Хто такий військовий капелан? Чим займається у Силах Оборони? Як можна стати капеланом і що для людини цього покликання — найважче? На ці та інші запитання журналістці Гард.City відповів Віктор Іванов, який із початку 2023 року служить військовим капеланом.
Замість передмови
Колись давно, ще будучи студенткою, я запитала знайомого, який вивчав історію Другої світової: «Так чому все-таки перемогли гітлерівську Німеччину? При тому, що та держава була сильною і підпорядкувала собі ледь не всю економіку Європи?» — «Як чому? — здивувався він. — Бо проти нацистів був Бог».
Знайомство з капеланами
З Віктором та Олександром я познайомилася на сесії міської ради. Обидва — військові капелани. Вони завітали на засідання, щоб виконати почесну місію — привезли відзнаки народної пошани. Медаль «Кров за Україну» — сержанту Роману Юркуцу (поранений у Кринках на Херсонщині); таку ж медаль — дружині безвісти зниклого під Донецьком Кривошеї Віктора; медаль «За служіння Богу і Україні» — майстер-сержанту Олександру Шкуріну (зайнятий у навчанні базовому вишкілу молодого поповнення на полігоні у Первомайську).
Обмінялися телефонами, і ось перша розмова — з Віктором Івановим, військовим капеланом частини А2709.
Що розповів військовий капелан
— Звідки ви? Як потрапили у військові капелани? — перше запитання.
— Я з півдня Одеської області. А у капелани потрапив дуже просто: у певний час, служачи пастором у церкві, закінчивши семінарію, вирішив впорядкувати документи — було у мене передчуття, що колись-то вони знадобляться. І коли почалася повномасштабна війна, я зрозумів, що не просто так я готував документи, що не просто так готовий комплект документів на мандат, що, мабуть, йти воювати доведеться всім, але кожен нехай займається своєю справою. То я й подав документи до Центру комплектації.
Довідково: Постановою від 2 серпня 2022 року №859 Кабмін затвердив порядок видачі мандата на право здійснення військової капеланської діяльності.
У мироному життіФото: з особистого архіву Віктора Іванова
— У якій церкві ви були пастором?
— У баптистській церкві я був пастором 5 років. Невеличка сільська церква на півдні, поблизу Затоки, 42 члени.
Довідково: євангельські християни батисти є унікальною християнською течією, що поєднує в собі елементи протестантської та православної християнських традицій. Грецьке слово «баптізо» означає «хрещення». Іван Хреститель – предтеча Ісуса — в грецькому оригіналі Євангелія названий Іваном Баптистом. Сьогодні баптисти — це віруючі християни, які сповідують хрещення по вірі.
— Як баптист, ви не берете зброю до рук? — це запитання мені було навіяне переглядом кінофільму «З міркувань совісті» (до речі, якщо не бачили, категорично рекомендую до перегляду; фільм 2016 року — реальна історія американського рядового Дезмонда Тома Доса, героя Другої світової війни, який через свої релігійні переконання відмовлявся носити зброю і вбивати ворогів, через що був призначений на посаду бойового медика).
— Це не зовсім так. У нашому братстві, скоріше, є вільна воля відношення до цього. Тобто, є люди, у яких переважають більш пацифістські настрої, у інших — більш мілітаристські. Це пов’язане і з темпераментом, і з досвідом, який був у людини. У нас вільний підхід. Єдине, що у нашому братстві пропагується відповідальність чоловіків. Навіть якщо ти не береш зброю до рук, у всякому разі ти повинен приносити користь своїй державі, своєму народу, своєму населеному пункту. Тобто, заборони прямої немає. Я сам є власником і рушниці, і револьвера, любимо родиною зібратися і зробити спортивні змагання — виїхати в поле; однак вчу свого онука відповідально ставитися до всіх небезпечних предметів, виконувати всі норми при цьому.
— Як ваша родина поставилася до рішення піти до війська у якості капелана?
— Як говорить мій онук, «Дідусю, молоді мають воювати» — «А як не справляються?» — «Ну, добре, коли все зробиш, я чекаю тебе додому».
— А дружина?
— У 2014 році мене комісували, такі були критерії відбору в той час. А коли почалася повномасштабна, пішов до ТЦК, хоч жінка була проти. Однак я сказав: «Наші діти — їх треба обороняти». То вона угнула голову і говорить: «Ну, раз так, то йди». Оскільки був комісований, то займався волонтеркою. А капеланом офіційно став на початку 2023-го (документи подав у середині 2022-го).
— Що входить до обов’язків військового капелана?
