Подібні тягнуться до подібних. А талановиті люди шукають натхнення у прекрасному, що їх оточує. В тому числі й у творчості видатних земляків. Саме цей принцип ліг в основу рішення долучитись до числа амбасадорів Вінграновський Art.FEST у первомайської майстрині-вишивальниці, засновниці та очільниці вишивальницької спільноти в місті Жанни Семененко. Все тому, що із творчістю Вінграновського вона вже багато років.
Про це пані Жанна розповіла журналістам Гард.City.
Чим приваблює мене? Насамперед тим, що земляк
— Талановитих людей у місті було і є багато, а Вінгран — один, — говорить Жанна Семенівна. — Вперше його вірші я почула, не прочитала, а саме почула з вуст його друга по життю і побратима по перу Олекси Різниківа на одному із засідань літературного об'єднання при редакції місцевої газети. Було це наприкінці 1963-го року. А вже через рік вийшла перша збірка поета «Атомні прелюди», яка й започаткувала мою особисту Вінграніаду.
У Первомайському краєзнавчому музеї
Потім був університет і дипломна робота «Образ України в поезії 60-70-х років». Ну, і як тут без Вінграновського з його унікальною вибухово-пристрасною алітерацією, якою розпочинається поема «Ніч Івана Богуна»?
Болиш?
Боли ж!
Боли,
Бо лине крик
Від можа і до можа Україною...
На той час вже побачили світ нові поетові збірки «Сто поезій» та «На срібнім березі».
З Вінграновським по життю
Життя минало, але без творчості земляка ніяк. Навіть, коли серйозно захопилася вишиванням, тривалий час не могла зрозуміти, чому не лягають на полотно узори з журналів та буклетів, якими тоді рясніли сторінки видань для жіноцтва, а приваблюють старі, автентичні вишиванки рушники, скатертини.
І на це запитання знайшла достойну відповідь у Вінграновського, яка й стала визначальною: «Ми в Україні хворі Україною. На Україні в пошуках її...» Тож, Вінграновського багато не буває.
