запам'ятати, коли їдеш в автобусі зі шкільною екскурсією, котрий петляє сільськими вулицями і врешті виїздить до входу в ліс. Тож журналістка із подругою вирушили на роверах, сподіваючись на гугл-мапи, навігатор і на те, що «язик до Києва доведе», а у цьому випадку — до лісу. Шлях проклали через Кам'яний Міст, щоб дорогою глянути на кар'єри, котрих є два у тих краях.

Кар'єр біля Кам'яного МостуАвтор: Юлія Савва

Глянули бігцем, бо була вже середина дня (зранку авторка робила для вас моніторинг цін на ринку), а, оскільки якраз цими вихідними перевели годинники, темнішати мало раніше на годину. Тож, зробивши пару фото, рушили до основної мети: лісу. Над кар'єром помахали крилами двійко фазанів, від яких у траві знайшли подарунок. Буде гарна іграшка для котиків.

Подарунок від фазанаАвтор: Юлія Савва

Кам'яний Міст і дорога

Отож звернулися до гугл-мап, а вони кажуть: поверніть праворуч, до лісу 8 км. Їдем, дивимося: куди праворуч? Дорога тут одна, широка, досить нормальна, веде вона через усе село, а на повороті якісь вузькі провулки-грунтовки. Питаємо у місцевих. Усі кажуть: їдьте по дорозі, та й приїдете до лісу.

Отож їдем, їдем. Асфальт змінився щебнем, тоді піском, їхати було вже веселіше: ровери то тряслись, то ковзались, проте краєвили довкола компенсували ці дорожні «коники». Ці просторі осінні поля, ці хмари, ці дерева у жовтневому вбранні, то близькі, то далекі... Сама собою наспівувалася пісня первомайського гурту Criptex: «Така дорога... Не знаєм, хто ми і де, і куди вона веде».

Дорога хмарна і земна.

Поля скінчилися, дорога пірнула у якийсь лісок. Праворуч від неї крізь дерева вела лісова дорога. «Може, нам туди?» — «Та ні, не туди. Нам вперед!» — «А може, ми вже проїхали повз ліс?» — «Та ні, він ще попереду!» Отак перемовляючись, мандрівниці все крутили і крутили педалі, а також крутили головами навсібіч, бо довкола було красиво! А мапи стверджували, що Катеринка і ліс дійсно попереду.

Ось почались перші хати, дорога перетворилася на вулицю, котра все вела і вела кудись уперед. Десь тут має бути центр села, а ще десь неподалік — в'їзд у ліс. Але ні того, ні іншого не було видно. На ходу гукали місцевим: «А ліс у тому боці?» — «Так», — впевнено відповідали ті. І тільки коли хати вже почали рідшати, ми запідозрили щось не те і зупинилися звіритися з мапами. Мапи сказали, що ліс у нас праворуч по курсу, і якщо ми повернемо просто зараз, то якраз туди і потрапимо. А якщо продовжимо шпинделяти вперед, то і ліс, і село незабаром залишаться далеко позаду... Послухали мапи, повернули праворуч і трохи назад, і за кількасот метрів ось він, той самий в'їзд до лісу! Ми його знайшли.

Ми знайшли дорогу в лісАвтор: Ірина Яковенко

Осінній ліс і мухомори

Місяць тому, у вересні, ми вже викладали фото з осіннього лісу, проте нині, у жовтні, він зовсім інший.

Якщо вересневий ліс був схожим на літній: майже усе ще зелене, лиш подекуди жовтіють перші осінні листки, то тепер тут вже панує осінь, фарбує усі листяні дерева у сонячний, рудий, червонястий.

У лісі панує осіньАвтор: Юлія Савва

А вічнозелені сосни у промінні жовтневого сонця стають якимись бурштиновими.

Осінній ліс крізь об'єктив камери та скельця антиблікових окулярівАвтор: Юлія Савва

Біля воріт купа автівок, таке враження, що півміста приїхало сюди в неділю. У лісі повно народу: люди з дітьми, із собаками, з відрами (грибники, мабуть), цілі класи зі шкіл. Хто гуляє, хто смажить шашлик, хто шукає гриби, а хтось навіть влаштував змагання у стрільбі з лука по саморобній мишені. Довелося швиденько пробігти повз. Проте ми шукали лісової тиші, тому відійшли подалі від гамірливих компаній.

