Головний день Артмарафону Вінграновський — 2024 стартував з ранкового артсніданку з іменитими літераторами, лавреатами Шевченківської премії Анатолієм Кичинським, Василем Герасим’юком, дослідником визвольної боротьби в Україні Романом Ковалем та письменницею Ларисою Ніцой. Зустріч була призначена в артхабі Вінграновського. Посмакувати ранковим словом прийшли місцеві краєзнавці, педагоги, журналісти та учнівська молодь. Далі репортаж з місця події.
Ранок 12 жовтня у Первомайську дещо похмурий. Через те здається, що ранковий сніданок може запізнитися. Втім, переступивши поріг арттхабу, розумієш, що тут уже давно вирує ранкове життя. Біля входу зі своїми книгами ярмаркує Роман Коваль. Біля нього обирають собі книжки філологиня Анастасія Рябикіна та подружжя Телятників. Поруч творчі доробки Анатолія Кичинського та сам автор. Неподалік кавує поет Сашко Кучеренко. Тут же зустрічаю бібліотекарку Ольгу Островську. До артхабу заходять педагогиня Ірина Відмиш та Лорина Лисогурська. Думаю, що імена цих людей добре відомі нашому читачеві. Десять хвилин на одинадцяту. Сашко Висоцький, організатор усього творчого марафону, запрошує усіх нас на творчу зустріч. В середині уже бачу Юрка Островершенка, Василя Герасим’юка, Наталю Терещенко, Тетяну Хмару, Тетяну Ляшенко, Юлію Балабан, Анастасію Теслюк та старшокласників ліцею «Лідер».
На імпровізованій сцені, якраз перед портером Вінграновського, кілька столиків та філіжанки з кавою. Гостей запрошують зайняти свої місця. Артсніданок розпочинається дружньою промовою Сашка Висоцького. От уміє він так підібрати слова, щоб відразу усіх налаштувати на потрібну хвилю. За мить ми уже всі в діапазоні поетичного мовлення Василя Герасим’юка, Анатолія Кичинського, Романа Коваля. До них приєднується і Лариса Ніцой. Така собі четвірка зіркового літературного суцвіття. Слухаєш і не віриш, що ти маєш таку унікальну можливість бачити, чути, відчувати та дискутувати. А зібрав нас навколо себе степовий Сварог Микола Вінграновський. Це про нього ранкові спогади, це його українськість дає можливість сьогодні первомайцям розуміти собі ціну та ціну мистецтву. Василь Герасим’юк та Анатолій Кичинський особисто були знайомі з Миколою Степановичем. Пригадують різні життєві епізоди. І кожного разу він величний і простий.
Анатолій Кичинський: «Культура зробила крок вперед, безкультур’я лишилося на місці»
Анастасія Рябикіна та Анатолій Кичинський
— Такі фестивалі, такі моменти, коли пам'ять матеріалізується, і таким чином не вмирає, не просто важливі, а необхідні, як ковток свіжого повітря, — говорить Анатолій Кичинський. — Микола Вінграновський вартий того, щоб тут все розгорталося так, як треба. Я думаю, що ще за життя Миколи Степановича уже щось подібне мало би бути. Бо вже тоді певна частина розуміла, яке велике значення має постать Миколи не тільки для Первомайська, а й для України в цілому. Дякувати, що Сашко Висоцький зумів підняти таку глибу. Бо в державні політиці культура десь на десятому місці. Тільки починається розмова про культуру, я згадую слова, афоризм покійного Крижанівського: «Культура — зробила крок вперед, безкультур’я лишилося на місці». І про це нам треба завжди думати. А Вінграновський мені дуже близький, бо моя душа, як і його, напоєна степовим запахом.
Василь Герасим’юк: «Ми є один народ і його меч «від землі до зір», отой величезний меч — це наша вісь»
Василь Герасим’юк та Анатолій Кичинський
— Я приїхав на батьківщину Вінграновського і хочу відчути це все, тому що він мені бачиться на леваді, в степу, — розповідає Василь Герасим’юк. — Але тут, серед цих гарних людей, які сьогодні на нас дивилися, як писав Вінграновський: «Очі поета я залишаю вам», то в мене таке враження, що очі він залишив і вам в тому числі. Нам потрібна ця згуртованість. Ми є один народ і його меч «від землі до зір», отой величезний меч — це наша вісь. І от коли ми на батьківщині поета, ми чітко розуміємо, що дух народу може підняти тільки поет, як це зробив Микола Вінграновський. Тож сьогодні країна підняла свій меч і боронить свою культуру. Бо, як казав великий Черчілль: «Якщо ми економимо на культурі, то за що ми воюємо?» Іще додам, що таке місто в степу, як ваше, не може бути Первомайськом. Це як ляпас усім. Це може бути Богопіль, Бог, Голта, Орлик. Подумайте над цим.