— По-перше, це душпастирська душопіка — це саме те, чим займається капелан чи, по-іншому сказати, священник. Бути душпастором, тим, хто пасе душу людини. А ще є різні напрямки, скажемо, інформування релігійне. Тобто, люди знають про якісь свята, але не дуже розуміють. Тому є така робота — з інформацією. Є також допомога керівництву. Керівники повинні розуміти, в якому середовищі знаходяться їхні воїни. Навички без морального духу — таке собі. Але командира не вистачає ще й на цю роботу, він займається іншим. Тому капелан тут виступає в ролі помічника командира, який скаже: дивись, оце середовище російсько-православне, і значить, треба мати на увазі, щоб посилити роботу в цьому напрямку. Тут включаються і замполіт (офіцер морально-психологічного забезпечення — авт.), і психолог, і капелан, які пояснюють ідеологію «руського міра». Тобто, консультування керівництва. Ну і, плюс, соціально-доброчинна діяльність. Дуже багато гуманітарки проходить саме через капеланів. Багато з нас починали свою роботу з волонтерства. Я, наприклад, навіть розвозив колись каструлі з борщами на пости ТРО. Тобто, є певна довіра людей, є певні зв’язки. Це основні напрямки, але найголовніше, повторюся, — це душпастирська робота.
— Звертаються до вас хлопці?
— Дивіться, це залежить від середовища. Скажімо, тут, де я служу ППД (пункт постійної дислокації — авт.), то менше. Але я був у відрядженні у стрілецькій бригаді, там контингент більш релігійний був плюс небезпека більша, то там після кожного дня у мене були серйозні розмови як мінімум з однією людиною. І я вважаю, що це немало, коли на день хоча б одна людина звертається і ставить питання про життя, про смерть, про майбутнє, про минуле — широкий спектр питань буває. Тут, на ППД, рідше, можливо, тому що сама Миколаївська область не є дуже релігійною, а, можливо, ще й тому, що доволі тихо живеться у Первомайську. А також тут 31 релігійна організація діюча в Первомайську, тому, можливо, є ще до кого звертатися.
Фото: з особистого архіву Віктора Іванова
— А чим визначається капеланське служіння?
— Для мене є таке психологічне навантаження, коли я сам змучений повністю і сам хотів би піти до пастора і поплакати. Це коли дзвонять дружини або матері тих, хто пропав без вісти. А я був у зоні відповідальності за Кринки. Тобто, розумію, що це в Кринках, і хлопці додому не потрапили. Ось ці бесіди, коли жінки говорять: «Нам би хоча б тіло поховати» — це дуже складні моменти. Якщо такий дзвінок зранку, то до вечора ти не можеш себе до ладу привести. Це дуже важка ноша. Інколи здається, що самому побувати в бою значно легше. І хлопці кажуть, що «Сказати мамі, що три дні дзвонити не будемо, тяжче, ніж піти в бій». Я згадую початок війни, згадую свою дружину, як вона переймалася, коли мій син з першого дня був відряджений в ЗСУ (він поліцейський). Це при тому, що тоді нічого страшного не сталося. А тут, коли люди йдуть на лівий берег Дніпра і не повертаються, — це дуже складно для рідних: витримати, а капелану — знайти той баланс і не розплакатися разом із ними, і разом із тим не бути черствим. Інколи хочеться закрити своє серце, але ти розумієш, що так не вийде. Бо, можливо, ти та людина, якій вони мають поплакатися. Оце складно.
Довідково. За даними журналістів Слідство.Інфо, які вони отримали від Нацполіції, кількість українських військових, які зникли безвісти у селі Кринки Херсонської області на лівому березі Дніпра у період з жовтня 2023-го по кінець червня 2024-го: 788 чоловіків розшукують як офіційно зниклих; кількість загиблих військових, яких вдалось звідти вивезти і врешті поховати, — 262.
— Ви проводите служби, сповідуєте, причащаєте?
— Теоретично так. Там, на виїзді у мене таке було. А тут, на ППД — ні, бо я баптист, а більша частина відносить себе до православних. І самі військові тут не дуже релігійні. Та і я б тут відмовив би, мабуть, тому що ж — 31 релігійна організація. У людей є храми, все, як належить, і робити в частині це не зовсім доцільно. Я краще знайду той храм, того батюшку, який підійде, так буде більш урочисто, серед людей, серед церкви. Ми більше такі речі проводимо в польових умовах.
— Ви знайомі з священником ПЦУ із Первомайська Володимиром Головчаком?
— Храм — Підгороднянське шосе? Так, з отцем Володимиром у нас дуже налагоджені добрі зв’язки. Взагалі зараз люди доброї волі, залишаючись на своїх засадах, дуже дружать і допомагають одне одному.
— Побажайте щось Первомайську та його мешканцям.
— Бажаю двох речей: і змін, і сталості. Для міста — щоб була сталість, щоб сюди не потрапило нічого поганого, жодної бомби, щоб так воно і залишалося тихим і мирним містом. А первомайцям — змінитися, стати більш релігійними, в тому сенсі, щоб частіше виходити на молитву. Ось такі заходи, як сьогодні був, які почалися з прославлення, з благодаріння, з вдячності — ці речі мають бути на кожному кроці. А з іншого боку, на мою думку, Первомайськ — далеко не найгірше місто в плані вдячності і в плані молитви. Але я дуже хотів би, як, зрозуміло, і кожен у сфері його інтересів, щоб Первомайськ був більш християнським. Тож бажаю священнику Володимиру, щоб його храм святого архистратига Божого Михаїла ПЦУ в Первомайську став осередком християнського життя в місті.