Ось він — лісАвтор: Юлія Савва

Дуже смачно було підкріпитися на природі, сидячи на поваленому дереві і слухаючи ту лісову тишу, яку ми шукали. А ще ми шукали грибів. Не щоб їсти, а щоб фотографувати. Тож вирушили далі, вдивляючись довкола і під ноги.

Мухомор не давав мені спокою ще з вересневої поїздки: тоді дуже хотілося його знайти і зробити фото, проте він гарно ховався. Тож цього разу це була така собі невеличка мета.

Мох у лісі теж чарівнийАвтор: Ірина Яковенко

Назустріч якраз йшли люди з відрами. Грибники, мабуть. Треба їх спитати. І ось питаємо: «А ви не бачили, де тут мухомори ростуть? Чи якісь інші цікаві гриби?» Грибник якось дивно поглянув на нас, усміхнувся: «Знаєте, я вам точно навіть не скажу...» Можна тільки уявити, що він подумав. Це було дуже смішно. А ще цікавіше було, коли, звернувши із лісової дороги убік і на весь голос заявивши: «Де тут мухомор? Хочу його знайти!» за кілька кроків побачила ЙОГО. Яскравий, червоний у білу цяточку, він визирав з-під лісової підстилки, піднявши шапочкою шар землі, глиці та листя.

МухоморАвтор: Юлія Савва

Красунчику-мухоморчику влаштували цілу фотосесію, повзаючи довкола нього із камерами. З усіх боків, і знизу, і зверху.

Гард.City робить фотосесію мухомора

Люблю усе червоне в білий горошок, у мене дома і чашки такі, і тарілки, і скатертина :)

Але це ще не все. «А я хочу знайти якийсь цікавий гриб!» — заявила моя супутниця Ірина. І тут-таки долинув захоплений вигук: «Знайшла!»

Гугл-об'єктив каже, що це — гриб-парасолька великий.

А неподалік гриба-парасольки росли іще ось такі красунчики. Начебто рижики чи, можливо, лисички?

Рижики чи лисичкиАвтор: Юлія Савва

Якщо нас читають досвідчені грибники, підкажіть: це рижики чи лисички?

Вдосталь нафотографувавшися грибів, зібралися вирушати назад. Адже сонце вже було низенько, вечір близенько.

Сонце у лісіАвтор: Юлія Савва

Дорогою зробили ще кілька цікавих світлин з осіннього лісу.

Оце так листочок!

Назад їхати вирішили іншою дорогою. Захотілося подивитись ще на кладку через Кодиму, яка веде з села у ліс.

Кладка в ліс.

Ця кладка виводить просто до стежинки, йдучи якою, потрапите до Будинку культури із тильного боку, ще кілька кроків, і опинитеся на площі, від якої дорога веде просто до траси на Первомайськ. На площі чекав ще один сюрприз: квітучі каштани посеред осені.

Вечорова дорога і поїзд

Уздовж осінньої дороги стояли дерева, пофарбовані вечоровим сонцем у ще більш насичені золоті кольори, а саме сонце низько котилося понад полями, знову смарагдовими, засіяними озиминою.

На зелений оксамит полів лягали довгі вечорові тіні, і незабаром сонце стало червоним і торкнулося краєчком крайнеба.

Осіння дорога.

Ось-ось мало стемніти, а попереду вже виднілося місто. Почувалися, як ті мурашки із казки, що поспішають додому до заходу сонця.

Ось Кінецьпіль, Цукровий, Дроздовка, переїзд. На переїзді чекав сюрприз у вигляді закритого шлагбауму, тож мусили зупинитися і зачекати. А винагородою за цю зупинку було спостереження за поїздом, який, відстукуючи якийсь бадьорий ритм, промчав крізь вечір повз зелені й червоні вогні семафорів.

Вечоровий поїзд.

А Місто вже привітно світило розсипами вогників, чекаючи мандрівниць. У небі ж замигтіли вогники перших зірочок. Наша мандрівка вихідного дня добігала кінця, як і ще один тиждень жовтня. Поверталися додому сповнені враженнями, тож тепер ділимося з вами. Знаходьте у своїх тижнях час для того, щоб вирватися із повсякденної рутини по враження і красу. Милуйтеся цією осінню, вона ще триває. Адже саме такі миті потім стануть тими спогадами, які хочеться пригадувати і передивлятися фото.