Лариса Ніцой: «Для того і є фестиваль, щоб відкривали очі нам на те, що було в скрині закрите на замок»
— Я уже вдруге відвідую артфестиваль Вінграновський, — говорить Лариса Ніцой. — Минулого року була і дуже сподобалося, і цього року приїхала. Сам фест — бомбічний. Я вивчала творчість Вінграновського, коли навчалася студенткою, вчителювала, відповідно, викладала Вінграновського. Зараз я письменниця — і для себе Вінграновського відкриваю заново. Я думала, що я його знаю. Однак сьогодні оця зустріч у вашому артхабі, де виступала і розповідали про нього… Я відкрила для себе такого громадянина, такого українця, революціонера, що я себе запитала: як він вижив у ті часи з такою поезією? Я її або пропустила, або неуважно читала, у нього там така глибина, що «ми встаємо з колін, ми нарешті підіймаємо свій меч». Це в ті часи він писав, ну, якось пропустили. Десь на чомусь іншому фокусувалося. Але для того і є той фестиваль, щоб відкривали очі нам на те, що було в скрині закрите на замок. І от нарешті ми розблокували той замок і пізнаємо своє, починаємо розуміти ціну собі, ціну своїм митцям та нашому мистецтву, нашій літературі. Це так розправляє крила, це так надихає, а особливо під час війни, бо під час війни ми не можемо бути веселою нацією, коли вбивають українців. А от Вінграновський та такі заходи, де ти спілкуєшся, де набираєшся від людей такої ж енергетики, як сам, де ти ділишся своїми поглядами і бачиш відгуки в очах людей, або приходить той, хто не розумів раніше і починає щось розуміти... Або приходить той, хто розумів, але відкрив для себе щось нове. Це незамінний захід, немає йому альтернативи. Корисний, цікавий і все більше до людей. Фестивалі мають таку тенденцію, коли спочатку менше людей приходить, а тоді все більше й більше Я знаю, як «Бандерштат» починався з якоїсь сотні людей, а потім до мільйона став збирати. Бажаю процвітання цьому фестивалю, бажаю місту проводити його так, щоби туристи з усієї України линули на цей фестиваль. А ще мрію, щоби ваше місто носило ім’я Вінграновського. І бажаю первомайцям дозріти до цієї думки.
Роман Коваль: «Хочу розширити тему фестивалю і розповісти не лише про Вінграновського, а й про інших ваших прекрасних земляків»
Роман Коваль
— Коли мене запросив Олександр Висоцький, то запросив торгувати книжками. А я сказав, що можу внести такі струни у ваш фестиваль, яких інші не внесуть, — наголосив Роман Коваль. — Можу розповісти про ваших борців за волю України з Первомайщини, яких давно варто було вшановувати, а їх і досі не знають. Наприклад, Олексій Здоровецький з Первомайська, який тут народився і тут похований, учасник бою під Вознесенськом, козак першої запорізької дивізії армії УНР. Які красиві у вас земляки! Про це буде окрема лекція у вашому краєзнавчому музеї. Буде розмова і про мої нові книжки і лекція про визвольний рух зокрема, про Івана Янківського, 11-літнього малюка із Голти, який в одинадцять років став козаком армії УНР. Особисто Вінграновського я не знав, але я хочу розширити тему фестивалю і розповісти не лише про Вінграновського, а й про інших ваших прекрасних земляків. Сама ж ідея фестивалю — це просто супер. Це тільки початок, але я бачу, які тут у вас красиві та розумні, зацікавлені люди. І мене це надихає.
Надихнула ця ранкова зустріч і нас усіх. Натхненні і сповнені вражень ми всі плавно переміщаємося у міський Центр культури, де розпочинається великий книжковий ярмарок та іде підготовка до відкриття фестивалю.
Репортаж із фестивалю вже опублікований. Читайте: «Миколаївщина — край, що має яскраву українську ідентичність»: Артмарафон Вінграновський — 2024.
